Пишу вам цього листа і не знаю, чи правильно роблю, що відкриваю свою душу. Але просто не знаю, як мені бути далі…
Звабив на першому курсі
Із Богданом ми познайомилися ще студентами, - йдеться у газеті "Твій вибір".
Він був такий красивий! Високий, блакитні очі, довгі чорні вії... В нас, мабуть, половина курсу була в нього закохана. І можете собі уявити, одного разу він запросив мене на танець! Це було в листопаді, на День студента. Хлопці були п’яненькі. Та й дівчата не зовсім тверезі. Але коли на своїй талії я відчула Богданові гарячі руки, коли він торкнувся своїми губами моєї шиї – в мене просто земля пішла з-під ніг. Після танцю він запросив мене до своєї компанії. Там мені налили якоїсь випивки – половину пластикового стаканчика. Я пригубила, бо ж першокурсниця. Але Богдан поцілував мене у щоку і промовив: «5До дна». Хіба я могла йому відмовити? Допила. А далі пам’ять ніби відключилася. Отямилась я зранку, в кімнаті гуртожитку, в ліжку з Богданом. Коли побачила це все, мені стало так соромно. Я ж раніше толком і хлопців не мала, тим більше – ні з ким не спала. Від сорому хотілося крізь землю провалитися. Тому тихенько вилізла з-під ковдри, бігом одягнулася (добре, що всі мої речі купкою лежали на стільцеві) і вибігла з кімнати. Богдан тоді так і не прокинувся (чи, може, вдавав, що спить).
Після того ми з місяць ніде з ним не пересікалися. Мені здавалося, що весь університет знає про мою ганьбу і тикає мені пальцем у спину. Але Богдан нікому нічого не розповів. Інакше подружки мене точно розпитували б, як воно – в ліжку з першим красунчиком факультету.
А перед Новим роком в університеті знову була дискотека. Я спеціально не поїхала в село. Надіялася, може, хоч на студентській вечірці побачу Богдана. І коли заграв перший повільний танець, мене ззаду хтось ніжно обійняв за талію. Я зразу вловила солодкуватий запах Богданового одеколону. Земля знову пішла з-під ніг. Наче в тумані, я розмовляла з ним. Уже толком не пам’ятаю, що він запитував. Щось про навчання, зимову сесію. А потім торкнувся губами мого вуха і прошепотів: «Думала про мене?..» Я не могла вимовити й слова. Просто притулилася до його гарячого тіла, відчула, як сильно б’ється його серце. А Богдан у відповідь став мене гладити – по спині, по сідничках, ніби ненароком торкнувся моїх грудей. Я була, як під гіпнозом, – безвольна і згодна на все. Богдан інстинктом самця відчув це. І той вечір ми закінчили не тільки поцілунками й обіймами. Мені вже навіть байдуже було, що скажуть люди. Єдине, за що переживала, – щоб не завагітніти. Але Богдан пообіцяв: усе зробить, як треба. Тож я довірилася йому цілком і повністю…
Проміняв мене на бізнес
Наші стосунки тривали до п’ятого курсу. Ми не були офіційною парою. Зустрічалися десь один раз на місяць. Бо Богдан постійно підпрацьовував у Києві на будівництві. Я плекала надію, що після закінчення інституту ми одружимося. Але за тиждень до випускних екзаменів Богдан подарував мені золотий ланцюжок із хрестиком, сказав, що я назавжди лишуся в його серці, і зізнався: він одружується. Я не вірила. Дивилася в його блакитні очі і поглядом благала промовити, що то не правда. Але…
Вже потім люди переказували, що в Києві на нього поклала око власниця будівельної фірми. Богданові було 22, а їй – десь під 30-ть. Спочатку вона була просто дружиною директора фірми. Та це не заважало їй спати з Богданом. Вона випросила в чоловіка призначити Богдана бригадиром, а потім – і заступником директора. А коли її 60-річний чоловік помер від інсульту, молода вдова не просто успадкувала фірму, а й запропонувала Богдану одруження та посаду директора.
Відмовитися від такого «джекпоту» він не зміг. І я його до певної міри розумію. Бо що йому могла запропонувати я – без двох хвилин учителька математики?
Після того ми довгих 15 років не бачилися. Я за цей час устигла вийти заміж. Мій чоловік був дуже добрим, порядним. Я сподівалася, що полюблю цю чудову людину. Але так і не змогла забути Богдана. Дітей нам Бог не посилав. Тому я вирішила, що правильніше буде розказати все моєму чоловікові. Він подякував за правду, сказав, давно це підозрював. Тому ми розійшлися, домовившись лишитися друзями.
За 15 років так і не розлюбила
Коли однокурсники зателефонували і сказали, що збирають усіх на 15-річчя після випуску з інституту, я не хотіла йти. Бо що було розповідати? Що живу сама в однокімнатній квартирі і перебиваюся на зарплату вчительки? Але подружка зі студентських часів не хотіла слухати жодного «ні». Сказала, що по мене заїде, наказала мені вдягнути найгарніше плаття, взути туфлі на високих каблуках. І коли я глянула в дзеркало, то на свій подив зрозуміла: «А я ще так нічого на 37 літ».
Зустріч випускників видалася на славу. Всі жартували, згадували смішні історії зі студентського життя, розповідали, хто як зараз живе. Після перших трьох тостів почалися танці. І щойно заграв перший повільний танець, як мене ззаду хтось ніжно обійняв за талію. Я зразу вловила солодкуватий запах Богданового одеколону. Боже, невже це він! Земля знову пішла з-під ніг, як колись, 20 років тому. Я обернулася і побачила ці блакитні очі в обрамленні довгих чорних вій. «Привіт», – усміхнувся Богдан так, наче не було між нами стількох років розлуки. Уже толком не пам’ятаю, що він розпитував про мою роботу, життя, одруження і розлучення. У темному закутку танцювального залу він торкнувся губами мого вуха і прошепотів: «Думала про мене?..» Я не могла вимовити й слова. Боялася торкнутися його гарячого тіла, відчути, як сильно б’ється в його грудях серце. Та Богдан усе зрозумів без слів. Він ніжно торкався моєї спини, наче боявся сполохати. А я вдихала його аромат. Відчувала тепло його рук. І просто танула в його обіймах.
Того вечора Богдан не відходив від мене ні на крок. Однокурсники жартували: мовляв, час іде, а наша любов вічна. А ввечері, коли вже всі почали розходитися, Богдан запропонував підвезти мене. Я розуміла: якщо він переступить поріг мого дому, я віддамся йому прямо там, у коридорі. Тому на його пропозицію відповіла коротко: «Ні, ти одружений. А лізти в чужу сім’ю – не в моїх правилах». – «Я знаю, тому й тут. – спокійно промовив Богдан. – Я вже пів року, як вільний. Не віриш – можу показати свідоцтво про розлучення. Тому, з твого дозволу, все-таки відвезу тебе додому».
Він пішов, а я втратила дитину
Після тієї ночі ми стали жити разом. Богдан п’ять днів працював у Києві, а на вихідні повертався до мене. Нас обох це влаштовувало, бо ніхто не хотів кидати роботу. А потім Богдан купив для нас квартиру в Києві, підшукав роботу вчительки у приватній школі. Я переїхала до столиці. Так ми прожили ще півтора року. Торік у листопаді на 22-річчя нашого знайомства я приготувала Богданові подарунок – позитивний тест на вагітність. Щоб оголосити цю радісну новину, приготувала нам романтичну вечерю. Але Богдан прийшов якийсь пригнічений. «Любий, – сказала йому тоді, – в мене для тебе сюрприз. Але спочатку я хочу знати, що сталося? Ти якийсь сам не свій». Богдан подивився на мене сумно-сумно, сказав, що я назавжди лишуся в його серці, і зізнався: він мусить повернутися до колишньої дружини, інакше вона відсудить у нього будівельну фірму і пустить із торбою по світу. Я не вірила. Дивилася в його блакитні очі і поглядом благала промовити, що то не правда. Але…
Отямилася я аж у кареті «швидкої». Від пережитого в мене почалася кровотеча. Я втратила дитину, про яку мріяла стільки років. Тож, щойно мене виписали з лікарні, я зібрала свої речі, повернулася до рідного міста, відновилася у школі і стала жити у своїй однокімнатній квартирці (добре, що вистачило розуму її не продавати, а здавати квартирантам).
Із Богданом обірвала усі контакти, заблокувала його номер у себе в телефоні, закрила доступ із соцмереж. Навіть почала в інтернеті переписуватися з дуже порядним чоловіком. А два дні тому у двері хтось подзвонив. Я відчинила, а на порозі – Богдан… Він упав переді мною на коліна. Благав пробачити. Сказав, що покинув усе, бо не може жити без мене. Я з усіх сил стримувала себе, щоб не обійняти його. Того вечора ми домовилися, що я подумаю. І тепер не знаю, що мені робити? Він двічі мене зраджував – підло, фактично міняв на гроші. Через нього я втратила дитину. Але я досі його люблю і, певно, не розлюблю ніколи…
Поліна Костюк
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
