З Артуром Галя познайомилася на одній із презентацій нового проєкту, над котрим працювали співробітники фірм, працівниками яких вони були. Висока, струнка, з короткою модною стрижкою і великими зеленими очима, привітна і жартівлива Галя відразу припала до серця Артуру. Відтак він попросив номер телефону і вже наступного дня подзвонив. Щоправда, з робочим питанням.
Про це йдеться на шпальтах газети "Твій вибір".
Відтоді дзвінки стали щоденними, і через пів року вони одружилися. Спершу молодій жінці здавалось, наче вона потрапила в казку. Кожного дня чоловік приходив додому з пишними букетами квітів. Вечері в ресторанах. Походи в театр та на концерти. Кожні пів року поїздки за кордон. І щоденні зізнання у коханні.
– Галинко, я тут подумав і вирішив, що нам потрібні зміни, – мовив якось Артур.
– Які, любий? – жінка чомусь думала, що чоловік заговорить про дитину, та помилилась.
– Буде краще, коли ти займатимешся домом, – почав пояснювати він. – Тож пропоную залишити роботу. Зрештою, ми і так небідні, тому робота тобі ні до чого.
– Але ж мене чекає підвищення, – спробувала заперечити вона. – А заодно і більший оклад.
– Тепер ти будеш займатися домом, а я дбатиму про гроші, – твердо сказав він, і вона погодилась.
Згодом зрозуміла, що саме тоді жінка стала його рабою. Відтоді в її обов’язки входило звечора приготувати одяг, в якому чоловік йтиме на роботу, запитати, що бажає на сніданок. І приготувати той сніданок до того часу, поки він прокинеться. А як тільки прокинеться – принести до ліжка горнятко з кавою. Опісля в благовірного ванні процедури, вона ж накриває на стіл. Кожного дня все готувалось лише свіже, вчорашньої їжі Артур не признавав.
– Галю, на кого ти перетворюєшся? – часто сварила її Ліда, старша сестра. – В тебе за останні два роки, окрім домашнього халату, жодної обновки. Ти себе в дзеркало бачила? Галю, схаменися! Твій Артур, наче павук, усі соки з тебе висмоктує!
– Замовкни! – Галя не любила цих розмов. Бо десь в глибині душі відчувала, що сестра таки має рацію. Однак вона все ще до нестями кохала Артура і була готова заради нього на все.
З часом Ліда перестала й говорити це Галі, бачачи, що молодшу сестру її слова лише нервують і злять.
– Іване, потрібно щось робити, – мовила якось до свого чоловіка. – Ти ж сам бачиш, що там не те, що про любов, про елементарну повагу не йдеться. Поговори з Артуром.
– І що я йому скажу? – здивувався Іван. – Щоб він їв вчорашній борщ і не вимагав в Галі кожного разу свіжих страв? Та він мене пошле і правильно зробить, бо це їхні сімейні питання і вони удвох мають їх вирішувати.
Тож Ліда вирішила зробити це сама. Мовляв, хтось же повинен стати на захист Галі. У відповідь Артур мовчки вказав їй на вхідні двері, а коли почала опиратися, виштовхнув за поріг.
– І щоб більше її ноги тут не було, – наказав дружині. – Виховувати вона мене надумала.
А згодом Артур взагалі заборонив дружині спілкуватися з сестрою. Мовляв, в неї є своя сім’я, в тебе – своя. Тим більше, що ти й так свої обов’язки виконуєш вкрай погано.
– Ось дивись, за батареєю пил є, – повчав він її. – А в оселі має бути чисто. Ми ж тут їмо, спимо, відпочиваємо. Тому будь уважнішою, коли прибираєш.
Відтоді кожен день Галі був копією попереднього і братом-близнюком наступного. Готувала-прибирала-протирала-прала-прасувала, а ще постійно боялась. Що не так випрасувані сорочки, що не такий пиріг спекла, що поставила на стіл надто гарячу чи, навпаки, надто холодну страву.
– Галю, невже це ти? – почула якось, виносячи пакет зі сміттям. Обернулась і побачила Ніну, з якою навчалась на економічному. Одногрупниця виглядала шикарно – в норковій шубці, модні чобітки, чудова зачіска, макіяж – одне слово, красуня ще та.
– Привіт, Ніно! – тихо мовила, враз чітко усвідомивши, яка між нею і Ніною прірва.
– Ти так змінилась! – вражена вела далі Ніна. – Чула, що ти заміж успішно вийшла. Орися дуже хвалила твого чоловіка. Мовляв, спілкувалась з ним по роботі, то він справив на неї гарне враження. Та, бачу, вона помилилась.
У відповідь Галя промовчала. Та й що вона могла сказати? Стоячи на морозі в старезних осінніх ботиках і трясучись від холоду в камізельці, накинутій на старенький халатик, вона лише хитнула головою, мовляв, бувай і поспішила до квартири.
– Галю, ти геть здуріла, – ледве увійшла, як на неї накинувся чоловік. – Суп недосолений. Ти що собі думаєш?
– Думаю, що от стоїть сільниця, і ти сам можеш взяти дрібку солі, – прошепотіла вона і за мить отримала ляпас. Тоді – другий, третій.
– Ах, ти ж поганка, – кричав Артур. – Живеш на всьому готовому і ще будеш мені перечити.
Він спав, а вона продовжувала навіть не плакати – скиглити. Згадувала, як солила суп і, боячись пересолити, всипала менше солі. А воно он як вийшло – через дрібку солі тепер побита. В якусь мить згадала зустріч з Ніною, слова сестри про те, що Артур, наче павук, смокче з неї усі соки. І Галя швидко забрала свої документи, гроші, котрі чоловік зберігав у сейфі, і назавжди залишила оселю, в якій над нею так знущався той, з ким прагла щасливо прожити все життя.
Ксенія Фірковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
