Життя

З покійною коханою зустрівся на весіллі родичів   

З покійною коханою зустрівся на весіллі родичів   

Григорія та Інну запросили на весілля родичі дружини. Одружували сина, тож дуже просили не знехтувати запрошенням. Мовляв, молодята після весілля летять у США, адже Юрку, нареченому, запропонували стажування та роботу в одній із престижних компаній Америки. Відтак утрачати такий шанс ніхто не збирався.

Про це йдеться в газеті "Твій вибір".

– Ну так завжди, – невдоволено мовив Григорій. – От тільки ми з хлопцями зібралися нарешті відпочити в чоловічій компанії, так на тобі – збирайся за 600 кілометрів на гулянку.

– А чому б і ні? – Інна вже подумки приміряла новеньку сукню, яку нещодавно бачила в дорогому магазині. – Ми таки давненько не бачили рідні. До того ж побуваємо в рідному краї.

Тож через два тижні подружжя під’їжджало до рідного міста. Кожен думав про своє: Інна про майбутню гулянку, а Григорій – про те, що востаннє був тут, в області, де народився і виріс, не мало не багато, а чверть століття тому. Хоча, зрештою, чого сюди їхати?! Молодша сестра вийшла заміж в Італії і забрала до себе батьків і найменшого брата. Він, Григорій, після одруження осів у столиці. Викладав в інституті, виховував двох синів і мріяв про той час, коли все-таки зможе розпочати власний бізнес. Декілька разів відкладав на це гроші, проте знайдені заначки дружина витрачала на власний розсуд.

Весілля відбувалося в найкрутішому ресторані обласного центру. Велелюдне, пишне і цікаве, бо ведучі на всі сто відсотків відпрацьовували заплачені їм гроші. Кухарі також постаралися на славу – наїдки були і смачними, і екзотичними. Сусіди по столику, далекі родичі дружини, були цікавими і ненав’язливими співрозмовниками. Григорій розслабився і подумав, що таки добре, що дружина наполягла на тому, аби поїхати на весілля.

Раптом він побачив її. Випитий алкоголь миттю вивітрився з його голови.

– Ні, цього не може бути! – прошепотів він, дивуючись, що отак сп’янів від декількох, і то не повних чарок коньяку. – Ото привидиться! Все! Більше ні краплі!

Вирішив вийти, подихати свіжим повітрям. Аж раптом – таки вона! Ольга саме заходила у приміщення. Така ж красива, щоправда, злегка поповніла, однак ця повнота була їй до лиця. Пишні кучері опускалися до пояса. Зелені очі – наче два смарагди: як же вони подобались Григорію!

– Привіт! – мовила вона. – Не сподівалась тебе тут зустріти. Ти, мабуть, зі сторони нареченого?

– Олю? – видихнув Григорій. – Ти? Ти жива? Чому?

– Як це чому? – на мить її чорні брівки метнулися вгору. – А ти що, хотів, аби я померла?

– Та ти ж і померла, – белькотав чоловік, все ще не вірячи в те, що вона, його перше і найбільше кохання, жива. – Розбилася на мотоциклі.

– Овва! – від здивування жінка аж зупинилася. – То я, виходить, розбилася на мотоциклі? То чому ж на похорон не прийшов?

Вони присіли за столик надворі. Виявилося, що усі ці роки Григорій був переконаний, що його кохана загинула.

– А на похорон не прийшов, бо не встиг, – тихо мовив чоловік. – Батьки тоді відлітали в Італію з сестрою. Я їх зустрів у Києві, то сестра про все розповіла. Сказала, що я все одно не встигну на похорон. А коли уявив, що ти загинула, що тебе поклали в труну і опустили в могилу, то мені аж сонце померкло. Запив я тоді, Олю. Страшно запив.

– То це Ірина сказала, що я загинула? – здивовано мовила Оля. – Ох і дивна у вас сімейка.

Отак, зіставляючи факти минулого, вони змогли відновити картину повністю. Виявилось, що Іра, коли приїхала за батьками, зустрілась з Олею. Розповіла, що забирає батьків і брата, а також планує забрати до Італії і Григорія.

– Ну, в Італію точно не поїду, – розсміялась тоді Ольга. – Ми збираємось одружуватися. І жити будемо тут, в рідному краї. Ну, навіщо мені та чужа і далека Італія? Тим більше, я не хочу бачитися з батьками і сестрами раз на декілька років.

– Ти можеш не їхати, – мовила Іра. – А от Гриша точно поїде. Що йому тут сидіти? Яка перспектива?

– Перспектива у нього гарна, – мрійливо посміхнулась Оля. – Одружитися зі мною, стати батьком гарненьких діточок. Так що ми і без Італії не пропадемо.

Виявилось, що Ірину ці слова розлютили. Вона ж планувала з часом забрати в чужу країну і старшого брата. А тут, зі слів Олі, зрозуміла, що в нього зовсім інші плани. І вирішила сама змінити ситуацію на свою користь. Відтак в аеропорту розповіла Гриші про те, начебто Оля, яка любила швидку їзду на мотоциклі, робилася на смерть. Відмовила його їхати на похорон. І згодом, вже з Італії писала, що нічого йому їхати туди.

– Мовляв, в батьківській хаті живуть чужі люди, – розповідав Григорій. – Кохана дівчина в могилі. Все кликала до себе. Батьки постійно казали, аби переїжджав, брат в кожному листі писав, як там добре.

– А ти? – тихо запитала Оля. – Чому не поїхав?

– Не знаю, – так само тихо відповів Гриша. – От не хотілось мені в ту Італію. Декілька разів їздив у гості, а щоб на постійно туди переїхати – то ні, не хочу.

– Ох, Ірина-Ірина, – сказала Оля і розридалась. – Отак змарнувати мені життя. Похоронити живою. Не чекала я такого від неї. Все на тебе ображалась. Думала, що  поїхав у столицю і забув про мене.

– А я всі ці роки кожного дня згадував про тебе, – мовив чоловік і заплакав. – Усе жалів, що не відмовив тебе від тої їзди на мотоциклі. Картав себе за це і мріяв про те, як би склалось наше життя. Ой, сестро-сестро, що ж ти наробила?

БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ»  В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!

Ксенія Фірковська

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: кохання, Життя
В тему