Ох і крутив Олег голови дівчатам! Бо що? Високий, широкоплечий. А як захоче якусь дівку добитися, то ледь не зірку з неба їй діставав.
Не раз, дивлячись, як Олег бігає на побачення, мати казала: «Дивися, хлопче, не обпечися». І... як у воду дивилася. Бо десь через місяць заявився син і каже: «Ма’, я женюся». Валя аж впустила відро з молоком. «Як то – женюся? На кому?» – «На Тамарі Полковниковій». – «Вона ж іще до школи ходить?» – «Ну, ходить. Але тре’, щоб нас розписали». – «Чому-то?» – «Бо вже в неї живота видно». – «Що, доскакався? А я ж казала…» - йдеться у газеті «Твій вибір».
Женився на школярці
Випускного у школі Тамара не дочекалася: в пологовий забрали. Тож у день, коли ровесники веселилися і мріяли про майбутнє, Тамара годувала своє маля і плакала. Бо не такого життя собі хотіла.
Тяжко було Тамарі в невістках. Бо вдома вона – єдина дочка у батьків – була квіточка і принцеса. А тут мусила і корову зранку видоїти, і свиням дати, ще й за дитям дивитися. «Олегу, встань до малого, я хоч трошки посплю», – не раз просила в чоловіка. «Мені на роботу зранку. Ти встань». Якось не витримала й огризнулася: «А мені зранку куди – на курорт?» – «Та що ти там робиш? – відповів на те Олег. – Бавишся з дитиною і в телевізорі сидиш. Уже мамка з батьком бурчать, що нічого їм не помагаємо». – «Не помагаємо! Та я вже з ніг скоро впаду!» – зашипіла Тамара, щоб не розбудити за стіною свекра зі свекрухою.
Але батьки добре чули кожне слово і зітхали: скільки-то молодята витримають отак жити у гризні. І витримали недовго. Після чергової пиятики Олег прийшов додому на чотирьох, усю ніч хропів, поки Тамара не спала біля хворого малого. А на ранок невістка зібрала свої речі і перебралася з дитиною до батьків.
«Іди, жінку забирай! Позорисько на все село!» – казали батьки Олегу. Але син і не думав нічого робити: «Як вам треба – то йдіть. А я принижуватися не буду». Потім Тамара, може, й шкодувала, що не поговорила з чоловіком, що виставила його на все село посміховиськом. Але згодом сама собі вирішила: краще самій жити, ніж із таким чоловіком.
Ніби відчуваючи, що серце Тамари вільне, став до неї заходжувати сусід. Колись дівчина на нього навіть не дивилася. Бо він віруючий, до клубу не ходив, не пив, не курив. Тамара сміялася з нього: «От святоша». А вже коли обпеклася у шлюбі, то зрозуміла: саме з таким чоловіком треба сім’ю будувати.
Спочатку Олег бігав на розбірки, був категорично проти розлучення. Бо як то так: свою жінку іншому віддати? Але потім, коли знайшов дівку в сусідньому селі, то таки погодився дати Тамарі розлучення.
Застукав на гарячому?
Після того Олег наче з ланцюга зірвався. Чи то собі, чи людям хотів довести, що в нього жінок – хоч греблю гати. «Олегу, схаменися. Хочеш любощів – знайди1 собі одну дівчину і будьте разом», – просила Валя сина. А батько додавав: «Як той кобель, за всіма сучками бігаєш. Не хватало ще якої холери до хати принести».
Після тих слів Олег справді збавив темпи. Але чоловіче нутро тягнуло в блуд. І він не знайшов нічого кращого, як поїхати на заробітки.
Спочатку підпрацьовував у Польщі. Згодом переїхав до Норвегії та влаштувався на риболовецьке судно.
«А дівчину собі знайшов?» – усе допитувалася матір. Відразу Олег віджартовувався. Мовляв, у них, моряків, жінка – до нещастя. Але потім зізнався: має одну, українку. Може, навіть буде жити з нею разом: так і за квартиру дешевше платити, і їсти є кому готувати, ну, і, самі розумієте, нащо.
Жив Олег із Надею (так звали українку) років два. А в один момент усе кинув і вернувся в село. «Бо-о-ж-ж-е, – заплакала Валя, побачивши сина. – А я вже не знала, чи дочекаюся дитини». – «Ма’, та що ви причитаєте, ніби вмирати зібралися, – засміявся у відповідь Олег. – Я он грошей заробив, хочу хату нову будувати. Бо 40 літ на носі, а я досі бобилем ходжу». – «То ти без Наді вернувся?» – здивувалися батьки. «Без. І не згадуйте її більше при мені». – «Чому то?» – «Бо курва вона! – випалив Олег. – І все! Закрили тему».
Вінчався з однією, а думав про іншу
Олег стояв посеред старовинної церкви. Поруч – його наречена, Марійка. Полюбив її Олег так, як ніколи й нікого у світі. І в той момент, коли священник запитував: «Чи маєш ти, Олегу, добру й непримушену волю та тверду думку взяти собі за дружину Марію, що її тут перед собою бачиш?», за тисячі кілометрів у холодній Норвегії кричала від болю Надія – вона народжувала дочку.
Ніби відчувши той крик і той біль, Олег аж потом покрився. «Що з тобою?» – пошепки запитала Марійка. «Нічого, душно», – відповів Олег. І хоча ногами стояв тут, на своєму вінчанні, та думками був там, де народжувала Надія.
На весіллі, вже добряче підпивши, Олег зізнався давньому товаришу: «А ти знаєш, що десь зараз моя колишня має родити?» – «Від тебе?» – «Ні, від іншого». – «Це як?» – «А я їх застукав. На гарячому. Зайшов у кабінет до начальства. А там він, той хрін собачий, і моя Надя – весела така, щоки пашать». – «То, може, між ними ще й не було нічого?» – припустив товариш. «Та ви що – зговорилися з Надею?! – стукнув Олег кулаком по столу. – Вона сиділа, ляшки вивалила. А в нього штани, як палатка, стирчали. Шо тут ше думати?» – «Ну, але ж завагітніти вона могла й від тебе?» – далі наполягав товариш. «Не могла вона від мене. Я знаю, як і що робити». Олег довго міг би ще виливати душу, але гості на весіллі вимагали «Гі-і-ірко! Гі-і-ірко!» Тож наречений поспішив до своєї Марійки.
Пророчий сон
Через дев’ять місяців після весілля Марійка народила чоловікові сина. Кучерявенький, із голубими великими очима, хлопчик був, як ангелочок, красивий. Дідусь із бабусею не могли натішитися внуком. Та й невістку Бог послав – не нарадуватися.
Але біда прийшла, звідки не чекали.
Максимкові виповнилося п’ять років, коли одного дня він затемпературив, став блювати. Олег відвіз дружину й сина до районних медиків. А там зробили аналізи й бігом відправили до обласної лікарні. Найстрашніша підозра підтвердилася – в Максимка виявили рак.
Це було таке потрясіння, що словами не передати. Олег місця собі не знаходив. Марійка аж посивіла. «За що, Господи!? За що?!!» – заламувала руки, бідолашна. І коли вона вперше це промовила, Олегові аж йокнуло в серці: невже за те, що колись покинув дитину? Бо раптом та дівчинка – справді Олегова дитина.
Усю ніч не міг чоловік зімкнути очей. Усе думав: написати Наді в соцмережах? Зателефонувати? Чи нічого не робити? А коли зранку прийшов до Максимка в палату, почув від сина таке, що аж у серці похололо.
«Тату, мені такий сон приснився! Якесь чудовисько схопило мене і тягнуло в чорну яму. Я кричу тобі з мамою, прошу мені помогти, а ви за скляною стіною і не можете нічого зробити. А далі звідкись узялася дівчинка й каже: «Привіт, братику. Давай свою руку». Взяла мене і легко так, як пір’їнку, витягнула з лап чудовиська», – розповів малий.
Олег не знав, що й робити. Боявся, що скаже Марійка, коли взнає правду про іншу дитину. Боявся, як сприйме його Надія, якщо Олег їй напише чи зателефонує. Але ще більше боявся за життя Максимка. Тому вирішив: треба зв’язатися з Надією і, якщо дочка його, признати дитину.
Відтоді минув рік. Максимко успішно пройшов хіміотерапію. Зараз він уже вдома. Разом із мамою займається, щоб наступного року піти до школи. А в грудні, на Різдво, до нього в гості має приїхати сестричка. Та сама, яка з далекої Норвегії…
Поліна Костюк
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
