Щойно переступаєш поріг зеленого й затишного подвір’я храму Воскресіння Господнього в селі Гірка Полонка на Волині, ніби переносишся у глибину віків.
За свідченням «Волинського літопису», саме тут, у заплавах Чорногузки, біля давнього Полонного, постала одна з найдавніших обителей околиць Луцька – монастир Воскресіння Господнього, - йдеться у газеті «Твій вибір».
– Перша літописна згадка про місцевість датується близько 1150 року, – розповідає настоятель храму, луцький районний декан, протоієрей Володимир Присяжнюк. – У 1262-му тут прийняв чернечий постриг син литовського князя Мендовга – Войшелк. Князі звели монастир на острові, що згодом отримав назву Монастирська Гірка. У храмі зберігалася чудотворна ікона Богородиці: після молитов перед нею хворі одужували, а здорові зміцнювалися духом. Після Берестейської унії 1596 року монахи залишили обитель, а храм став парафіяльною церквою.
За описом 1885 року, це був однобанний храм із залізною покрівлею та численними старовинними іконами. Перша світова війна принесла вогонь і руїну: село вигоріло вщент, але святиня дивом вціліла. Та 23 червня 1943 року храм спалили нацисти. Ризикуючи життям, селяни врятували ікону Матері Божої Почаївської – сьогодні вона височіє над царськими вратами. Зберегли й окремі святині, а дзвони кинули у воду, аби захистити від знищення. Їхнє місце нині забуте, і дзвони досі покояться там.
Після війни на цьому місці звели новий храм – на честь Архістратига Михаїла. З часом пам’ять про давню святиню Воскресіння Господнього почала тьмяніти: старожили відходили, молодші знали лише Михайлівську церкву. Радянська влада принесла нові випробування: храми масово закривали, а тут облаштували зерносховище. Лише в 1989 році громада домоглася його відкриття. Люди згуртувалися: у 1990-му відновили богослужіння, а 1994 року звели дзвіницю. То був час піднесення – на служби йшли родинами, повертали до храму святині, які зберігали вдома десятиліттями.
Сьогодні парафія – численна й міцна. В храмі панує благоговійна тиша, стіни прикрашають старовинні й нові ікони: олійний живопис, літографії, навіть вишиті бісером образи. Окремо шанують ікону святого пророка Іллі – за переказами, саме після її появи у селі припинилися трагічні смертельні удари блискавки.
– Наші майстри – Олег Жабінський та Микола Сліпчук – відтворили іконостас максимально подібно до того, що був до пожежі 1943 року, – ділиться отець Володимир. – У церкві з’явилися вирізьблені з дерева слова молитви «Отче наш», білий голуб на стелі, старовинне лиття панікадила. Основа купола укріплена руками місцевих майстрів. Завдяки великим вікнам простір храму залито світлом. Наші парафіяни – щирі, побожні, віддані селу та Україні.
Громада вирішила звести капличку-пантеон – місце пам’яті та молитви за Героїв, які віддали життя за волю України. Тут кожен зможе прийти, запалити свічку, помолитися, прочитати літію.
– Ми живемо у непростий і тривожний час, – говорить настоятель. – Та пригадаймо слова Христа: «Я не мир приніс, а меч». Найвищий прояв любові – коли людина віддає життя за своїх друзів. Тому сьогодні, як ніколи, маємо примножувати любов і возносити щирі молитви – цього найбільше потребує Україна. Адже, коли ми славимо Господа єдиним серцем і устами, оживають слова Шевченка: «На оновленій землі врага не буде, супостата. А буде син, і буде мати. І будуть люде на землі».
Отця Володимира добре знають і шанують у всій єпархії, а в рідному селі він – душа громади. До нього звертаються тоді, коли серце обтяжене турботами й потрібне добре слово. З ним радіють у хвилини щастя, бо батюшка вміє розділити й радість, і смуток. Для багатьох він приклад вірності покликанню, духовний маяк, що вказує шлях серед буремних подій сьогодення.
– Такого щирого й мудрого священника нам Господь послав, – кажуть люди. – Він – наш порадник і розрадник, духовний наставник і опора в усіх випробуваннях. Майже чверть століття отець Володимир з любов’ю служить Богові й людям, залишаючись вірним своєму покликанню та громаді, яка з теплотою називає його своїм пастирем.
Ксенія Фірковська
Ще більше цікавих історій про чудотворні ікони та поради священників ви можете прочитати в нашій газеті «ДУХОВНІСТЬ. Як жити довго у здоров’ї та щасті». Видання можна знайти на розкладках преси або передплатити1 за індексом 86 802.
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
