Проживши 42 роки, Олег так і не одружився. Ще зі студентських років, навчаючись у Рівненському водному інституті, почав заробляти непогані гроші. Спершу торгував джинсами, які купував за оптовими цінами в іноземців, котрі проходили виробничу практику в їхньому «воднику».
Про це йдеться у газеті "Твій вибір".
Згодом відкрив кілька кіосків біля вокзалу. У місті залізничників, через яке проходять сотні пасажирських поїздів, це була найкраща інвестиція в часи первісного накопичення капіталу. За кілька років молодий бізнесмен із дипломом інженера-гідромеліоратора став досить заможним. Провів кілька вдалих операцій, позичив долари під відсотки, йому їх повернули з непоганим «наваром», й потрібно було розпочинати якусь серйознішу справу. Життя саме підказало, що треба робити.
На одній неформальній зустрічі знайомі поляки поцікавилися, чи не міг би він продавати їм за нормальною ціною деревину: брус і дошки. Олег зрозумів: це його майбутній бізнес. У віддалених поліських селах поставив пилорами й взяв у долю директора місцевого лісгоспу. І тут, як кажуть азартні гравці, карта й пішла.
За певну суму у баксах домовився із керівником зміни на митниці і став відправляти в Європу волинський ліс. Це був золотий час для збагачення у 1990-х. Недосконале законодавство плюс «вікно» на кордоні давали змогу поставляти деревину з України вагонами. З’явилися постійні клієнти, котрі збільшували обсяги. Довелося ще у кількох селах відкрити пилорами. Після цього Олег зрозумів, що, поки на Волині буде ліс, він без грошей не залишиться.
За постійною гонкою якось не вистачало часу влаштувати особисте життя. Він збудував за містом у «царському» селі шикарний особняк, найняв охоронця й гувернантку, але його садиба чекала господиню. Звичайно, заклопотаний бізнесовими справами, Олег не залишився обділеним жіночою увагою. У заможного чоловіка у розквіті сил було чимало шанувальниць. Якщо спочатку він насолоджувався цим, то з часом жіноча доступність йому набридла. Хотілося, щоб його любили не за гроші.
«Король пилорами» – так його називали найближчі друзі, так і не зустрів справжнього кохання, від якого йдуть мурашки по шкірі й хочеться робити безглузді вчинки. Успішний і багатий бізнесмен насправді був дуже самотнім. Енергійний й наполегливий у досягненні своєї мети прагматик найбільше боявся вихідних. Звичайно, було з ким їх провести, але різноманітні розваги вже добряче осточортіли. Він ловив рибу в Норвегії й катався на лижах в Австрії, засмагав на Сицилії й милувався природою в Індонезії. Тільки не мав поряд дами, з якою хотілося б разом провести вечір, а вранці приготувати їй каву.
Але якось сталася подія, котра перевернула його життя. Знаного у місті бізнесмена запросили на благодійний вечір у сиротинець. Він і не дуже й хотів їхати, але директорка слізно благала: «Ми так готувалися, дітки вивчили віршики й чекають, коли до них приїде святий Миколай із подарунками». Йому передали список того, про що мріють вихованці, й «король пилорами» поїхав у заклад.
Слухаючи виступи схвильованих дітлахів, він відверто нудьгував, аж доки не відчув на собі чийсь іронічний погляд. На нього дивилася красива руда жінка із зеленими очима. Якась особлива, не схожа на затюканих виховательок цього сиротинця. Такого у його житті ще не траплялося, щоб так схвилював погляд незнайомої дами.
Олег допізна сидів у машині й чекав жінку. Він сподівався, що вийде сама, без коліжанок. Якось задумався й ледве не проґавив рудоволосої виховательки. Коли побачив попереду, то помалу рушив за нею. Жінка оглянулася й впізнала бізнесмена.
– Невже стільки часу ви чекали мене? – поцікавилася дама.
– Життя у бізнесі навчило терпінню, – відповів він і вийшов із машини.
– Дуже хочу вас підвезти,?– ?завжди нахабний у спілкуванні із жінками, цього разу Олег не знав із чого розпочати розмову.
– Мене звати Маргарита, – взяла ініціативу у свої руки красуня, – близькі друзі називають Марго.
– А мені можна? – відразу поцікавився бізнесмен.
– Це ще треба заслужити, – продовжила Рита.
– То дайте мені шанс, – попросив Олег.
– Думаю, у вас не буде такої можливості, – відреагувала жінка й мило усміхнулася.
За кілька хвилин розмови із Маргаритою Олег нарешті зрозумів, що таке любов із першого погляду, про яку пишуть у книгах і яка не всім у житті зустрічається.
Вихователька мешкала у спальному районі, а бізнесмен їхав, не поспішаючи, щоб довше побути із нею. Коли Марго вийшла з машини, він зрозумів, що нестямно закохався. Це не якесь нетривале захоплення, а все набагато серйозніше.
Наступного вечора його авто стояло неподалік сиротинця. Вихователька чергувала по 12 годин, і її зміна закінчувалася о восьмій вечора.
Маргарита сіла до нього в машину й запропонувала поїхати в якусь кав’ярню. Олег був здивований такою пропозицією, бо думав, що доведеться вмовляти.
Ще не встигли принести каву, як жінка розпочала розмову:
– Я добре знаю, хто ти такий, які в тебе статки і які можливості. Сподіваюся, що ти адекватний чоловік і не будеш мене переслідувати. Я не збираюся ламати своє життя. Адже гроші ще не все вирішують. Ми з чоловіком познайомилися ще в університеті, живемо із двома дітьми в невеликій квартирці. Мій Іван, як би це дивно не звучало, вивчає життя метеликів. Він ентомолог. Ми любимо одне одного, й не треба нам заважати. Я дуже тебе прошу. Будемо вважати, що не було цієї випадкової зустрічі.
Жінка завершила розмову й пішла до виходу. Того вечора Олег напився до втрати пам’яті, але це не допомогло. Не міг викинути з голови Марго. Він не з тих людей, які звикли здаватися. Багато років життя у незаконному бізнесі навчили його вперто йти до своєї мети.
Через знайомого міліціонера зібрав дані про Маргариту, її синів та дивакуватого чоловіка-«очкарика». Всю зиму бізнесмен шукав підходи до жінки, але вона рішуче припиняла будь-які спроби й не йшла на контакт.
Тоді Олег зрозумів: єдиний вихід із ситуації – ?прибрати зі свого шляху її чоловіка, але так, щоб Марго не здогадалася. Якось знайома аспірантка з біологічного факультету похвалилася, що їде влітку на місяць в експедицію у Черемський заповідник шукати тропічного метелика, котрий живе на Волині. Якщо його знайдуть, то це буде світова сенсація. А керувати групою студентів буде їхній доцент, чоловік Маргарити.
Олег зрозумів, як він буде діяти далі. Потрібно інсценувати напад на експедицію з метою пограбування. З його кримінальними зв’язками не було проблеми знайти кілера. Олег дав фото чоловіка Марго виконавцеві і пояснив, що його потрібно вбити у заповіднику, забрати речі, й тоді він розрахується за «роботу».
…Олег нетерпляче чекав, коли повернеться кілер, який пообіцяв справитися за два дні. Домовилися, що телефоном вони не будуть користуватися. Убивця передав замовнику кілька телефонів і ще якісь речі у рюкзаку й став розповідати, як шукав серед боліт експедицію, сидів у засідці й чекав, доки студенти роз’їдуться на вихідні, зайшов у намет і вистрелив кілька разів у бородатого професора.
– Я надіюсь, тебе ніхто в цей момент не бачив? – поцікавився Олег.
– Якраз зайшла якась жінка з пишним рудим волоссям, – відповів спокійно кілер. – Але ви не хвилюйтеся – я її також застрелив. Добре, що в мене ще залишилася одна куля…
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Віктор Мазур
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
