Був одним із найвпливовіших європейських політиків, зваблював найгарніших жінок епохи й обдурив царя Петра І

Про гетьмана Мазепу ми знаємо, що якби не сумний збіг обставин та не поразка під Полтавою, Україна ще 300 років тому могла би стати незалежною від Москви. Завдяки книзі «Мотря» дізналися про любов уже зрілого гетьмана та його 16-річної похресниці. А завдяки фільму «Молитва за гетьмана Мазепу», де зіграв Богдан Ступка, ми побачили, наскільки рішучим політиком та палким коханцем був Іван Мазепа.

Проте було в його житті ще ой як багато цікавого. Тож ми зібрали найбільш знакові факти про легендарного гетьмана, йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».

Зачатий був Іван Мазепа у той час, коли його батькові Степанові загрожувала смертна кара за вбивство. І тільки швидке одруження підсудного та вагітність його молодої дружини стали тим рятівним аргументом, який допоміг Степанові Мазепі зберегти шляхетську честь, суспільний вплив та високі посади при гетьманах Богданові Хмельницькому та Іванові Виговському.

Не останньою за впливом людиною була й мати Івана Мазепи. Після смерті чоловіка (1665 р.) Марію прийняли членкинею до Луцького Хрестовоздвиженського братства. Згодом вона стала монахинею та взяла собі ім’я Магдалена, після чого її призначили ігуменею Києво-Печерського Вознесенського, а потім Глухівського дівочого монастирів. Тож не дивно, що ця розумна та розсудлива жінка, скільки жила, стільки була чи не найближчою порадницею свого сина Івана.

А от із дружиною Мазепі не дуже пощастило. У 29 років він повів до вінця 26-річну Ганну Фридрикевич, яка вже мала досвід шлюбу з генеральним осавулом Самійлом Фридрикевичем і від нього народила двох дітей. Після весілля з Мазепою Ганна завагітніла. Але невдовзі після пологів новонароджена донька помирає, а ще через три роки віддає Богу душу і сама Ганна. Після того, якщо вірити історичним відомостям, у гетьмана не було ні офіційних дружин, ні дітей.

Православний меценат і «дипломатичний лис»

Через цю душевну драму, а чи – ні, втім Іван Мазепа з головою поринув у політичну діяльність.

Серед впливових осіб того часу, з якими Іван Мазепа мав хороші стосунки, були польський король Ян ІІ Казимир (у нього Іван був покойовим). Одруження з Ганною Фридрикевич відчинило Мазепі двері до гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка, а гетьман Лівобережної України Іван Самойлович навіть довірив Іванові Мазепі виховання двох своїх синів.

Завдяки Іванові Самойловичу Іван Мазепа став членом делегації, яка їздила на переговори до Москви. А в Москві майбутній гетьман налагодив хороші стосунки з фаворитом царівни Софії князем Голіциним та найвпливовішими людьми Московської держави того часу. І саме їхня протекція допомогла йому в липні 1687 року стати гетьманом Лівобережної та Наддніпрянської України.

Аби керувати державою та військом, гетьман потребував не тільки авторитету і підтримки, а й чималих грошей. І саме дозвіл від Москви на продаж в Україні горілки став основним джерелом наповнення української казни. Хоча, звісно, з міст та сіл теж надходили податки у вигляді зерна, борошна, риби тощо.

Грамотно налагоджена система податків дозволяла Мазепі фінансувати не лише військо козацьке, а й будівництво храмів і братських монастирів, розвивати освіту (споруджувати школи і утримати «бурсаків»), підтримувати православну віру навіть за межами України (приміром, до храму Гробу Господнього, що в Єрусалимі, Мазепа розпорядився передати чашу з чистого золота, срібний вівтар і лампу).

Доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України Ольга Ковалевська навіть припустила, що за 21 рік свого керування Мазепа на освіту та культуру витратив, якщо перевести на сучасні гроші, більш як 1 млрд гривень.

Однак і власних заощаджень зробив гетьман немало. Відповідно до історичних джерел, він був власником 40 сіл, хуторів та слобод на території сучасних України та Росії. Завдяки невисоким податкам, що їх встановив Мазепа, села забезпечили собі хорошу інфраструктуру: мали церкву, школу, лазню, шинок, декілька магазинів та щотижневі базари.

А ще Мазепі належав потужний гетьманський двір, який включав великі площі зернових, майже 60 зариблених озер, тваринницькі комплекси з вирощування свиней, овець, корів.

Жінки від нього шаленіли

За всіма цими справами у політиці, підприємництві, діяльності як мецената Іван Мазепа, здавалось би, вже не мав часу на особисте життя. Однак усе було зовсім навпаки.

Легенди ходили про те, як легко Іван Мазепа зваблював найвродливіших і найвпливовіших жінок тієї епохи. Є перекази, що в помсту за зваблення заміжніх дам Мазепу судили, влаштовували привселюдні катування. Проте чоловіка це не лякало. І він знову та знову з головою занурювався у вир почуттів. Навіть у 65 років Мазепа зумів закохати у себе 16-річну похресницю Мотрю Кочубей і, якби не відмова батьків, одружився б із нею.

А через рік 66-літньому Мазепі приписали роман із впливовою 44-річною полячкою Ганною Дольською.

На момент їхнього знайомства у селі Біла Криниця (сучасна Рівненська область) Ганна була двічі вдовою, а також тіткою польського короля Станіслава Лєщинського. Обоє впливових людей приїхали на хрестини. Втім, окрім кумівства, їх поєднали значно сильніші зв?язки, про які Пилип Орлик жартівливо писав: «денні та нічні конференції».

Що то було – пізнє кохання чи таємні переговори, замасковані під кохання – хтозна? Бо листування між Мазепою і Дольською було зашифрованим. Проте саме завдяки цим стосункам Мазепа заручився підтримкою шведського короля Карла ХІІ у боротьбі проти Петра І. І ці дипломатичні домовленості могли би завершитися перемогою України та крахом Москви, якби перед вирішальною битвою Карл ХІІ не травмував ноги й не опинився на ношах.

Після поразки під Полтавою Мазепа в очах Петра І став зрадником. Тож московський цар звелів своїм попам накласти на гетьмана анафему. І тільки через 310 років (2018-го) Вселенський патріарх визнав цю анафему незаконною та такою, що накладена виключно з політичних мотивів.

Знищили могилу, та увіковічнили в поемах

Та не лише духовні терзання довелося терпіти Мазепі після смерті. В першу ж ніч після поховання було розрито його могилу: грабіжники витягнули з труни дорогоцінну булаву, діадему, зброю. Аби запобігти повторній нарузі, близьке оточення Мазепи попросило дозволу турецького султана перепоховати останки гетьмана в Єрусалимі у храмі Гробу Господнього.

Втім навіть після дозволу султана останки Мазепи не потрапили на Святу землю: капітани турецьких кораблів відмовилися переправляти труну. Відтак вічний спочинок гетьман Мазепа знайшов у румунському місті Галац, на кладовищі Свято-Георгіївської церкви. А ще через 250 років влада Румунії у зв’язку з розбудовою міста зруйнувала церкву та кладовище і на місці поховання Мазепи зараз розташована житлова забудова.

Чи випадково це було зроблено? Не думаю. Радянські підручники зображали Івана Мазепу як зрадника Росії, а не як очільника держави, яка прагнула незалежності від Москви. Тож цілком вірогідно, що радянська влада у 1960-х роках спеціально не дала перепоховати останки Мазепи й таким чином хотіла вирвати ще одну зі сторінок нашої багатовікової боротьби з москалями.

Проте Росії так і не вдалося знищити пам’ять про гетьмана, який обвів за носа самого Петра І. Адже Івана Мазепу увіковічнили у своїх творах французький історик і філософ Вольтер в «Історіях Карла ХІІ» (1803 р.), англійський поет Байрон у поемі «Мазепа» (1819 р.) і французький письменник Віктор Гюго у поемі «Мазепа» (1828 р.).

Оксана Бубенщикова