Команда «Здійсни мрію» взялася втілити Сашкову мрію з допомогою відомого мандрівника та телеведучого, автора програми «Світ навиворіт» Дмитра Комарова.
Про це Дмитро розповів на своїй сторінці у «Фейсбук».
Сашко Красушин у свої 12 став заручником у власній кімнаті. Найменша активність може спровокувати переломи, які не зростаються. Попри це, «кришталевий хлопчик» мріє про гори.
«Трохи із запізненням розповім вам зворушливу історію. Про маленькі чудеса і силу мрії. Маленький герой Саша Красушин на малюнку зобразив свою мрію – піднятися на вершину гори з Дімою Комаровим.
Саша і його мама були впевнені, що із хворобою хлопчика це неможливо. Один з його діагнозів – нанізм, як у Кахендри з Непалу. Саша виглядає років на шість, але йому вже 12. Другий страшний діагноз – остеогенез, або так звана «кришталева» хвороба: кістки дуже слабкі, а після травми не зростаються. Чимало кісток навіть не видно на рентгені. В руках і ногах Саші багато спиць, усі переломи не зрослися. Поводитися з ним потрібно дуже ніжно – дійсно, як з кришталем. Будь-яке падіння або необережний рух – це перелом. На все життя. Природно, про такі навантаження, як підйом у гори, не могло бути й мови. Тому Саша просто намалював свою мрію, щоб показати мамі. А мама таємно від сина відправила лист у благодійний фонд «Здійсни мрію».
Єдиний спорт, доступний Саші, – плавання. Тільки в воді він почуває себе в безпеці. Почуває таким, як усі. У воді однолітки його не обзивають карликом. Тому Саша найбільше любив ходити в басейн з татом. Але в кінці 2017 року на сім’ю впало нове горе – молодий батько помер від серцевого нападу. Раптово. З цього моменту Саша, незважаючи на хвороби і вік, став у домі єдиним чоловіком. І тепер уже він підтримував маму, а не вона його.
Коли на «1+1» прийшов лист, ми стали думати, як технічно реалізувати цю мрію. Пішки – виключено. Варіант з вертольотом теж відпадав, і річ навіть не в ціні, а в тому, що польоти в горах – це екстрим, можливі різкі рухи, що для крихких кісток Сашка неприпустимо. Що ж робити, підняти його на руках? Теж небезпечно, тому що той, хто піднімає, може оступитися і впасти, а для нашого Саші це гарантований перелом. І тут у нас з’явилася ідея – все можна зробити в Буковелі!
Ми підібрали вершину, вид з якої максимально нагадує намальований хлопчиком. Домовилися з адміністрацією гірськолижного курорту про те, щоб спеціально для маленького Сані підйомник ненадовго зупинили, і хлопчик безпечно сів унизу, а потім нагорі ми його так само безпечно зняли з «кріселка».
З рятувальниками «Буковеля» довго думали, як доставити хлопця вже від підйомника до вершини гори. Йти по пухкому снігу, в який нога провалюється, він не зможе. Кісточки настільки тендітні, що можуть тріснути навіть при ходьбі з навантаженням. Ми вирішили везти малюка на санях. На схилі кілька рятувальників спереду гальмували сани, не даючи їм розігнатися. Загалом, мобілізований був величезний штат людей – важливо було оточити сани живим щитом, щоб хтось із лижників часом не влетів у нашого дорогоцінного пасажира.
Була придумана легенда. Саша думав, що їде в гори на лікування і просто подихати повітрям. Він не знав, що на вершині ми вже встановили стіл з розкішним видом, приготували карпатський чай і замовили шикарний торт. Він трохи розгубився, коли їхав на підйомнику і по гучному зв’язку почув оголошення на весь курорт про те, що прямо зараз відбувається диво і збувається мрія хлопчика.
Це було два тижні тому, але я як зараз пам’ятаю свої емоції і хвилювання. Я сидів спиною до того напрямку, звідки Саню привезуть, закутався в капюшон, надів окуляри. Щоб він не міг завчасно мене роздивитися і впізнати. В руках я тримав оберемок повітряних кульок. Кожні 30 секунд «розвідка» доповідала нам, де зараз Санько: сів на підйомник, уже на середині шляху, прибув, підйомник зупинений, дитину пересаджують у сани. Й ось, нарешті, чую оплески людей, які зібралися на вершині поспостерігати за чудом, і команду: «готовність 10 секунд».
Сашка провезли трохи вперед. Він так обімлів від панорами гір, про які давно мріяв, що навіть не помітив людини з кульками. Й ось хлопця розгортають і він бачить мене. Було зрозуміло: він у шоці, зовсім не очікував, розгубився, засоромився.
«Світ навиворіт» – його улюблена програма. Але нереальна краса і «світ навиворіт» в реальності, а ще гарячий чай і смачний торт зробили свою справу: горе пішло, і ми дуже добре поговорили. Потім разом з рятувальниками поїхали на оглядовий майданчик, щоб побачити вершину України – Говерлу (2061 м). Там я зрозумів, що ми із Саньком однієї крові: він справжній фанат гір – просто «вклеївся» поглядом у Говерлу і не міг надивитися. Сказав, що мріє піднятись. Я розповів мотивуючі історії про те, що навіть на Еверест піднімалися люди з інвалідністю, на протезах. Це його явно вразило, надихнуло.
Для мене головним завданням було вселити в хлопця віру в себе і донести, що неможливого немає. Все можливо, якщо поруч люди, які тебе підтримують. І ще один дуже важливий меседж: плювати на всіх тих, хто тебе дратує. Ображаючи тебе, обзиваючи, вони показують, що слабші. Не звертай увагу і тим самим доведи, що ти сильніший. Вони би не витримали і сотої частки того, що витримуєш ти».
БІЛЬШЕ ПРО ВІДОМИХ ТА ЦІКАВИХ ЛЮДЕЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
