Аби врятувати двомісячну волинянку, гроші перераховували журналісти, сільські громади і навіть… католицький священник із Канади

Поспішай творити добро

Весь рік для багатодітної сім’ї Мартинюків із села Чорниж Маневицького району був сповнений важких випробувань. Адже їхня четверта дитина Даринка мала важку патологію. Як зарадити біді – подружжя не знало. Надію мало тільки на небайдужих людей і велике милосердя Господнє.

З першою донькою – розрив печінки під час пологів

Волинянка Тетяна Мартинюк – уродженка Казахстану. Бо саме там колись оселилися її мама з татом. Там працювали, виховали трьох дітей.

Коли глава сімейства помер, Танина мама разом із дітьми повернулася до отчого дому – в село Чорниж. І відтоді доля жінки пов’язана лише з Маневиччиною.

– На Волині я знайшла свою другу половинку, – провадить наша оповідачка. – 2000 року з Миколою побралися. Невдовзі народився син Олексій. Через трохи – синок Володя. А згодом я народила Марійку. Вагітність минала добре. Дитинка розвивалася нормально. Але під час пологів відбулося непередбачуване: через людську необережність у донечки стався розрив печінки. Для мене це був шок! Весь тиждень після операція дитинка лежала в реанімації неонатального центру обласного дитячого медичного об’єднання. Потім іще десять днів ми були у Луцьку під пильним наглядом лікарів. Кожен день нам обходився в 500 гривень. Коли витратили свої заощадження – позичали в людей. Словом, щоб «витягнути» дитину, в нас пішло дев’ять тисяч гривень.

Хоча операція завершилася без ускладнень, однак її наслідки відчутні дотепер. Лікарям довелося видалити в Марійки наднирник.

У другої доньки – несформований сечовик та закордонна операція

На жаль, доля послала Мартинюкам чергове випробування: сім’я поповнилася ще однією донечкою. Але радість тривала недовго.

– Коли я вперше побачила в дитини вавку внизу животика – не думала, наскільки це серйозно, – зізнається мати. – Невдовзі лікарі повідомили: в новонародженої недорозвинена сечовивідна система. Тому сечовина виходить не природним шляхом, а виступає крапельками через оту дірочку на животі. Я почула. Приготувалася до операції. Знову опинилася в неонатальному центрі Волинського обласного дитячого територіального медичного об’єднання. Та виявилося, що ні в Луцьку, ані в Києві нашій біді не зарадять.

Тому Мартинюки вирішили не ризикувати життям донечки. Дізналися, що на Ратнівщині є подружжя, в якого дитинка теж мала несформовану сечовивідну систему. І ті підказали: найкращий із доступних варіантів – Білорусь. Це недалеко, порівняно недорого. А головне – хороший результат.

– Ми вхопилися за рятівну соломинку. Передзвонили в закордонну клініку. Але крила нам обрубала вартість: 10 тисяч доларів!.. – зізнається жінка.

Для сім’ї Мартинюків – космічна сума. Бо Тетяна з Миколою живуть лише із власного господарства. А чоловікові на заробітки поїхати – теж нереально: доки мама з Даринкою, він доглядає трьох старших діток.

Сусідка підказала помолитися до ікони – і сталося неймовірне!..

На біду багатодітної родини відгукнулися люди з Чорнижа та навколишніх сіл. Допомогли сільський голова Микола Сокол і колишній голова Валентина Копитюк. Гроші перерахували депутати Маневицької і Ківерцівської райрад, депутат Волинської обласної ради Людмила Кирда. Голова райдержадміністрації Андрій Линдюк підтримав фінансово та допоміг виїхати до Білорусі без паспорта на Даринку. Величезну підтримку надали сім’я директорки школи Марії Сидорчук, її чоловік Анатолій та син Денис. Бо він – уявіть собі! – сам потрапив в автокатастрофу, п’ять років уже прикутий до інвалідного візка, але допоміг Мартинюкам зібрати чималі гроші і навіть вийти на центральні телеканали України!

– Щоб нам допомогти, приїжджали журналісти з обласних та всеукраїнських ЗМІ. Але грошей, які перекидалися на банківську карточку, все одно не вистачало до необхідних 300 тисяч,– пригадує жінка.

Лікарі підливали олії у вогонь, нагадуючи: кожен новий день для дівчинки несе ризики, через відкриту рану на животику інфекція загрожує потрапити всередину у будь-який момент, а це може спровокувати незворотні процеси в організмі немовляти.

– І ось тоді, коли я геть упала у відчай, згадала чомусь про ікону. Вона католицька. Називається «Серце Ісуса». Лишилася нам від бабусі. А бабусі подарували колись поляки, – продовжує Тетяна. – Оскільки ми з чоловіком православні, то ікону я прилаштувала в літній кухні. Якоїсь миті мені здалося, що образ ніби прояснився, став світлішим. «Може, якийсь знак? – припустила моя сусідка, коли почула про диво. – Візьми-но свою малу на руки та помолися до «Серця Ісуса». – «Так ікона ж католицька, а ми – православні», – заперечила я. «Ну то й що? – здивувалася сусідка. – Бог же один!»

І Тетяна Мартинюк винесла святий образ на вулицю, стала біля ікони разом із двомісячною Даринкою і почала благати в Ісуса: «Спаси і сохрани! Спаси і сохрани нас, Боже! Бо як не Ти, то вже ніхто нам не поможе!..»

– Разом із Даринкою ми молилися біля католицької ікони десь о 13-й годині. Саме в цей час відеоролик про нашу біду дивився в Канаді католицький священик. Він якимось чином зв’язався з українським телеканалом, котрий відзняв про нас сюжет. У журналістів священик узяв номер мого мобільного. «У серці Ісуса любові вистачить для всіх»

Саме канадієць Томас перейнявся порятунком чужої йому дівчинки з далекого волинського Полісся. Саме Томас перерахував Мартинюкам майже половину з необхідної суми. Саме католицький священик допоміг православній родині знайти житло у Мінську (де проводилася операція). А коли Тетяна розповіла ксьондзу про польську ікону й надіслала йому фото святого образу з літньої кухні, Томас побачив і побожно промовив: «От скільки любові дарує нам Серце Ісуса! Його доброта об’єднала віри й континенти! Тому все з Даринкою буде добре…»

Повернувшись із Білорусі, Тетяна зауважила:

– Ви знаєте, навіть якщо в Даринки все буде добре, нас усе одно чекають дві планові операції: в п’ять років і в десять. Але Бог, мабуть, неспроста послав нам ці випробування. Бо я побачила, скільки Добра є у світі і скільки Милосердя ми можемо дарувати одне одному.

Оксана Бубенщикова

«Конкурс журналістських матеріалів «Поспішай творити добро» ініційований «Благодійним фондом Олександра Шевченка» та Українським журналістським фондом».