Так сталося, що з особистим життям в Олени не склалося. Сергій, її чоловік, працював далекобійником і вдома бував рідко. Під час однієї з його поїздок за кордон у двері їхньої квартири постукали.
Про це йдеться у газеті "Твій вибір".
– Ви Олена? – запитала білявка з великим животом. Було видно, що незабаром вона стане мамою. За руку тримала хлопчика чотирьох-п’яти років. – Так? То ми до вас.
– А хто ви? – здивуванню Олени, яку гості підняли о восьмій ранку в неділю, не було меж. – І з приводу чого прийшли?
– Ми прийшли поговорити про нашого батька. Точніше про батька мого сина і його сестрички, яка менш як за місяць з’явиться на світ.
– Тобто? – Олена все ніяк не могла зрозуміти, чого ця жінка хоче від неї. – А як я причетна до їхнього батька?
– Їхній батько – ваш чоловік. А син хоче, аби тато був поруч. Він скучає за татком, правда, Артемчику? Що ти хотів сказати тьоті?
– Так, – відповіло хлоп’я. – Тьотю, віддай мені мого татка. Я його дуже люблю.
Ось так вона дізналася про те, що в Сергія давно є інша жінка. І не просто коханка, а мати його дітей. Далі були розлучення і неймовірна депресія Олени. Вона враз наче втратила інтерес до життя. Свідомість твердила, що потрібно йти на роботу, між люди. А душа прагнула втечі. Від всього світу, від людей, від співчутливих поглядів і дурних запитань. Тож взяла відпустку і провела її вдома.
– Оленочко, ну ти сама подумай – на цьому життя не закінчується, – мовила якось Катя, найкраща подруга. – Плюнь на цього зрадника і забудь.
Легко сказати – забудь! Та й невже можна забути все те прекрасне, що було в неї з Сергієм? Отож-бо, що ні! Тож жінка проводжувала страждати. Вона не могла забути Сергія, з яким щасливо жила усі вісім років, не могла і зрозуміти, чому він зрадив її.
– Отче Миколаю, допоможи мені забути його, – просила вона святого кожного вечора, коли ставала на вечірню молитву. – Благаю – допоможи, бо мені дуже важко без нього.
Минав час, і вона почала відчувати, як на душі ставало все легше. Біль відходив, натомість з’явилися інтерес до життя, бажання працювати, зробити нову зачіску, купити книги, поїхати з подругою в Карпати. Так Олена навчилася жити без Сергія.
Вона кожного вечора молилася Господу. А ще обов’язково читала молитву святому Миколаю Чудотворцю біля старої, ще бабусиної ікони.
– Дитино, все життя молися до святого Миколая – і він допоможе тобі в важку хвилину, – не раз казала бабуся, яка дуже шанувала цього святого.
Бабусі вже більше як 20 років немає серед живих. Проте біля її старенької ікони Олена молиться кожного вечора. Чи то звичка, чи вже сформована роками потреба душі прочитати молитву до святого.
Того дня їй зателефонувала подруга, яка мешкає в іншому кінці міста. Попросила привезти ліки, адже захворіла. Олена йшла доріжкою парку і згадувала, як разом з Танею росли в одному дворі. Навчалися в одній школі. Раптом відчула, як її притисли з обох сторін.
– Вигрібай гроші, знімай золото, дублянку, – почула прокурений голос із однієї сторони. – І то швидше.
– Невже отак і відпустимо таку кралю? – пролунало з другої сторони. – Я не проти з нею розслабитися. Скидай спідницю.
Всередині Олени враз похололо. Спробувала кричати, проте від страху з горла вилітало лише якесь тихе шипіння.
– Може, вона німа?
– То це ще краще. Нікому не розповість, що тут було.
Чиїсь хтиві руки, знявши сережки, каблучки і ланцюжок із хрестиком, потяглися до спідньої білизни.
У скронях наче щось бахкало. Від страху Олена зіщулилася і знову спробувала закричати.
– Святий Миколаю, допоможи, – вирвалося нарешті. – Допоможи мені!
Раптом відчула, що її кривдника наче невідома сила відкинула від неї.
– Негідники! – пролунав сильний чоловічий голос. – Виродки! Що за люди пішли – напасти на беззахисну жінку?! Та хіба ви люди?
На мить він повернувся, аби відбити напад одного з кривдників жінки, який спробував його вдарити.
– З вами все гаразд? – звернувся до неї. – Давайте я вам допоможу. Ось ваша дублянка.
Поки налякана Олена одягалася, незнайомець викликав поліцію. Разом розповіли їм про те, що трапилося.
– Ви аж труситесь від пережитого, – мовив Семен. – Давайте я вас проведу.
Новий знайомий дорогою до будинку, де жила Таня, відвів її в кафе, де замовив каву з коньяком.
– Вам потрібно заспокоїтися, – сказав. – Випийте. Ви йдете додому?
– Ні, – мовила Олена і відпила ковточок напою. – Подруга захворіла. Ліки несу.
– О, то вам ще зараз через парк повертатися?
Того вечора він провів її додому. Наступного – запросив у кав’ярню на тортик. Зовсім скоро їхнє спілкування стало щоденним. А дев’ятнадцятого грудня, коли християни святкують День святого Миколая Чудотворця, освідчився у коханні і зробив пропозицію стати його дружиною.
– Ми одружилися, і цьогоріч буде п’ять років, як ми разом, – розповідає щаслива Олена. – У нас підростає синочок Миколай, якого я назвала на честь святого Миколая Чудотворця. Бо переконала, що того дня саме святий визволив мене з рук тих негідників. І не лише врятував, але й в особі рятівника послав людину, яка виявилася моєю другою половинкою. А ще нашим донечками-двійняткам незабаром буде два роки. І коли ми з чоловіком стаємо ввечері на молитву, то наші дітки стають разом із нами. Подякувати за день прожитий і попросити в святого Миколая допомоги і захисту.
Розповідь Олени Шевчук записала Ксенія Фірковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
