Люди

У 91 рік кожного дня ходить до храму, смакує кавою і хоче купити порося

У 91 рік кожного дня ходить до храму, смакує кавою і хоче купити порося

Про життя Ольги Кузь, жительки села Перегінське, що в Рожнятнівському районі Івано-Франківщини, можна писати книгу. Бо доля була ой якою непростою, проте жінка мужньо перенесла усі випробовування долі і нині, в 91 рік, кожного дня просить Бога здоров’я і щастя рідним та кращої долі Україні.

Про це йдеться на шпальтах газети "Твій вибір". 

– Я народилася такою малесенькою, що батьки боялися, що не виживу, і охрестили на третій день після народження, – розповідає Ольга Іванівна. – Наша сім’я була багатодітною – батьки виховували чотири доньки і сина. Важкі то були часи. Люди не жили, а виживали. Дітей змалку привчали до роботи, старші бавили менших. У школу пішла ще, як кажуть, за Польщі, проте не закінчила усіх класів навчання. Почалася війна, прийшла радянська влада. Мого батька вбили. Мама тримала на руках десятимісячне дитя, то крихітку розстріляли. Ой, як страшно то все було!

У 17 років Ольга вийшла заміж і через два роки народила синочка Богдана. Згодом в сім’ї народилися доньки Софія, Мирослава, Лідія та Ярослава. На жаль, Софія та Ярослава нині покійні.

– Похоронила я і двох зятів, – витирає сльозу старенька. – Зі смертю дітей я наче похоронила частинку своєї душі і нині кожного дня читаю молитви за упокій їхніх душ. Чоловік у мене був хороший, працьовитий дуже. Ми разом прожили 24 роки. У 1972 році на нього в лісі впало дерево, тож він став інвалідом І групи. Довгі роки був прикутий до ліжка. Я ж працювала в лісництві, тоді в пекарні, а після нещастя з чоловіком попросилася на роботу в пекарню, яка неподалік нашого дому. Як же важко було, коли Михайло помер! Я гарувала на роботі, аби підняти дітей на ноги.

Минули роки, і Ольга Іванівна вдруге вийшла заміж. Обранцем став Йосиф Кузя, вдівець, який сам виховував двох доньок та сина. Забравши доньку Ярославу, яка на той час була ще незаміжньою, жінка пішла жити до чоловіка. Їй тоді було трішки більше від 50 років.

– Йосиф, як і Михайло, поважав мене і шанував, – ділиться спогадами бабуся. – Так сталось, що і з ним я прожила 24 роки. Нині ж мій день розпочинається з молитви. Тоді улюблена кава «Галка» з молоком і шматочок хліба з маслом.

Рідні розповідають, що бабуся кожного дня встає ще вдосвіта. Відтак о шостій ранку вже одягнена і прямує до церкви. До речі, під вечір вона знову поспішає до храму на Всеношну. Просить в Бога здоров’я та щастя рідним, а ще молиться за припинення війни на Сході України. Її сусідки, яким по 70 років, жартують, що не встигають йти з нею, бо, мовляв, до храму «летить як метеор». А ще Ольга Іванівна, попри поважний вік, і досі читає без окулярів, і навіть може протягнути нитку у вушко голки. Коли потрібно – сама їздить в райцентр, не нарікає на пам’ять. А ще планує купити поросятко, бо ж минулого року тримали з сином свиню. Цього ж поки не придбали через карантинні обмеження.

– Відверто кажучи, почуваюся набагато молодшою, – каже бабуся. – І щиро дякую Богу за кожен новий день мого життя!

Ксенія Фірковська

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: історія
В тему

Останні матеріали