Життя

Повернувся до дружини, бо захотів… борщу і маму для сина коханки

Повернувся до дружини, бо захотів… борщу і маму для сина коханки

Так сталося, що одного дня Ігор Петрович нарешті чітко зрозумів, що час кидати дружину і йти жити до коханки. Усі ті п’ять років, відколи він, доктор медичних наук, відомий далеко за межами рідного Львова, крутив лямур зі своєю асистенткою, він все вагався і ніяк не міг зважитися на цей рішучий крок. Зрештою, його загалом все влаштовувало – з юною коханкою проводив практично весь день.

Про це йдеться у газеті "Твій вибір".

Інколи разом їздили на декілька днів «у відрядження», як він казав дружині. Тобто в затишну колибу Карпат чи на море. Він купив для коханої квартиру, куди частенько приїжджав в гості до молодої сексуальної Маринки. З нею враз наче скидав років зо 20 і ставав хлопчиськом, готовим кохатися до ранку, балакати про різні дурниці, купувати велетенські плюшеві іграшки, готувати каву з молоком і ставити біля ліжка коханої, коли вона ще спала. Коли ж дні видавалися важкими, то Ігор Петрович поспішав додому. Там дружина, поставивши обід і пляшку з коньяком, тихенько йшла у свою кімнату, готова прибігти, коли лиш покличе.

– Зеню, а чому пельмені не посипала перцем? – чоловік випивав єдину чарку коньяку і з апетитом ласував улюбленими стравами.

– Ти минулого разу сварився, що посипала, – тихо відказала дружина і принесла перечницю.

– То було минулого разу, а тепер захотілося з перчиком.

Спокійна, добродушна дружина щиро кохала чоловіка. Знала, що в нього є юна коханка, проте все сподівалася, що одного дня він одумається і розірве з Мариною стосунки. Проте все склалося навпаки – стосунки Ігор Петрович розірвав з дружиною, з якою прожив не мало, не багато – чверть століття.

– Ти повинна мене зрозуміти, – тільки й мовив, коли зібрав речі у валізу. – Я досяг того рівня в житті, що можу робити те, що хочу.

– Звісно, – тихо мовила зраджена дружина.

Спершу все було просто чудово! Чоловіку здавалося, що він аж помолодшав біля юної коханки.

– Юна дружина творить чудеса, – відповідав, задоволено усміхаючись, коли колеги казали, що він кардинально змінився.

Проте чудеса почали закінчуватися дуже швидко. Виявилося, що Маринка, молода і енергійна жінка, прагне активного життя. Її приваблювали нічні клуби, посиденьки з подругами до світанку. Натомість Ігор Петрович хотів затишку – він мріяв про спокійні вечори удвох з коханою, прогулянки парком неподалік будинку. І смачну їжу, яку Марина категорично не хотіла готувати.

– Милий, все оте приготування їжі вдома – то пережиток минулого, – щебетала вона. – Ну навіщо витрачати час на кухні, коли можна замовити різноманітні смаколики відразу з ресторану?

Раніше чоловік радо б погодився з нею. Проте останнім часом у відповідь лише відмовчувався. Та й що було казати, коли він все частіше ловив себе на думці про те, що страшенно хоче борщу з пампушками, який готувала його дружина. А ще – посидіти за келихом вина і шматочком тортика – отакі посиденьки вони з дружиною влаштовували колись. Ігор Петрович сам собі боявся зізнатися, що сумує за колишнім життям, побутом, дружиною, яка щиро, по-справжньому кохала його.

Коли Маринка завагітніла і народила сина, життя чоловіка знову кардинально змінилося. Тепер він ночами вставав до маленького, пеленав його, готував суміші, купав, забавляв.

– Марино, яка з тебе мати? – все частіше кричав він до молодої дружини. – Ти ж геть не дбаєш про свого сина.

– Ну, взагалі-то він не лише мій, але і твій, – відповідала вона. – Тому й доглядай за ним. А я молода і хочу пожити для себе.

І вона жила. Ходила у тренажерний зал, аби скинути набрані під час вагітності кілограми, відвідувала салони краси. Зустрічалася з подругами – одне слово,  жила в своє задоволення.

– Таке враження, що в неї немає ні мене, ні маленької дитини, – жалівся одного разу Ігор Петрович своєму колезі і давньому другу. – Що мені робити, Романе?

– А що тут робити? – питанням на питання відповів Роман Іванович і додав. – У тебе, друже, єдиний правильний вихід.

– Який?

– Ти сам знаєш.

– Ні, вона не прийме мене назад. Тим більше з дитиною від Марини. Зрозумій, я не зможу його залишити. Це мій син.

– Зеня – жінка мудра, і вона по-справжньому тебе любить. Поговори з нею. Попроси, аби простила. І я переконаний, що у вас все налагодиться.

Під враженням від цієї розмови чоловік ходив декілька тижнів. Все подумки моделював розмову з колишньою дружиною. Підбирав слова, які скаже їй. То йому здавалося, що нічого потикатися до неї – він же її кинув, а тепер хоче прийти, ще й дитину від коханки принести. Та не пустить вона його й на поріг. І не відомо, скільки б він ще вагався, якби не один випадок.

Того дня, точніше тієї ночі, Марина не прийшла додому. Він хвилювався, телефонував до неї. І лише вранці в двері постукали. Кремезний, накачаний молодик увів до квартири Маринку.

– Дєд, забирай дитину і вали звідси, – мовив він. – Я – новий френд Мариші і буду тут жити.

– Вали звідси, френд, – зі злістю відповів Ігор Петрович.

Натомість Марина почала проганяти Ігоря Петровича. Кричала, що він вже їй набрид.

– То йому борщу хочеться, то сина народи, – кричала жінка. – А про мене, про те, що я хочу, хто подумає? Забирай свою дитину і дуй звідси. Я молода і хочу жити так, як хочу.

Робити нічого – довелося чоловіку нашвидкуруч обмотати сина пледом, взяти свої документи і піти. Біля будинку, в якому разом із Зенею прожив чверть століття, бродив довго. І не відомо, скільки б ще бродив, якби маленький Семен не почав плакати. Дитину потрібно було переодягнути, відтак – піднявся на третій поверх і постукав у двері. За мить ексдружина відчинила їх.

– Зеню, прости мені, – тихо мовив. – Я скучив за тобою, за твоїм борщем.  А це… Це мій син, Зеню.

Цієї миті малий розревівся так, що його чути було на увесь під’їзд. Якусь мить Зеня дивилася прямо в очі чоловіку, якого кохала, від зради якого мучилася і якого цієї миті була рада бачити.

– Заходь, – зрештою сказала вона. – Борщ щойно зварився, пампухи допікаються. А як сина звати?

Ігор Петрович відчув – простила! Вона йому простила. А ще – прийняла його сина.

– Боже, дякую тобі, – прошепотів він і заплакав.

БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ»  В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!

Ксенія Фірковська

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: львів, кохання
В тему

Останні матеріали