– А ви бачили? Наталка Головишина з Польщі приїхала!
– Таки вернулася? А бач’, казали, нібито вона там собі коханця завела. Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
– Ну, а діти тутка! Не кине ж їх на свого Льоньку.
Поки люди по селу обмивали, сама Наталка в сраці їх усіх мала. Бо за п’ять років заробітків вона стільки привезла з Польщі грошей, що іншим і не снилося. Відтак разом із чоловіком добудувала хату, обклала цеглою, дах зробила, провела воду, щоб мати ванну й туалет. Льоні купила тракторця і навісне до нього. Зараз, он, привезла гроші на мотоцикл. Тож скільки би хто не дзявотів, а Наталка знала собі ціну.
Знав її і Льоня. Тому вони з дружиною, ні про що між собою не домовляючись, розділили обов’язки: Наталка привозить єврики з-за кордону, а він доглядає за дітьми й господаркою, ще й на тракторцеві заробляє.
Правда, Льоня не завжди за свою працю отримував гроші. Бо в селі й могорич – ходова валюта. Тож Наталка щоразу, тільки почує по телефону, що в чоловіка язик заплітається, зразу сварила, погрожувала вигнати. Льоня щоразу обіцяв, що кине пити. Та тільки-но чув запах горілки, як рука сама тягнулася до чарки.
За 5 років заробітків схолонула до чоловіка
– Мама! Мама приїхала! – вискочила з кімнати 7-річна Поліна і кинулася обіймати Наталку.
– Привіт, – вийшов 16-річний син Толик і теж обійняв маму.
– Як же я за вами скучила! – цілувала дітей жінка, обіймала, притуляла. – Якби не ви, не знаю, чи би взагалі сюди приїжджала.
– А тато? – образився Толик на мамині слова.
– Ой, – махнула Наталка рукою. – Я ж попередила вашого тата, що вже доїжджаю, а він де – скажіть? Знову побіг остограмитися, бо я потім би не дозволила.
– Ні, мамо, тато вже два дні не пив, – вступилася за батька Поліна. – Вчора ми прибирали в хаті. Сьогодні тато борщу наварив зеленого, бо ти любиш.
Побачивши, як діти заступаються за Льоню, Наталка не стала їм перечити. Люблять батька – хай. Але особисто її він уже давно не цікавить як чоловік. Бо як, скажіть, можна хотіти чоловіка, коли до нього пригорнешся, а там такий сморід під руками, що аж очі виїдає? Чи захочеш поцілувати, а з рота запах – наче там кури насрали. Тому, щойно Льоня ступив на поріг хати, Наталка першим ділом запитала, чи він зранку почистив зуби, чи прийняв душ. Аж коли Льоня ствердно кивнув головою, жінка дозволила себе обійняти і чмокнути у щічку.
Дивне «отруєння»
Ось уже третій тиждень Наталка хазяйнувала по дому. Спочатку ніби все було чудово. Але останніми днями жінка як сказилася. Вже навіть Полінка не витримала: «Мамо, чому ти така зла?» – «Вибач, доню. То, мабуть, через вашого тата. Терпіти не можу, коли він п’яний приходить». – «Але ж ми з Толиком тверезі, а ти й на нас кричиш».
Наталка й сама помітила, що стала роздратованою. Але розбиратися в собі не хотіла. Їй простіше було спихнути все на Льоню. Тож він, бідний, уже так утомився від жінчиних докорів, що зранку йшов із хати і приходив аж пізно ввечері. Навіть на обід не вертався, щоб не чути Наталчиних колупань.
– Слухай, скоро тре’ бульбу садити. Може-то, завтра завеземо на поле гній та порозкидаємо? – спитав увечері Льоня. Але не встигла Наталка нічого сказати, як підірвалася й побігла в туалет.
– Щось ти геть бліда, – зауважив чоловік, коли жінка повернулася. – Може, де отруїлася?
– Може. Купила в магазині сардельки, а вони були якісь липкі. Ніби й проварила. Та мене вже два дні нудить, – відповіла.
Наступного ранку подружжя поїхало тракторцем на поле. Льоня працював, Наталка помагала. В обід сіли на пеньку перекусити. Бачать, їде сусід мотоциклом. «Льоню, ти трохи відпочинь, а я поїду, дітям їсти дам. Бо в цю пору десь мають зі школи прийти», – запропонувала Наталка і, не чекаючи відповіді, – махнула сусідові, щоб зупинився.
Терміновий виклик
Льоня з пів години полежав. А тоді думає: треба ж до роботи вертатися. «Ти ще довго?» – подзвонив до Наталки. «Слухай: ти, певно, без мене починай. Бо зустріла куму. Вона сказала, що сьогодні може мене постригти. То я спершу до неї, а тоді – на мотоцикл і до тебе».
Льоня не хотів сваритися, що жінка надумала зачіску робити, коли в полі є чим зайнятися. Тому сів на тракторця – і вперед.
Наталка ж тим часом дійсно навела марафет на голові. Зробила манікюр. «Мамо, а ти куди?» – здивувалися діти, побачивши, якою Наталка вернулася додому. «Все вам треба знати, – замість відповісти сказала матір. – Краще, он, візьміть гроші та сходіть до магазину купіть щось доброго», – і тицьнула 200 гривень. Діти – раді старатися. А Наталка тим часом поскидала у валізу свої речі й пішла на автобусну зупинку.
– А то куди?! – гукали односельці, бачачи, як Наталка тягне за собою валізу на колесах.
– Вперед! – відповідала з усмішкою і пришвидшувала крок, аби люди не діставали із запитаннями.
Коли під вечір Льоня приїхав із поля й не застав дружини вдома, то не на жарт розхвилювався. Бо телефон Наталки вже декілька годин був «поза зоною». Ні чоловік, ні діти не могли до неї додзвонитися.
Але о 23 годині жінка надіслала повідомлення. В ньому написала, що її терміново викликав роботодавець до Польщі і вона так спішила на останній автобус, що не встигла нікого попередити.
Завагітніла від «бездітного»
Наступного ранку все село гуділо: Наталка Головишина втекла від чоловіка, ще й дітей на нього покинула. Льоня на ті плітки крутив пальцем біля скроні. Мовляв, хто вигадав таке дурне? Але невдовзі «добрі» земляки, які теж працювали в Польщі, таки забили Льоні цвяха в голову.
Вони розповіли, що Наталка вже давно має коханця. І не кого-небудь, а свого роботодавця. Той не мав ні жінки, ні дітей і думав, що буде собі забавлятися з українкою. А вона взяла й завагітніла. Спершу поляк не повірив, що дитина від нього. Бо перша жінка, з якою давно розлучився, казала, нібито він безплідний. Ось чому Наталка, коли її почало нудити, справді думала, що отруїлася. Але тест на вагітність показав іншу причину нездужання. Вона зателефонувала полякові. Той сказав, що визнає дитину тільки після ДНК-експертизи. Наталка бігом вернулася до Польщі. Разом зі своїм Пьотром пішла в клініку. Там підтвердили батьківство поляка. І Пьотр на радощах сказав: готовий одружитися, щоб їхня з Наталкою дитина була народженою в офіційному шлюбі.
Після цього жінці нічого не лишалося, як зв’язатися зі своїм Льонею і попросити розлучення.
Спочатку Льоня навіть чути про таке не хотів. Бо ж ганьба на весь світ! Але Наталка знайшла, чим переконати чоловіка. «Якщо ми розлучимося, ти станеш батьком-одинаком, і тебе тоді точно не мобілізують. Так що думай…»
Грішми вилікувала всі образи
Між варіантами насолити жінці чи отримати відстрочку від армії Льоня вибрав друге. Щоправда, дітям суворо-пресуворо заборонив спілкуватися з матір’ю, аби хоч так завдати болю зрадниці.
Проте Наталка своє діло знала. Вона підбирала той період, коли діти були в школі, і телефонувала до них сама. Щомісяця перекидала синові на карточку гроші, щоб купував собі з Поліною «гостинчики від мами».
Коли Льоня трохи відійшов від шоку, Наталка почала дітям пересилати поштою одяг, взуття, продукти. Час від часу й Льоні підкидала якісь подарунки. Спершу казав дітям, щоб виносили «той мотлох» на смітник: мовляв, нічого йому не треба від зрадниці. Але потім і сам став ходити на пошту забирати посилки.
А недавно на день народження Льоні Наталка перший раз за стільки часу йому зателефонувала, привітала з ювілеєм і запитала, чи дозволить дітям приїхати до неї в гості. Поки Льоня роздумував, на скільки букв послати зрадницю, вона його випередила й запитала: «Я чула, ти на машину складаєш гроші? То дай номер карточки. Перекину тобі пару тисяч євро, щоб мав, чим підвезти дітей до кордону. А я вже їх там зустріну». В Льоні так і крутилося на язиці сказати: «Чи не пішла би ти під три чорти?» Але тут же намалював у голові омріяну іномарку. Уявив, як він сідає за кермо, як їде селом, а всі на нього дивляться із заздрістю. Уявив – і таки погодився дати дітям дозвіл на виїзд за кордон. Бо, як-то кажуть, чотири тисячі євро на дорозі не валяються…
Оксана Бубенщикова
Фото ілюстративне: gazetaukrainska
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
