Арсен Мірзоян, співак, який з’явився зненацька на всеукраїнському проекті й зумів підкорити серця тисячі українських дівчат та жінок, вже вкотре відвідав Луцьк.
Завжди відвертий, харизматичний, з неймовірним співочим потенціалом, чоловічою енергетикою, що проявляється у тембрі голосу, манері поведінки, щирості та, навіть, загадковій срібній Арсен зразковий сім’янин і зять. Саме тому, наш кореспондент попросив у співака привідкрити таємниці стосунків з тещею – Ніною Матвієнко, про дітей від першого шлюбу і про те, чому не захотів співпрацювати з Вакарчуком та Пономарьовим.
– Арсене, судячи з афіш, у Вас дуже насичений графік гастролей.
– Так, і це класно. Бо означає, що артиста хочуть бачити й чути. Коли я тільки починав себе пробувати на сцені, то мати сто концертів на рік здавалося недосяжною мрією. Тепер це моя реальність: кожен третій день завершувати виступом.
– Якщо порівняти особисте життя і творче, то хто кого корегує?
– Ну, ось зараз я відпочивав із рідними в Карпатах, у Яремчі. Але мав виступ на фестивалі, тому рідні лишилися горами милуватися, а я зараз тут, на репетиції, аби ввечері подарувати своїм шанувальникам пісні та масу позитиву.
– В яких регіонах України найбільше люблять Арсена Мірзояна?
– Запрошують усюди! І з різними програмами. То я виступаю у комедійному шоу «Камеді-клаб» у жанрі стенд-ап (сольний гумористичний виступ перед живою аудиторією, – авт.), то пропоную слухачам програму «Мій Висоцький», то виходжу на сцену в ролі Квазімодо у мюзиклі «Нотр-Дам де Парі».
– За кордоном виступаєте?
– За кордоном виступаю. Переважно запрошує українська діаспора. Серед останніх – Нью-Йорк і Чикаго (США). Перед тим був Лісабон (Португалія). А ще раніше – Сингапур, куди мене запросила не діаспора, але де я репрезентував українську музичну культуру.
– Ви довго йшли до мрії, але кардинально вашу долю змінив телепроект «Голос країни». Це відразу стало відчутно?
– Ще коли я йшов на «Голос», розумів: це буде трамплін, який я мушу взяти. Готуючись до свого зіркового старту, я завчасно записав диск, зняв до неї кліп. І вершина підкорилася.
– Підкорити – це класно. Але втриматися на висоті – ще складніше.
– Безумовно. Бо навіть після того, коли я засвітився в «Голосі», музичні канали не спішили мене транслювати. Та я був готовий до того, що триматися на висоті – це постійно працювати, творити, гастролювати.
– Участь у телепроекті подарувала не лише славу, а й жінку, яка невдовзі стала офіційною дружиною. Чи відразу відчули, що Тоня Матвієнко – близька Вам?
– Мабуть, так. Річ у тому, що я спостерігав за всіма учасниками. Хотів зрозуміти, що для цих людей значить музика. Довго серед співаків шукав музикантів. Але тією близькою по духу виявилася якраз Тоня.
– Зараз, коли кожен із вас обрав свій творчий шлях, часто радитеся, дискутуєте над ідеями?
– А від цього нікуди не дінешся – студія ж то в нас у дворі (усміхається). Тому ми бачимося з багатьма музикантами, продюсерами, і дискусії завжди є. В тому числі з Тонею.
– Ваша теща, Ніна Матвієнко, дає свої поради?
– Ну… Насправді порад не було. Але тільки тому, що я їх не просив. Та й узагалі я звик усього досягати сам. А щодо зв'язків (бо от, мовляв, маю тещу – народну артистку України), то повірте, мені і своїх зв'язків вистачає. Адже в шоубіз я входив дуже довго. На початках (це був десь рік 2005-й) мене часто виручав Сашко Положинський (лучанин, радіоведучий, соліст гурту «Тартак», – авт.). Бувало, він казав: «Друже, ось тобі ключі від моєї київської квартири. Поки я на гастролях, живи, скільки треба».
– Якими на початках були ваші враження від українського шоу-бізнесу?
– Якщо чесно, то продюсери тоді таке витворяли зі співаками! Вертіли з ними чортзна-що! Я цього боявся. Був молодий, необізнаний. Тому коли дуже серйозні люди пропонували мені контракти, я відмовлявся. Не хотів прогинатися. І від своїх принципів не відступаю: жодного продюсера ніколи не буде над моєю творчістю. Себе я хочу робити сам і так, як знаю сам.
– Шоубіз – жорсткий, навіть, я б сказала, жорстокий. Конкуренти часто ставлять палиці в колеса?
– Я знав, куди я йшов. Тому і сприймаю шоубіз таким, яким він є. Коли починав, то бачив, як ставляться один до одного «колеги по цеху»: спалюють комп'ютери, ламають сцени. Але до такого вдаються переважно західні артисти. Натомість український шоубіз у цьому плані доволі толерантний. Багато виконавців один із одним дружать, навіть підтримують. А коли один музикант продемонструє на публіку своє несприйняття іншого виконавця, то тут же піддається критиці: мовляв, у цивілізованому суспільстві так не поводяться. Хоча іноді, я вважаю, треба бути чесним.
– Не так давно у вас із Антоніною Матвієнко народилася донечка. Це змінило Вас і ваш ритм життя?
– Було б дивно, якби не змінило. Поруч із Ніною (донечкою, – авт.) я отримую внутрішній спокій, люблю брати її та йти просто погуляти парком.
– А хто, до речі, вирішив, назвати доньку Ніною?
– Я. Це на честь бабусі: щоб була ще одна Ніна Матвієнко.
– У Вас від першого шлюбу є двоє синів. Часто випадає з ними проводити час?
– Та от зараз, у Карпатах, ми з ними відпочиваємо. А так забираю їх на канікули, в якісь поїздки. Старшого, якому вже 15-ть, беру й у далекі мандрівки: Бангладеш, Бейрут, Іспанія.
– Сини вже стали для Вас не лише дітьми, а й друзями?
– По-різному. У старшого зараз перехідний вік. То він собі постійно в телефоні никається. Я йому кажу: «Давай показуй, де ти лазиш?» Мовчить. А менший іще лишається дитиною, він часто капризує. Особливо це стосується їжі: постійно доводиться воювати.
– Чим любите займатися вдома?
– Та вдома завжди є чим зайнятися. Найбільше подобається готувати їсти. Цей процес так «затягує», що коли чаклуєш над якоюсь стравою, відключаєш мозок від робочих питань і дійсно відпочиваєш. Ще вдома мию посуд (не вручну, але в посудомийну машину поскладаю) і люблю наводити легесенький лад.
– Ви такий педант?
– Ні, навпаки, не педант! Це стосується лише кухні. І генерального прибирання не затіюю. Але моя робоча зона має бути чиста.
– Гаразд. А що любите готувати?
– Все підряд. Серед фаворитів – європейська кухня. Вона, до речі, вважається кухнею залишків (наприклад, піцу придумали італійці, щоб не викидати овочів та сиру, які на ранок уже не першої свіжості, а холодильника для зберігання ще не існувало). Та коли мене запитують, чи маю фірмову страву, то відверто кажу: такої не маю. Хоча мої дівчата (Тоня і дві Ніни) найчастіше просять приготувати тюфтелі чи котлети.
– Де сім'єю любите відпочивати?
– І в мальовничих куточках України, і за кордоном. Тому часто так підлаштовуємо гастролі, аби за кордоном і дати концерт, і відпочити. А буває і навпаки: приїжджаємо відпочити, і я телефоную з пропозицією: «Як ви дивитеся на те, аби сьогодні ввечері ми виступили у вашому місті?» До речі, восени ми з Тонею та нашою бандою плануємо здійснити круїз Голландією і там же зняти фільм-концерт.
БІЛЬШЕ ПРО ВІДОМИХ ТА ЦІКАВИХ ЛЮДЕЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Спілкувалася Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
