Такою вже доброю дитиною ріс той Юрко: тихий, спокійний, ввічливий. Ніколи з ним у школі проблем не було. І вчителі, які не знали ВСІЄЇ правди про хлопця, щиро вірили: Юрко – зі зразкової сім’ї.
Та й як було думати інакше, коли щодня він у сорочечці випрасуваній. Туфлі аж до блиску начищені. Оцінки гарні. Поведінка зразкова. Словом – золото дитина. Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
Та одного разу у школі сталося «чепе»: учень із паралельного класу так штурхнув Юрину сусідку по парті, що дівчина впала і розбила лоба. Юра перестрів кривдника і, так вийшло, розбив ровеснику носа. А кривдник виявився синочком великого начальника. І той підняв на ноги міліцію, прокуратуру. Юру зразу – до директора. «В тюрмі до кінця віку сидітимеш!» – кричав начальник до хлопця. У якийсь момент Юра не витримав і сказав спокійно: «Дивіться, щоб ви в тій тюрмі не опинилися. Чи думаєте, ніхто не знає, як ви гроші розкрадаєте?» Директор зблід, а начальник: «Гнидо ти байстрюча! Що, викликати зараз твого тата до школи? Чи маму?»
Юрко весь пополотнів. А начальник нахилився до хлопця й просичав: «Іще раз мого сина зачепиш – уся школа почує ВСЮ правду про тебе».
Після того Юрко замкнувся, став відлюдькуватим. На випускному, щойно отримав атестат, глянув, що мама йому телефонує, і побіг до шкільного виходу. «Ти куди? – гукнули однокласники. – А вечірка? А святковий стіл?» – «Я пізніше прийду!» – гукнув на ходу. Але так його більше й не бачили. Чули тільки, що без жодного блату вступив на навчання, майже зразу його запросили на якусь фірму і тепер нормально в житті влаштувався.
Страшна правда про «байстрюка»
Десять років минуло від випускного. Поцілунки, обійми колишніх однокласників. «Слухайте, а де наш Юра?» – запитала староста Оленка. «Юри не буде», – промовила класна керівничка. Спершу не хотіла пояснювати. А врешті зрозуміла: треба. Нагадавши отой скандал із побитим синочком начальника, вчителька ошелешила: той начальник – Юрин біологічний батько. Просто хлопець дізнався про це надто пізно.
Виявилося, що Юрина мама в юності була дуже гарною. Коли пішла на стажування, начальник звабив її. Чутки про «розбрат у лавах комуністів» дійшов аж до обкому партії. Тож закінчилося тим, що начальник тицьнув дівчині пачку грошей і сказав: «Сама розбирайся». А вона народила сина, сама його виховала. І коли привела «перший раз у перший клас», побачила на святковій лінійці ЙОГО – свого колишнього начальника-коханця. Причому не самого: разом із дружиною та сином.
Коли після того Юра прийшов додому, перший раз побачив маму п′яною. А потім – усе частіше й частіше. Тож навчився і їсти собі готувати, і одяг прасувати. Все надіявся, що мама поп’є і перестане. Але вона, як казали у дворі, «плотно підсіла на стакан».
«Мамо, а хто мій тато?» – якось, коли мати вийшла із запою, запитав хлопчина. В черговий раз почувши про героя-льотчика, який розбився, Юра розсердився: «Годі казочок, я хочу знати правду». Глянувши на 15-річного сина, мати зітхнула й усе розповіла, крім одного, – що батько живе в цьому місті, а його син навчається у тій же школі, що і Юрко.
Перші гроші – на лікування від алкоголізму
Коли однокласники почули про Юрка та його маму, то тільки тепер зрозуміли, чому вона не була на випускному і чому він так рано почав заробляти гроші.
А Юра не просто заробляв, він завіз маму в одну з найкращих клінік України. Жінка пройшла курс позбавлення від алкозалежності. Почала зустрічатися з удівцем. Він узяв жінку до себе на фірму. І там випадково зустріла свого колишнього. «О! А ти що тут робиш?! – здивувався екскоханець. – Бо казали, що ти спилася». Жінка ледь під землю не провалилася від сорому. Ввечері, дорогою з роботи, купила пляшку. А коли Юра прийшов додому, то знайшов маму… із зашморгом на шиї…
«Пробач, сину, – читав у прощальній записці. – Ти в мене найкращий. Я не достойна бути твоєю мамою. Думаю, так буде краще і для тебе, і для мене. А ось номер твого батька. Його звати Владислав Семенович».
«У мене тільки один син!»
Увесь місяць Юра ходив як із хреста знятий. А одного вечора вирішив: «Подзвоню». Спітнілими від хвилювання пальцями набрав номер телефону. «Добрий вечір. То Владислав Семенович?» – «Він самий. А ти хто?» Юра не знав, як представитися. «Я… Мені… Мама дала ваш номер телефону…» – «Я зрозумів? Чого ти хочеш?» – «Поговорити. Але не телефоном».
Вони домовилися про зустріч у кафе. За столиком, що сховався в кінці залу, Юра побачив силует чоловіка і попрямував туди. Серце стукотіло несамовито. Але ватяні ноги вели далі. А коли Юра побачив лице чоловіка, аж остовпів: «Це ви?!» – «Так, ЦЕ – Я, – відрізав чоловік. – Не знаю, що наплела тобі твоя мати, але знай: у мене є тільки один син – той, якому ти колись зламав носа. І більше мені не дзвони. А це ось, – кинув на стіл пачку грошей, – відкупні. Ти ж заради грошей хотів поговорити?»
Цієї миті Юрі здалося, ніби йому на голову вилили відро лайна. І того вечора він уперше в житті «набрався до безтями».
«Я дуже любив твою маму…»
Після цієї зустрічі хлопець упав у депресію, кинув роботу. У тій кімнаті, де знайшов повішеною маму, пив, спав, розмовляв із невідомо-ким. Аж доки одного ранку у двері не стали наполегливо дзвонити. З похмілля злий, Юра думав не відчиняти. Та по той бік дверей хтось попався дуже настирливий. Тож голосно лаючись, Юра попрямував до дверей: «Чого треба?» – «Твою мамку пом’янути. Як-не-як – сороковий день після смерті», – почув із-за дверей. Рука потягнулася до замка. І на порозі Юра побачив незнайомця.
Доки сиділи на кухні за чаркою, той розповів, що дуже любив Юрину маму, жалкував, що така гарна й розумна людина марнує життя в компанії таких, як він, алкоголіків. Потім дуже тішився, що його кохана жінка почала нове життя. А на похороні ладен був замість неї в могилу лягти, настільки глибокі мав почуття…
…З тих пір Юра наче ожив. Разом із Ігорем (так звали незнайомця) вони могли цілими днями згадувати, якою прекрасною людиною була їхня найдорожча у світі жінка. І щоразу спогади заливали горілкою.
Так непомітно Юра став спиватися. Ще вчора перспективний «айтішник» – тепер він рився у смітниках, збирав макулатуру, метал і на отримані гроші купляв випивку.
Отруївся сурогатом і помер
– …І ось у такому майже «бомжацькому» вигляді я побачила нашого Юру десь рік тому, – продовжувала класна керівничка на зустрічі випускників. – Юра не хотів, аби я його впізнала. Соромився, що у 25 років скотився в таку «помийну яму». Потім десь із годину ми сиділи з ним на лавочці, балакали. Юра розказував про гірку долю байстрюка. А я пробувала переконати, що навіть без батьківської підтримки він досягнув успіху, а тепер тим більше повинен довести біологічному батькові, що й без нього здатен жити.
Увесь клас аж завмер від почутої історії. А ввечері, коли зустріч випускників продовжилася в кафе і всі підняли келихи «За дружбу!», у керівнички продзвенів мобільний. Вона підняла трубку, вислухала і ледь не зомліла: «Наш Юра помер. Отруївся сурогатом. Тіло в морзі. Але хто його має хоронити – не відомо…»
Коли наступного ранку четверо однокласників приїхала в морг забрати тіло, біля труни стояв, повернутий спиною, чоловік. Із того, як тряслися його плечі, було зрозуміло: незнайомець ридає. Хлопці підійшли ближче й побачили: то плакав «ексспонсор школи», Юрин біологічний батько.
Санітарка була тіткою одного з чотирьох однокласників, тому відвела їх убік і зашепотіла: «Ото, слухайте, біда в чоловіка. Таким був великим начальником, а тут на: рік тому в аварії втратив дружину і сина, а тепер іще один син помер. Наче прокляття яке…»
Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
