Тепер навіть без однієї руки ветеран працює і здобуває спортивні нагороди
Його вже мали везти до моргу. Адже пульсу не було. Тому лікарі вирішили, що боєць помер. І лише в останню мить він поворухнувся й застогнав, - йдеться у газеті «Твій вибір».
Так доля дала Русланові Іванову ще один шанс – шанс жити. І історія цього героїчного захисника вкотре показує, наскільки тонка межа між життям і смертю на війні та наскільки сильною може бути людина, навіть коли здається, що все втрачено.
…Та сталося диво
Руслан Іванов – 49-річний чернігівець, художник-постановник, людина творчої професії. З першого дня повномасштабної війни він пішов захищати Україну. Без пафосу, без гучних слів. Просто тому, що інакше не міг. Осінь 2023 року він зустрів під Бахмутом – на одному з найгарячіших напрямків фронту.
Під час боїв Руслан зазнав важкого поранення і втратив руку. Його серце зупинилося під час ампутації. Медики не знайшли пульсу і відклали тіло, готуючись відправити до моргу. Та сталося диво – чоловік подав ознаки життя. Його негайно взяли на операцію і врятували.
«Отямлююсь в Дружківці, а в мене написано «нема». Я спочатку подумав, що це про руку. А лікарі кажуть: «У тебе пульсу не було. Ми тебе відставили в сторону, щоб у морг везти», – згадує Руслан.
Хотів розлучитися, та злякався
Коли в голові нарешті прийшло усвідомлення, що руки нема і ніколи вже не буде, Руслана охопив такий відчай! Чоловік подумав, що тепер стане тягарем для дружини. Навіть промайнула думка про розлучення. Але випадок у лікарні змінив усе. Руслан став свідком сцени, коли дружина іншого пораненого, який також хотів піти із сім’ї, буквально влетіла до палати і дала чоловікові ляпаса зі словами: «Куди ти тікати зібрався від мене?»
«Я накрився ковдрою і думаю: у мене Лєна така сама. Може, ще й гірше буде. Я розлучатися не буду», – з усмішкою згадує чоловік.
Дружина підтримала Руслана без всяких умов. Вона сказала просте і найважливіше: «Ми все подолаємо разом». Ця підтримка стала для чоловіка точкою опори, з якої почалося повернення до життя.
Працює в кіно та по дому
Після реабілітації Руслан не замкнувся в собі. Він прийняв утрату руки, хоча чесно каже: звикнути до цього неможливо. Після того отримав біонічний протез. Із ним знову навчився водити авто, готувати, виконувати побутову роботу, косити траву. Повернувся до улюбленої професії – працює в кіно, будує декорації однією правою рукою, знімається у виставах, зокрема в проєкті «Госпітальна рапсодія».
Та особливе місце в житті ветерана посів спорт. Саме він допоміг зменшити фантомні болі і повернути віру в себе. Коли Руслан тренується, біль відступає. А разом із ним відступає і відчай.
Проте Руслан не просто тренується – він встановлює рекорди. Один із них уже став національним: восьмеро чоловіків із ампутаціями протягнули руками два пасажирські автобуси з людьми. Загальна вага – 36,5 тонни.
«Ми це зробили. І я зрозумів: межі часто існують лише в голові», – каже захисник.
За одні змагання – чотири медалі!
Попереду у нашого героя – нові виклики. Руслан готується до рекорду з відтискання із вагою 100 кг. А нещодавно на міжнародних змаганнях у Мадриді він здобув три золоті та одну срібну нагороду. Золото – у ривку гирі, жимі на рази та жимі на максимум. Срібло – у веслуванні на 100 метрів.
Паралельно Руслан вступив до педагогічного університету. Його мета – стати тренером і працювати з ветеранами, які втратили здоров’я, але не повинні втратити віру в себе.
«Навіть із травмами не треба себе жаліти. Треба встати й іти далі», – каже він.
І історія Руслана Іванова не лише про війну і поранення. Вона – про любов, підтримку, силу духу і незламність українських захисників. Про людину, яку без пульсу везли до моргу, але яка повернулася до життя і довела: справжня сила – не в руках, а в серці.
Ніна Грицюк
Фото forbes.ua
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
