«Добрий день усім людям, хто зараз читає ці рядки. Не хочу називати свого імені, казати, звідки я. Але мушу розповісти про своє життя. Щоб інші люди задумалися і не повторили моїх помилок… – звернулася до редакції наша читачка. – А свого листа написати вирішила, бо прочитала в газеті розповідь про двох рідних сестер, які ділили одного чоловіка. В мене схожа ситуація. Але вийшло все набагато складніше…»
Ця історія настільки вразила, що ми не змогли не поділитися нею з вами. Передаємо її устами самої жінки, - йдеться у газеті «Твій вибір».
Пішла до учня на урок – і дізналася про зраду
«Після семи років шлюбу ми з Олегом не надавали значення, що так і не маємо дітей. Бо які діти, коли тут пашеш, як воляка, щоб чогось досягнути в житті? Але коли ми переїхали у простору квартиру в новобудові й окрему кімнату виділили під дитячу, тут уже мусово було щось думати.
Ні лікування, ні штучне запліднення не дало результатів. Тож я вирішила черпати дитячу любов, працюючи з дітьми вчителькою і репетиторкою англійської. А мій Олег, який був професійним спортсменом, усе більше став займатися тренерською роботою, причому перевагу надавав саме дітям.
«Слухай, ти, може, вже й ночувати будеш у тому спортклубі», – жартома сказала я Олегові, коли він у черговий раз повернувся додому серед ночі.
«Та розумієш, треба пацана «натаскати». Дуже важливі змагання будуть», – пояснив мені чоловік. Я ж тільки зітхнула у відповідь. Бо за 15 років шлюбу навчилася і розуміти, і підтримувати.
Так само мовчала, коли Олег тижнями пропадав на закордонних змаганнях. Думала: якщо в сім’ї є любов, то мусить бути й довіра.
Але одна випадкова зустріч пустила під укіс нашу з Олегом сімейну ідилію.
Того вечора я мала заняття з репетиторства з новеньким учнем, першокласником. Попередила Олега, що буду зайнята. Мама хлопчика попросила прийти до них додому і там провести урок. Поки ми займалися, новий учень стільки розповів і про свою сім’ю, і про те, як мамин друг, дядя Олег, возив їх за кордон на море, і вони літаком летіли. Ми про це навіть речення складали англійською.
Десь о 21 годині мама учня зателефонувала мені й попросила зачекати, щоб заплатити за урок. Тож ми стали з малим біля вікна в очікуванні. Якраз у двір їхньої багатоповерхівки заїхала біла «Шкода». «О, дядя Олег із мамою приїхали!» – вигукнув малий. А я дивлюсь – і очам не вірю: у «Шкоди» номери точно такі, як у нашої з Олегом машини. Далі з авто вийшов мій Олег, відчинив двері дамі. Вони поцілувалися на прощання. Олег поїхав. А дама, вона ж – мама нового мого учня – попрямувала до під’їзду, радісно махаючи нам рукою.
У мене тряслися руки, в голові пульсувало, я задихалася. Це було таке потрясіння!
Молода красива жінка зайшла у квартиру. Розкішний одяг, дорогі парфуми – перед такою важко встояти чоловікам. Вона перепросила за запізнення, заплатила гроші і сказала, що потім передзвонить та повідомить мені, чи буду я й надалі займатися з її малим.
«Совість кличе до тебе, тіло тягне до неї»
Дорогою додому я йшла і нічого перед собою не бачила. Якось добрела до квартири. Заходжу – Олег уже вдома, щось куховарить. Почувши мене, вийшов усміхнений. Чмокнув у щоку. Допоміг зняти пальто. «А я тут таку вечерю нам забацав! Пальчики оближеш! – сказав радісно, побіг на кухню і вже звідти гукнув: – Давай мий руки – і за стіл».
Я була шокована. Здавалося, побачене сьогодні ввечері було якоюсь помилкою, дурним сном! Ну, не може ж мій люблячий чоловік вдень зраджувати, а ввечері цілувати?
Я намагалася це пояснити. Думала, може, сплутала його з кимось? Може, він позичив комусь нашу машину, а ввечері я до ладу не роздивилася обличчя водія? А, може, той «дядя Олег», про якого торочив учень, – то лише тезка мого чоловіка. Одне слово, шукала сто виправдань для свого чоловіка. Але правда від того не ставала солодшою. І врешті я сама перед собою визнала: Олег мене зраджує.
Хоча це не правильно, та я почала його перевіряти: заїжджала до спортклубу, де мій чоловік мав вести тренування. Звісно, там його не знаходила. Коли він казав, що їде на змагання, я телефонувала у спорткомітет уточнити, чи справді там-то і там-то відбудуться якісь турніри та скільки вони триватимуть. Знову отримувала підтвердження зради.
Так тягнулося десь із пів року. Я дуже змінила своє ставлення до Олега: холодна, байдужа, часом агресивна. Він розумів: щось у наших стосунках не так. Може, й підозрював, що я про щось здогадуюся. А коли мені стало несила терпіти цю брехню, я сказала чоловікові: треба поговорити.
Ми сіли за стіл. Я вирішила дати Олегові останній шанс. Тому розмову почала з питання «Ти когось маєш?» – «Олю, що ти таке кажеш? Ми ж разом майже 20 років», – знову почав відбріхуватися Олег. Я зрозуміла: немає сенсу клеїти глек, який тріснув. Тому різко обрубала чоловіка і виклала все, що знала: по датах, фактах і своїх висновках.
Він із хвилину мовчав. Видно, переварював у голові ситуацію і думав, як із неї вийти. А я запитала: «Ти кохаєш мене?» – «Так, – не роздумуючи, відповів Олег. – Тому й боявся втратити. Ховався, обманював». – «А її?» – «Її… теж. Тільки по-іншому. Ти рідна мені людина, близька. Ти – друга половинка мого життя. А вона… Навіть не знаю, як це пояснити… З нею я почуваюся сильним, жаданим. Альфа-самцем чи що?» – «І як нам жити далі? – спокійно запитала я. – Ти ж розумієш: як раніше, вже ніколи не буде». – «Розумію, – схилив голову Олег. – Я кожен день про це думав. Ненавидів себе щоразу, коли ти дарувала мені свої любов і ніжність. Я знав: ти не заслужила на таку підлість. Але… Совість казала мені одне, а тіло штовхало до іншої…» – «Ну що ж, – сказала я Олегові, – настав час вибирати».
Після тієї розмови ми спали з ним по різних кімнатах. Поводилися – як сусіди по гуртожитку. Олег просив дати йому час, щоб із усім розібратися і вернутися до мене. Я чекала. А він усе метався між дружиною та коханкою.
«Або кидаєш свою жінку, або я роблю аборт»
Щоб не чути зайвих запитань від моїх батьків, ми в гості до них ходили з Олегом разом. Так само до друзів – на якісь дні народження, нові роки.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, мене після перших обстрілів міста охопив такий панічний страх, що я просто боялася бути вдома сама. І Олег старався бодай на ніч не лишати мене саму.
Коли мені не помагали ні заспокійливі, ні снодійні, він запропонував лягти нам в одне ліжко. Пам’ятаю, обійняв мене ніжно-ніжно і я заснула – вперше за стільки часу. Розплющила очі – ранок. Невже? Глянула – Олег поруч. Дивиться на мене – а в очах стільки любові.
Я притулилася до нього, обійняла і розплакалася. Бо так: я все ще кохала мого зрадника. І найбільше хотіла, аби ми знову були разом: удень і вночі, в горі і в радості.
Проте повернути це було не просто. Та, друга, аж скаженіла від ревнощів. Телефонувала Олегові навіть серед ночі. Він збивав її дзвінки. Вимикав звук. А на ранок отримував десятки повідомлень. Не знаю, про що вони були. Але здогадуюся.
Я серцем відчувала, що Олег справді любить мене, а від коханки вже й радий був би відкараскатися, та не може. Але два тижні тому він прийшов додому блідий, як стіна. Посадив мене на стілець. Став переді мною на коліна і промовив: «Пробач. Але вона вагітна. Від мене. Я знаю, я скотина. Мені немає прощення. Але вона носить під серцем мою дитину. Погрожує зробити аборт, якщо я не розлучуся з тобою і не розпишуся з нею. Олю, що мені робити?» – він обійняв мене за ноги, схилив голову і розплакався. Просто, як мала дитина.
Я теж розплакалася. Гладила свого Олега по голові і плакала.
Він підняв голову. Подивився на мене очима, повними мук. І я сказала: «Завтра підемо до РАЦСу . Бо я ніколи собі не пробачу, якщо через мене загине дитина. Твоя єдина дитина…»
Ми розлучилися. Олег одружився вдруге. А я не знаю, як мені жити далі. Змиритися з тим, що тепер уже до мене Олег буде крадькома приїжджати? Чи залишити його з новою сім’єю, перегорнути цю сторінку і розпочати нове життя? Бо я ще молода жінка. Мені тільки 39. Я ловлю на собі погляди мужчин. І розумію: хочу бути коханою, жаданою. А ще – думаю: може, з тим, іншим, я теж народжу собі дитину і стану щасливою?..»
Історію записала Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
