Того дня Ганна поспішала додому. Річ у тім, що кран у ванній давно протікав. Все просила Василя, аби прийшов відремонтував, та йому все ніколи.
– Мила моя, ну хіба ж я в тебе лише для того, щоб крани ремонтувати? – жартівливо запитав, цілуючи її. – Для цього є спеціально навчені люди. Чому б тобі не викликати сантехніка?
Про це йдеться на шпальтах газети "Твій вибір".
– А хіба це така проблема відремонтувати самому? – здивувалася Ганна, яка звикла до того, що її батько завжди міг сам відремонтувати і крани, і замок поміняти, і іншу роботу виконати.
– Ну, от одружимось – і тоді буду ремонтувати, – відповів Василь. – Буду, як-то кажуть, господарем і буду все робити.
У відповідь вона промовчала. Зрештою, вже минуло п’ять років, як вони зустрічаються. Чи то живуть разом. Ганна й сама не знала, як назвати їхні стосунки. Бо якби були разом, то Василь був би поруч. А то він приїжджає до неї в п’ятницю ввечері, а в неділю ввечері їде до себе додому. Мовляв, в нього серйозна робота, то має гарно відпочити перед початком робочого тижня. Інколи, коли в нього проблеми, Василь може приїхати посеред тижня. І тоді щиро дивується, що на столі немає його улюблених голубців і борщу.
– Отак ти мене чекаєш, – не раз дорікав їй. – Отак ти мене любиш. А що буде, як одружимось?
Ганна й тоді мовчала. Та й що було казати? Що вона не може працювати на двох роботах і через день готувати каструлю голубців та борщ з надією: а раптом він приїде? Ну а якщо й приїде, то стільки точно не з’їсть. А для неї стільки також не потрібно. Не переводити ж харчі даремно.
– Ти, Ганю, дала б йому пенделя під зад, – не раз радила Зіна, найкраща подруга. – Ну, не збирається він з тобою одружуватися. Сама посуди: ми з Федею почали зустрічатися на пів року пізніше, аніж ти з Василем. То в нас вже двійко діточок підростають. А твій про одруження лише говорить жартуючи.
Те саме казала Ганні і мама. Вона життя прожила і бачила, що Василь лише вводить її доньку в літа. Однак самій дівчині все здавалось, що в їхніх стосунках все добре. Звісно, не подобалось, що на всі її спроби заговорити про одруження коханий відповідає жартами. Не подобалось, що бачить його лише тоді, коли він має час. З сумом називала їхні стосунки «любов’ю вихідного дня». І все чекала, що одного дня все зміниться.
Кран тік доволі серйозно, і Ганна викликала сантехніка. Чомусь боялась його приходу і подзвонила Василеві.
– Васю, має прийти сантехнік, приїдь, будь ласка, – попросила його.
– Я сьогодні з друзями їду на пиво, – відповів він. – А ти що, боїшся його чи що?
– Та не боюся, але все одно чужа людина, – мовила Ганна, зрозумівши, що Василь точно не приїде.
– Ну, він не вовк, точно не з’їсть, – розсміявся чоловік. – Все буде добре. А я пізніше, можливо, заїду.
Неспокій дівчини розсіявся, як тільки прийшов сантехнік. Молодий чоловік, чисто одягнений. Обличчя – відкрите, очі – добрі, а усмішка така приємна.
– Добрий день! Мене звати Михайло, – мовив він. – Ну, показуйте той кран, який тече. Зараз ми його відремонтуємо.
І дійсно – за якісь пів години кран був відремонтований. За той час Михайло розповів декілька кумедних історій зі своєї роботи, пожартував. А Ганна поставила чай і тарілку з пиріжками з калиною.
– О, яка смакота! – мовив він, відкусивши шматочок пиріжка. – Ви чарівниця!
Отак слово за слово пробігло більше від години. Сантехнік подякував за гостинність, взяв гроші за роботу і, залишивши візитку про всяк випадок, пішов.
А Ганна пішла до храму. Наступного дня було свято Архангела Михаїла. Тож вирішила піти на вечірнє Богослужіння. А коли виходила з храму, то зустріла Михайла. Сантехнік був гарно одягнений і спершу не помітив Ганни. А коли побачив – усміхнувся.
– Ой, і ви нині в храмі? – запитав, а тоді додав: – Мене бабуся з собою завжди брала. Наказувала молитися своєму небесному покровителю.
– І мене бабуся водила до храму, – мовила вона. – Мого дідуся звали Михайло, і обох прадідусів також.
Вони йшли і розмовляли про всяку всячину. І Ганна піймала себе на думці про те, як добре отак йти і просто спілкуватися. З Василем в них нічого подібного не було. Він працював у райдержадміністрації заступником голови і вважав, що йому, чиновнику, не годиться отак розгулювати містом. Тож за всі ці роки Ганна з ним навіть в парку не гуляла. А ще їй було приємно бачити веселі очі співрозмовника, чути його сміх.
– Ви не будете проти, якщо я вас проведу? – запитав Михайло.
Коли прийшли до будинку, де вона мешкала, Ганна запросила його на чай. І полилась розмова, яку перервав дзвінок його телефону.
– Мама хвилюється, де я, – сказав Михайло. – Дякую вам, Ганнусю, за смаколики, за приємну розмову.
Тієї ночі Ганна довго не могла заснути. Особливо після того, як пригадала бабусині слова про те, що вона, Ганнуся, познайомиться з майбутнім чоловіком у храмі і Господь оберігатиме їхню сім’ю. Думала про свого нового знайомого, про Василя, без якого, здавалось, не мислила власного майбутнього. Про слова бабусі і про те, що Василь, як стверджувала мама, вводить її в літа. Вона відчувала, що стоїть на роздоріжжі і ось-ось їй доведеться зробити дуже важливий крок.
І це не забарилося. Вже наступного дня Михайло запросив її на каву в нову кав’ярню. А ще через день зробив пропозицію руки і серця. І Ганна погодилась, відчуваючи, що він – її доля.
Ксенія Фірковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
