Лев Скоп із дитинства відчував невидимий зв’язок із церквою та іконами. І так само – на генетичному рівні – відчував нелюбов до тих, які руйнували все світле і святе – до комуністів.
Коли 1954-го Лев прийшов у цей світ, то вже рік, як не було Сталіна. Але диктаторський режим устиг покалічити долю цілої родини Скопів, яка проживала на Львівщини.
Про це йдеться на шпальтах газети "Твій вибір".
«Моя мама була зв’язковою УПА, носила їжу хлопцям до лісу. І коли її тата попередили, що розплата буде неминуча, він сказав дочці та дружині тікати до лісу. Вони втекли. А він лишився в хаті. До нього справді скоро прийшли. Вбили, змотали ноги колючим дротом і волокли селом, щоби люди бачили, боялися і щоби його дружина та дочка (тобто мої мама та бабуся) не стрималися від крику та видали себе. Але жінки того не знали. Вони п’ять років переховувалися лісами. А потім, коли повернулися, жили у великих злиднях. На обід у нас був суп із води й цибулини. І, скільки пам’ятаю, ми дуже бідували», – згадував потім Лев Скоп, художник, літератор, мистецтвознавець, композитор, волонтер.
До речі, односельці, ризикуючи власним життя, таки похоронили замордованого чоловіка. Щоправда, в сусідньому селі і без насипу та хреста. А коли Україна здобула незалежність, один старенький чоловік показав родині місце поховання й розповів усю правду. Рідні опізнали небіжчика за ґудзиками на кальсонах, переклали останки в труну і несли на плечах до рідного села, де хай через пів століття, але таки перепоховали за християнським звичаєм.
Важкі випробування, які випали на родину Лева Скопа, не завадили хлопчині зі Львівщини розкрити в собі хист до малярства. Із 9-річного віку він уже тренував руку, займаючись у Львові в будинку піонера. Доки здобував середню освіту, продовжував розвивати талант художника. Потім тривалий час займався реставрацією церков. А першу ікону створив у 24 роки.
«То була випадковість. Ми з товаришами тоді організували рок-гурт. І от якось я сидів, чекав на хлопців, взяв шматок картону і відтворив образ. Саме прийшов мій товариш. «О, – каже, – класно! Моя бабуся, яка живе в Білорусі, дуже рада була б таку мати». – «То бери!» – простягнув я і в ту мить подумав: «Це ж як буде добре, якщо до цього образка хтось буде молитися»… Потім минуло трохи часу. Я призабув цю історію. Але товариш нагадав: мовляв, завіз образок до бабусі, вручає, а в старенької аж сльози виступили. Взяла ікону, по хаті бігає – куди ж розмістити такий скарб», – ділився спогадами художник.
Ікона з Майдану об’їздила пів світу
Потім був період, що митцеві хотілося досліджувати ікони як мистецькі твори, вивчати давні та сучасні техніки її творення. А справжнім сплеском написання ікон стала Революція гідності.
Майдан, як не раз зізнавався художник, був неймовірним явищем. Він показав, як багато є довкола людей, яким болить доля України і які заради неї готові жертвувати всім, навіть власним життям.
«Досі болить, як згадаю ті штурми, ту стрілянину. Мій намет тоді теж знищили, і я перебрався жити до підвалу. Був період, я стояв поруч із усіма. А в якісь моменти знаходив дерев’яні дошки, які мали палити у бочках, забирав їх, писав на них ікони й роздавав людям», – розповів митець. Одна з таких ікон, до речі, об’їздила з виставкою пів світу. А ще одна зникла у дні загибелі Небесної сотні.
Згадуючи буремні події зими 2014-го, Лев Скоп зізнався: тривалий час не міг собі пробачити, що лишився живим там, де загинуло стільки молодих. Але саме Майдан, сказав митець, познайомив із людьми, за яких можна віддати своє життя.
Богородиця на будинку оберігає від обстрілів
А потім розпочалася російсько-українська війна й саме ікони стали рятунком для сотень і тисяч наших захисників. Частину образків художник малював на дерев’яних дощечках і передавав на фронт як обереги. Частину – виставляв, аби обміняти на гроші і придбати військовим каски, бронежилети, тепловізори. Тож якось, відповідаючи на запитання, скільки загалом написав ікон, художник лише усміхнувся: «Декілька тисяч».
А на початку 2015-го, коли лічені тижні лишалися до дебальцевського котла, Лев Скоп приїхав до Станиці Луганської та на житловій п’ятиповерхівці на вісім метрів у висоту зобразив Богородицю. «Покрова – это хорошо, она казаков защищала», – одобрив тоді місцевий священник.
Коли лик Божої Матері вже був готовий і лишалося низ картини заповнити якимись деталями, голос із небес підказав митцеві: а хай місцеві жителі домалюють тут райські квіти! І жителі домалювали: один хлопчик прийшов та зобразив синьо-жовтий стяг, а ще одна людина дописала «Слава Україні!».
«Правда, за якийсь час мені передзвонили й повідомили: сепаратисти розстріляли ікону Покрови, тож чи не міг би я приїхати її реставрувати. Звісно, я поїхав. Мені у поміч дали машину-люльку, і за декілька сотень метрів від сєпарів я став відновлювати Богородицю, – розповів Лев Скоп. – Одну кулю дістав у Богоматері над бровою, а ще одна поцілила в серце. Коли роботу виконав, до мене підійшли дві місцеві жіночки. Подивилися на Богородицю. Одна з них узяла кулю в руку й каже: «Мій чоловік устиг побачити вашу ікону. Але його вже нема: вбила куля снайпера…»
Після Станиці Луганської схожу ікону на житловому будинку художник зобразив у прифронтовій Авдіївці. І вона стала оберегом для тутешніх мешканців: які би обстріли не відбувалися, які би міни не вибухали, Богоматір захищає Своїм Святим Покровом цей будинок та людей у ньому.
«То ангели спускаються з небес і розписують образ»
Розповідаючи про дива, що їх Господь посилає через написані Левом Скопом образи, майстер щиро тішиться. Каже, словами не передати радості, коли бійці знімають на камеру телефону і пересилають свої зізнання про те, як створена художником ікона зберегла від смерті чи каліцтва.
«Як же вдається Вам творити такі неймовірні роботи?» – не раз запитували майстра. А він на те щоразу відповідав: «Творення ікони – це як молитва, як розмова з Богом. Коли є я, є фарби і є основа, то коли пишу – таке блаженство відчуваю! Часом навіть здається, що то не я творю, а ангели спускаються з небес і розписують образ…»
Ніна Грицюк
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
