Чи є в Чорнобилі зараз тварини-мутанти та як живуть люди, які повернулися в зону

Минули вже 32 роки після страшної аварії на ЧАЕС, але відлуння ми переживаємо дотепер.

Можливо, дехто згадує про це лиш один раз на рік, а є люди, які живуть і дихають зоною. Для них вона стала паралельним виміром, куди вони тікають від світу, шукаючи, можливо, пригод, а можливо – внутрішнього спокою.

Міфів навколо зони відчуження достатньо. Починаючи з дитячих страшилок про двоголових тварин, закінчуючи дорослими – про мародерів.

Вирощують овочі і не бояться ловити рибу

Нині в Україні райони, які юридично мають статус постраждалих та забруднених, займають територію близько 50 тисяч кв. км – це приблизно як територія Боснії та Герцеговини. Сама ж зона відчуження, що вважається мертвою територію, займає 2600 кв кілометрів, що за розмірами дорівнює Люксембургу. Основні елементи, такі як цезій, радій та плутоній, період напіврозпаду яких становить 10 тисяч років, нікуди не поділися й досі містяться у ґрунті, в рослинах та листі.

Місто-привид Прип'ять, розташоване найближче до ЧАЕС – за 12 кілометрів, – майже повністю заросло деревами і нагадує величезний парк. Більшість будинків тут порожні, майже немає меблів і особистих речей, все більш-менш корисне розграбоване і вивезене мародерами. Батареї та інші металеві конструкції зрізані.

За 32 роки зона перетворилася на «заповідник» дикої природи – в Чорнобилі з'явилися унікальні види тварин і птахів. У колишній водоймі-охолоджувачі ЧАЕС плавають гігантські соми, а в занедбаних населених пунктах нечисленні мешканці (близько 200 самоселів) вирощують овочі і не бояться ловити рибу. На самій ЧАЕС ведуться роботи з будівництва нового саркофага.

В зоні людство навряд чи зможе колись жити безпечно

Чорнобиль зараз – це вахтове місто, де мешкають люди, які працюють у зоні. Загалом їх налічується близько трьох тисяч. Також там розташовані всі основні підприємства: адміністрація зони відчуження, підприємства, які займаються обслуговуванням інфраструктури міста й зони, пожежна охорона, батальйон УМВС, батальйон СБУ тощо.

В місті – два гуртожитки. Робочий день триває з 8 ранку до 17 вечора. Працівники, які живуть у ближчих містах, працюють у зміну чотири (у зоні) на три (вдома) дні, а ті, що здалеку, – 15 на 15 днів. Є й два готелі: дешевший, який переважно обирають українці, і дорожчий – для іноземців.

Щодо повноцінного відновлення життя на уражених територіях екологи дають невтішні прогнози. Експерти схиляються до думки, що в зоні людство навряд чи зможе колись жити безпечно. Через радіоактивні елементи ушкоджена територія буде залишатися небезпечною ще тисячі років.

Офіційно життя у зоні відчуження зараз заборонене законом. Проте там існує так зване сталкерське середовище – люди, які в зону їздять нелегально. Як правило, «туристичний» сезон починається з березня і триває до холодів. Так, є три категорії людей, які їздять у зону: легали, нелегали й ті, хто примудряється суміщати. 90% туристів – росіяни, але після Революції гідності та війни на Донбасі ситуація змінилася докорінним чином. Зараз росіяни майже не їздять, і більшість туристів – це український прошарок.

«Земля забруднена, нахапаєте собі на взуття радіації»

«Не сходьте з заасфальтованої дороги. Земля забруднена, нахапаєте собі на взуття радіації», – кажуть під час екскурсії туристам ті, хто їх супроводжує.

Ліс у 10-кілометровій зоні навколо ЧАЕС називають «рудим» – після аварії сосни прийняли на себе найбільшу дозу радіації і загинули або набули рудого кольору. Сьогодні свідків викиду майже не лишилося – територія заросла березами, вільхами, осинами, кущами... А до лісу повернулися тварини, в тому числі червонокнижні.

З'явилася рись, яка зникла тут в середині минулого століття, водяться дикі свині, вовки, олені, лосі, лиси, зайці. А в 1998-му завезли і коней Пржевальського, які, хоча живуть в степу, освоюють лісові масиви. Дослідникам дуже рідко вдається побачити диких тварин – їх фіксують спеціально розставлені «фотопастки».

За словами радіоекологів, живі організми все ж борються з впливом радіації, тому виживають найсильніші. Бувало, коли до зони привозили нових тварин – переважно вони хворіли і не приживалися.

Я був готовий працювати ким завгодно, аби тільки в Чорнобилі!

Усього в зоні відчуження на сьогодні проживають близько 180 осіб: приблизно 80 з них – у Чорнобилі і 100 – в чотирьох сусідніх селах.

Євгену Федоровичу Маркевичу 78 років. Уже 30 років він – «самосел» у Чорнобильській зоні. Маркевич працював учителем у чорнобильській школі і добре пам'ятає день аварії. Він з трьома класами поїхав у радгосп готувати картоплю під посів. За його словами, вони бачили дим над станцією, але особливої уваги не надали цьому, адже «там часто щось спалахувало». А за кілька днів почалася евакуація. Через три місяці він вперше повернувся у Чорнобиль.

«Я влаштувався на роботу в дозиметричний контроль. Я був готовий працювати ким завгодно, аби тільки в Чорнобилі!» – з напором пояснює свій вибір літній чоловік. Зараз він вже на пенсії, разом з дружиною вони вирощують фрукти та овочі у себе на городі, допомагають сусідам, уважно стежать за політичною ситуацією в країні. Крім того, у нього є хобі – риболовля.

Самотня сімейна пара, Віктор Павлович Чаусов і Марія Михайлівна Сапуга, теж таємно повернулися до свого будинку після евакуації. Вона працювала дояркою на місцевій фермі, а він – будівельником, місто Прип'ять було зведене його силами.

У відриві від цивілізації за багато років ці люди, здається, теж трохи здичавіли, як і флора з фауною в зоні. В їхній хаті є електрика, а воду вони беруть з колодязя, що у дворі. Раз на місяць листоноша їм привозить пенсію, а два-три рази на місяць приїжджає автолавка з продуктами, де вони купують хліб і крупи. «Дітей у нас немає, тому до нас у гості ніхто не приїжджає. Ми самі виживаємо, як можемо», – розповідає Марія Михайлівна, яка недочуває. Раніше в хаті був телевізор, і вони могли стежити за новинами, але потім він згорів. Останнє, що ці люди знають про події у країні – що в Києві відбулася революція і обрали нового президента.