У Сніжані, яка нині пересувається інвалідним візком, важко впізнати 45-річну жінку.
Колись вона була молода, здорова, сповнена мрій. Але в 19 років під час сварки із двоюрідним братом ударила його стільцем по голові. Брат помер. А Сніжану на вісім років посадили до тюрми на Одещині, - йдеться у газеті «Твій вибір».
Коли за зразкову поведінку жінку відпустили через шість років на волю, вона поїхала до Львова. Хоча на Закарпатті мала родину, але повертатися туди не захотіла. Так і лишилася в місті Лева – без дому, без роботи, без грошей. Щоб якось виживати, жебракувала. Майже все, що давали небайдужі, витрачала на горілку. Так торік узимку настільки обморозила ноги, що ліву довелося ампутувати3.
Благо, що Сніжану прямо з лікарні забрали до реабілітаційного центру «Джерело».
Сусідка по кімнаті, 65-річна Іванна (на фото), живе в цьому ж притулку вже півтора року. «Львівському порталу» жінка розповіла, що мала квартиру. Але невістка підмовила сина, і той виписав рідну матір. Із донькою пані Іванна теж не спілкується. Не підтримує контакту з онуками.
Коли зосталася без домівки, певний час жила у співмешканця. А коли той помер, відразу попросилася до «Джерела». Бо, зізналася, «тепер для рідних я – чужа».
В Іванни проблеми з тиском, хворі ноги. В реабілітаційному центрі медсестра робить уколи жінці, допомагає з ліками. Але частину медикаментів треба купувати самій. Тому Іванна стає попід церквами і просить милостиню.
Тут же, у «Джерелі», знайшов прихисток Валерій. Він – колишній афганець. «По дурості», як каже сам, відморозив обидві ноги. Ампутували. Тепер пересувається у візку.
Колись чоловік жив у Херсонській області. Сім’ю покинув, коли синові було чотири роки. Та син пробачив. 2016 року забрав батька до Львова. Однак стосунки не склалися. Валерій опинився на вулиці. А до реабілітаційного центру його забрали півтора року тому, після втрати ніг.
Загалом же люди стають безхатьками через квартирні махінації, зловживання алкоголем, сімейні конфлікти та психічні розлади. Є такі, що потрапляють у місця позбавлення волі, виходять і не мають куди вже повернутися. Це стосується і внутрішньо переміщених осіб.
Опинившись у прихистку, люди хочуть отримати тут безплатний нічліг, гарячу їжу, допомогу в оформленні документів. Адже інвалідність та пенсія – це вже гарантовані щомісячні виплати від держави.
Але що більше людина живе на вулиці, то більше втрачає елементарні навички – доглядати за собою, мати якусь культуру спілкування, нести відповідальність за себе, а не чекати чи вимагати, що хтось тобі щось зобов’язаний.
Хтось із підопічних центру вчиться давати собі раду, намагається змінити своє життя. А є й такі, яких влаштовує життя безхатька. Бо, як вони пояснюють, «то є повна свобода».
Ніна Грицюк
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
