Коли Наталка збиралася заміж за Андрія, батьки зразу казали: не про такого зятя вони мріяли. Бо Андрій крутив голови дівчатам навіть із сусідніх сіл, не кажучи вже про тутешніх.
Втім Наталка без Андрія жити не могла. І на всі застороги відповідала: «Поки молодий – нагуляється. А як жениться – за голову візьметься». Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
Але вийшло не зовсім так. Після весілля молодята оселилися в батьків Наталки. Вона з дипломом учительки влаштувалася в школі. А от Андрій не хотів ні вчитися, ні працювати. Наука, казав він, – то не для нього. А працювати «на чужого дядю» (так називав тестя) – то для дурнів. І тільки бігати на гульки Андрій був мастак.
Спочатку в тестя дуже свербіли кулаки виперти з хати такого зятька. Та, коли Наталка народила первістка Максимка, батьки пішли іншим шляхом – подарували молодій сім’ї окреме житло. Для того придбали по сусідству хатину, перебудували, зробили ремонт, обставили меблями «Ось вам, діти, хазяйнуйте. І ти вже, Андрію, – зауважив тесть, – не «на чужого дядю», на себе працюватимеш. Так що старайся, раз сім’ю завів».
«Я полюбив іншу. Буду жити з нею»
Попервах наче й непогано жили Андрій із Наталкою. Вона, правда, всюди мусила підганяти чоловіка. Бо інакше він би до обіду спав та до півночі з друзями гуляв. Не раз між подружжям і сварки виникали. Бо вдома хазяйство: кінь, корова, в хаті – маленька дитина, а господар вештається бозна-де.
Втім потрохи-потрохи і привчила Наталка свого Андрія триматися дому. Особливо коли вийшла з декретної відпустки.
– То я тепер маю і за няньку, і за доярку вдома бути? – спершу обурювався Андрій.
– Ну, то давай я буду за няньку і за доярку, а ти йти на роботу і принось додому гроші, – спокійно відповідала Наталка.
А оскільки Андрій не рвався кудись працевлаштовуватися, то на цьому й зійшлися: дружина гроші заробляє, а він тим часом за дитиною дивиться і по хазяйству порається.
Але весь цей сімейний устав пішов коту під хвіст, коли в селі провели інтернет і Наталка подарувала чоловікові на день народження дорогу мобілку. Андрій, який із рідного села нікуди не виїжджав, раптом зрозумів: то тепер перед ним увесь світ відкрився! Хочеш – пиши братові в Португалію. Хочеш – дзвони однокласникові в Канаду.
Наталка вже й не рада була, що купила чоловікові ту забавку. Бо якщо раніше Андрій любив повештатися з друзями, то тепер кожну вільну хвилину проводив у телефоні.
– Та скільки ти будеш залипати в тій мобілці?! – не раз казала чоловікові. – Свині верещать, їсти просять, а господар у фейсбуці сидить.
– Скажи «дякую», що не за чаркою, – штрикав Андрій у відповідь. І Наталка замовкала. Бо в селі справді чоловіки пили безбожно, а біля них – і жінки не відставали.
Втім біда прийшла – звідки не чекали.
Того дня ранок почався, як завжди: Наталка видоїла корову, наготувала їсти, збудила Андрія з малим і пішла на роботу. А коли повернулася зі школи, вдома – ні чоловіка, ні дитини. «Що за комедія?» – здивувалася. Набрала в мобілці номер Андрія – не відповідає. Зателефонувала до мами й почула: «Андрій привів до нас зранку Максимка. Сказав, що їде до міста у справах. Я ще здивувалася, у яких таких справах. Але тебе не стала набирати, бо ж, думаю, ти на уроках. А що?» – «Та мені він теж нічого не казав. Може, до військкомату викликали терміново?» – стала Наталка перебирати в голові причини несподіваного зникнення чоловіка.
Але коли зайшла до хати, побачила на столі записку, а в ній Андрієвим почерком – слова: «Я полюбив іншу. Буду жити з нею. Як знайду роботу, то вишлю гроші на малого».
А замість приданого – три синочки
Після цього потрясіння Наталка довго не могла отямитися. Батьки переживали, щоб у неї хоч нічого не сталося з головою. Бо дочка не їла, не спала, ні з ким не балакала. Але добре, що в школі був психолог, і він таки вмовив учительку пройти курс психотерапії. Вже після кількох занять Наталці стало легше. Вона прийняла рішення жити заради синочка. Потім зрозуміла, що дуже любить свою роботу, колектив. А згодом сама для себе відкрила правду: насправді вона ніколи й не була щаслива з Андрієм. Бо так: дуже його кохала, та він любив тільки себе. Тому й роботою ніколи не обтяжувався, і дружину не шкодував, яка, мов білка в колесі, крутилася між роботою, дитиною, домом, господарством. І тільки тому, що нікого, крім себе не любив, він утік із сім’ї, покинувши навіть єдину дитину.
Коли Наталка повернулася до життя і знову навчилася усміхатися, мама розповіла їй про Андрія. А історія виявилася дуже цікава…
Андрій познайомився у фейсбуці зі смуглолицею красунею на ім’я Рубіна. Пів року вони переписувалися, таємно зідзвонювалися. Врешті Андрій так втріскався у віртуальну коханку, що послухав її і покинув свою сім’ю. До нової пасії поїхав у село аж під молдовським кордоном, де мешкала жінка. Весь місяць Рубіна ублажала свого коханця. Виробляла з ним такі чудеса, що Андрій навіть у кіно такого не бачив. А потім привела до хати таких же, як сама, смуглолицих хлопчиків і сказала: «Андрію, то мої синочки. Якщо ти справді мене любиш – то приймеш із «приданим».
То, певно, був гіпноз чи приворот
На запитання, звідки діти, Рубіна зізналася, що у свої 25 років вона встигла двічі побувати замужем і двічі розлучитися.
– Але чого ж ти раніше про це не сказала? – схопився за голову Андрій.
– Бо думала, в нас не буде нічого серйозного. Ну, поспілкуємося і все. Але ти запав мені в саме серце. У цілому світі нема кращого за тебе, – і коханка пригорнулася до Андрієві до грудей, а рукою полізла йому в штани.
– Тобі тільки одне в голові! – сердито відпихнув чоловік Рубіну. – Але я на таке не підписувався. Завтра ж ноги моєї тут не буде!
– Ой-ой-ой, як він заспівав… – тут же змінила тон коханка. – Тільки попробуй утекти – я тут же піду в поліцію, заявлю, що ти мене зґвалтував (а доказів маю повні труси), і будеш до кінця своїх днів гнити в тюрмі!
Звісно, Рубіна прибрехала. Але Андрій злякався, лишився з нею. Коханка тут же влаштувала його на роботу до фермера. Через дев’ять місяців народила сина (але чи від Андрія?). А ще через рік зникла, лишивши на коханця трьох малих дітей.
Спершу чоловік хотів відкараскатися від «тих байстрюків» (так він називав хлопчиків). Але хтось підказав Андрієві, що з трьома дітьми його гарантовано не заберуть до армії. І чоловік послухав та оформив на себе опікунство…
…Того дня Наталка провела уроки. Забрала з групи продовженого дня свого малого (Максимко вже ходив до школи). А коли дійшла із сином до своєї хати – завмерла: там на лавці сидів Андрій і… троє смуглолицих хлопчиків.
Побачивши дружину, Андрій кинувся до неї, впав на коліна і заридав: «Проба-а-ач мені, Наталочко. Проба-а-ач, сину. Я був такий дурний. Я не знаю, що мені тоді зробилося. То, певно, був якийсь гіпноз чи приворот. Я не тямив, що роблю-у-у…» – казав, схлипуючи, як мала дитина. Троє хлопчиків, які сиділи на лавці, давай і собі плакати.
Наталка із сином дивилися на це все і не розуміли, що їм робити. «Зараз мені все подвір’я затопите, – врешті промовила жінка і вже до Андрія звернулася: – Веди своїх дітей до хати – погодую. А завтра ми з Максимком вирішимо, що з вами робити…»
Поліна Костюк
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
