Ніколіс Ігор, більш відомий у волонтерських колах як Мартін, — приклад нової хвилі українських волонтерів, які виросли разом із війною. Його шлях — це не про випадкову допомогу, а про системність, відповідальність і масштаб. Від перших зборів на десятки тисяч гривень до багатомільйонних проєктів і служби в Національній гвардії — ця історія про трансформацію людини і ролі громадянина під час війни.
Шлях до підприємництва
Ігор народився у місті Славута на Хмельниччині. Після школи вступив до Харківського національного університету радіоелектроніки, де поєднував навчання з роботою у сфері продажів. Кар’єра розвивалася швидко: від менеджера з продажу до керівника відділу в оптовій компанії. Після завершення навчання він залишився в Харкові, де продовжив працювати та набиратися управлінського досвіду. Повномасштабне вторгнення Росії у 2022 році змінило все.
Війна як точка неповернення
Початок великої війни Мартін зустрів у Харкові. Певний час залишався в місті, але згодом був змушений виїхати до батьків. Він звільнився з роботи, яка не передбачала ефективної віддаленої діяльності, та запустив власний бізнес у сфері оптової торгівлі.
Паралельно почав те, що згодом стало його другою, неформальною професією — волонтерство.
Від особистої допомоги до системної роботи
Перші кроки були простими і типовими для 2022 року: Ігор купував необхідне за власні кошти для знайомих військових.
«У якийсь момент стало очевидно, що власних ресурсів не вистачає», — згадує він.
Тоді він почав залучати допомогу ззовні. Перші збори вів у Twitter, маючи лише близько 70 підписників, паралельно використовуючи Instagram як додатковий канал.
Перший збір — на Starlink і генератор для 38-го Окремого Стрілецького Батальйону — становив близько 40 тисяч гривень. Це був старт.
Масштабування: дрони, мільйони і команда
Уже в 2023 році діяльність вийшла на новий рівень. Мартін почав працювати з більш складними та дорогими запитами: ударні FPV-дрони дрони-бомбери техніка для виконання бойових задач.
Один із ключових зборів — 4,25 млн грн на п’ять дронів Vampire. Навколо нього сформувалася команда однодумців — Violet Team, яка стала повноцінною волонтерською спільнотою. До осені 2025 року загальний обсяг допомоги перевищив 12 мільйонів гривень.
Від волонтера до військового
Восени 2025 року Ігор приєднався до лав Національної гвардії України — до 20-ї бригади оперативного призначення «Любарт», що входить до 1 корпусу НГУ «Азов».
Його нова роль не стала розривом із волонтерством, а радше його продовженням — уже всередині військової системи. Під час служби він став співорганізатором масштабного збору на 10 мільйонів гривень, який разом із побратимами вдалося закрити за 2,5 місяці.
Ціна відповідальності
За зовнішнім результатом — десятки мільйонів гривень допомоги — стоїть інша сторона. Волонтерство — це не лише про ефективність, а й про постійний психологічний тиск.
Ігор відкрито говорить про це: «Це відповідальність за гроші, за людей, за результат. Ти постійно думаєш, чи встигнеш. Бо війна — штука жорстка». На початку 2024 року через постійне навантаження у нього загострилися проблеми зі здоров’ям.
Довелося проходити тривале лікування і переосмислювати підхід до роботи та власних ресурсів.
Довіра як основа
Попри труднощі, Мартін зберіг ключовий принцип — бути на зв’язку зі своєю командою 24/7. Це створило взаємну довіру. «Я завжди підтримую своїх людей, і вони відповідають тим самим. Я знаю, що можу на них покластися», — каже він.
Саме ця довіра дозволила масштабувати діяльність і будувати довготривалі процеси, а не разові збори.
Результат, який має значення
У волонтерстві результат вимірюється не лише цифрами. Для нього це — конкретні наслідки на полі бою: дрони, які знищують ворога наземні роботизовані комплекси, що евакуюють поранених врятовані життя:
«Коли бачиш, що те, що ти передав, реально працює — розумієш, що все не дарма».
Стереотипи і реальність
Одна з найбільш дратівливих речей для нього — недовіра частини суспільства. Зокрема, звинувачення у привласненні коштів. Мартін це заперечує: він має власний бізнес, регулярно донатить на свої ж збори і часто закриває невеликі потреби власним коштом.
«Люди іноді думають, що донатять мені. Але це донати на армію — на тих, хто забезпечує їм нормальне життя», — пояснює він.
Вплив і спадщина
Сьогодні Ігор — не просто волонтер, а людина, яка формує середовище. Багато хто з його оточення почав волонтерити саме завдяки йому. Він передає досвід: як збирати кошти як закуповувати як звітувати як ефективно допомагати.
Це створює ефект масштабування — допомога зростає не лише за рахунок однієї людини, а через мережу.
Між службою і бізнесом
Поза волонтерством Мартін продовжує службу в НГУ та намагається зберегти власний бізнес. Це баланс між фронтом, відповідальністю перед людьми і особистим життям.
Погляд у майбутнє
Його мотивація проста і водночас фундаментальна: перемога України і мирне майбутнє. «Я хочу, щоб мої діти жили в мирі. Тому працюю на перемогу».
Історія Ігоря — це історія про те, як звичайна людина в умовах війни бере на себе більше, ніж від неї очікують. І робить це системно, довго і з результатом, який вимірюється не лише грошима, а й врятованими життями.
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
