Життя

Позбувся наркозалежності та самотужки виховує доньку

Позбувся наркозалежності та самотужки виховує доньку

Іван Гриник із Луцька вперше спробував наркотик у 5 класі. А цигарки – ще в дитсадку. В 25 років – на свій день народження – вперше вколовся. Уже будучи на самому дні, він чітко розумів, виходів у його ситуації є лише два: або кардинально змінювати своє життя, або вчинити самогубство…

Про це йдеться на шпальтах газети "Твій вибір".

На руках не було живого місця від уколів

Мама Івана працювала медсестрою. Тато був військовим. В’юни, гриби, ліс, футбол – найяскравіші спогади дитячих років Івана, коли він проводив влітку час у дідуся й бабусі в селі на Любешівщині. А в місті все було не так – тут хотілося бути «крутим пацаном». Ще зі школи Івана постійно тягнуло на пригоди: прогуляти уроки, щось вчверити. А потім, відповідно, доводилося пожинати наслідки.

Перший раз він спробував наркотичні речовини – «травку» в 5 класі. Періодично з хлопцями на перерві бігав її курити. Потім нюхав порошок. Що не день, йому ця «забава» видавалася все цікавішою. До певного часу.

Після школи Іван пішов навчатися в ПТУ на слюсаря-механіка. Там же закінчив курси підприємця-початківця. Працював на роботі і пішов додатково вчитися у ВНУ імені Лесі Українки. У 22 роки він одружився. Хоча, як сам зізнається, взагалі тоді не був готовий до серйозних стосунків і уявлення не мав, що таке шлюб. Коли хлопець дізнався, що дружина вагітна, мало не втратив свідомості. Як і до шлюбу, він не був готовий до батьківства.

А в 25 років Іван вперше вколовся. На свій день народження. Тоді його сім’я уже тріщала по швах…

– Я працював на хорошій роботі, мав гарний вигляд, все зовні в мене здавалося добре. Після того, як я почав ін’єкційно приймати наркотики, то це переросло до 5 разів на день. І тривало, як «запой», я коловся, потім переставав, потім знову, – продовжує Іван.

Рідні дізналися про його залежність тоді, коли вже приховувати це було неможливо. На руках не було живого місця від уколів. Івана перестало цікавити абсолютно все в цьому житті. В сім’ї ситуація взагалі була катастрофічна.

– Я додому приходив пізно й агресивний. Дружину постійно виганяв, кричав. Зрозуміло, одного дня вона не витримала, і згодом ми розлучилися. Страждала і дитина, – каже Іван.

Не контролюючи себе, молодий чоловік влаштовував бійки удома з батьком, через що навіть викликали міліцію. Конфліктував і зі своїм на 2 роки старшим братом. Навіть друзі стали боятися з ним зустрічатися. «Бо в мене відривало дах на всі 100%», – каже Іван. Батько прийняв рішення, що наркомана потрібно вигнати з хати.

Після розлучення донька залишилася з батьком

Дійшло до того, що молодий чоловік залишився без роботи, лікувався в наркодиспансері в психіатричній лікарні. Він чітко розумів: або кардинально змінює своє життя, або накладає на себе руки. На той час Іванові було 30 років.

– Дружина без проблем погодилася після розлучення залишити дитину зі мною. І я дуже не хотів, щоб донька мене таким бачила. Але нічого не змінилося. Перебуваючи в тому стані, в якому я був, було нереально водити дитину в дитсадок, заплітати її, присвячувати їй свій час і увагу. Дуже просила і моя мама, щоб я покинув наркотики. Тому з її ініціативи прийняв рішення їхати на реабілітацію, – продовжує Іван.

На реабілітації він був 2 рази. Перший раз протримався там усього 4 місяці. І через тиждень знову вживав наркотики.
– За той час я себе так загнав, що вже не виходив на вулицю без ножа. Я вже не перебирав, чим закинутися чи вколотися. Коли батьки мене зачиняли в кімнаті, я відчиняв вікно, викидав останнє й просив знайомого, щоб приніс мені що-небудь, аби тільки розкумаритися. Був випадок, що навіть мама якось не витримала і сказала йому: «Краще б я тебе поховала і ходила на могилу».

Поїхати на реабілітацію вдруге Іван вирішив сам і усвідомлено. Вона тривала рік часу. За цей період ні разу не бачився з рідними.

– Коли повернувся додому і побачив доньку – мене просто тіпало. Вона так подорослішала. Я не знав, як виховувати дитину. Я був, як чистий аркуш паперу, на якому потрібно все писати спочатку. На сьогодні моя донька для мене друг. Я не змушую її ні в школу ходити, ні вчитися, дочка в мене відповідальна сама. Мені дуже класно, що вона в мене є. Я люблю її не залежно ні від чого. Я повинен завжди бути для неї опорою і підтримкою. І нам дуже добре удвох: ми сміємося, граємося, живемо! Бути татом – дуже цікавий процес, – каже Іван.

На сьогодні, як каже чоловік, наркоманія молодшає і середній вік наркомана – 15 років. Наркотичні речовини змінюються чи не щодня. Тож Іван вирішив для себе, що буде сам витягати з цієї прірви залежних.  Нині він сертифікований консультант Інституту практичної адиктології. Займається і просвітницькою діяльністю в навчальних закладах, в інтернеті.

– Вихід є, і змінити життя однозначно можна. Так я кажу усім залежним. І це не просто слова. Але універсальної «пігулки» від цього немає. І я прихильник того, не важливо яким методом, головне – аби людина позбулася залежності, – каже герой нашої історії.

Зараз Іван живе повноцінним життям. Не курить, не вживає спиртного. Мріє про повноцінну сім’ю, дружину, з якою буде гармонія, і дітей.

– Знаєте, моє серце найбільше радіє тоді, коли я бачу сім’ю, в яку повертається син, який перестав вживати наркотики чи алкоголь. І вони всі щасливі, обіймаються і радіють…

Ірина Бура

Зв’язатися з Іваном для консультації можна за тел. 0506442940

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: наркотики, історія, Життя
В тему