У двері подзвонили. Шаркаючи хворими ногами, Юрій пішов одчиняти.
Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
– Добрий день. Це ви Юрій Васильович? – стоячи на порозі, запитала миловидна жіночка років 50-ти.
– Я. А що?
– Ви, мабуть, мене не впізнаєте? Я Надя. Дівчинка, яку ви колись витягнули з річки. Випадково дізналася, де ви живете. Ось прийшла вам подякувати.
Тут же пам’ять перенесла Юрія на 40 років у минуле. Як зараз, перед очима – картина: він повертався з роботи, почув із парку дитячий крик, кинувся, а там одна дівчинка верещить на березі річки, а друга – у воді, посеред проломленої криги. Тут же Юрій кинувся рятувати дитину, яка з останніх сил намагалася виповзти на крижину. Десь дорогою вхопив довгу гілляку, повзком наблизився до проломленої криги, підсунув дівчинці жердину і потім із Божою поміччю таки витягнув дитину з крижаної пастки.
– А, Надійка… Пригадую-пригадую, – усміхнувся Юрій. – Здається, недавно це сталося. А от яка ти вже…
– …стара? – засміялася у відповідь жінка, і її дзвінкий сміх розкотився на всі п’ять поверхів будинку.
– Ну, заходь, радий тебе бачити, – промовив Юрій і запросив до вітальні.
Того вечора Надя допізна просиділа у Юрія в гостях. Хоча між ними була різниця у 35 років, але пенсіонер знову почувався, як у молодості. Сміявся, жартував, підморгував, побачивши, що Надя з ним кокетує. Щоб показати себе благородним кавалером, Юрій опівночі викликав для Наді таксі, за яке сам же й заплатив. А на прощання вони обмінялися номерами телефонів…
Таємниці минулого
Уже три місяці Юрій літав на крилах кохання. Здавалося б, як таке може бути? Адже недавно він, 80-річний, ледве совався по квартирі, купити продуктів просив соціальну працівницю, а тут нахлинула така любов!
Коли Юрій зізнався Наді у своїх почуттях, жінка у відповідь обійняла чоловіка й проворкотіла:
– Юрочко, я теж полюбила тебе всім серцем. Ти такий ніжний, турботливий. Я ніколи в житті не зустрічала кращого за тебе.
– А яких зустрічала? – несподівано запитав чоловік.
– Ой, про своїх колишніх навіть згадувати не хочу, – скривилася Надя. – Та й нащо воно тобі? – і перевела розмову в інше русло.
Та Юрій був іще тим ревнивцем. Тож нумо випитувати у своєї обраниці про її минуле.
– Я дуже люблю дітей. Тому в мене їх, Юрочко, троє, – почала жінка здалеку.
– А чоловіків скільки мала?
– Ой, то ж молода була, дурна.
– То скільки?
– Кожному чоловікові я подарувала одного сина.
– То ти була тричі замужем? – зробив Юрій квадратні очі.
– Ну, можна сказати, й так.
– А зараз хоч не заміжня?
– Поки що ні. Але все залежить від тебе… – і Надя поцілувала Юрія в поморщену щоку:
– А ти скількох жінок мав?
– Офіційних – жодної. А так, позабавлятися, то хто ж їх рахував?
– От бачиш: якби не я, так би й жив – сам-самісінький.
Та Юрій у відповідь лише загадково усміхнувся.
Гірко!..
Сьогодні зранку Юра глянув на себе в дзеркало і перший раз за стільки років лишився задоволений своїм виглядом.
– Ти в мене сьогодні – як нова копійка! – похвалила його Надя, поправила комірець у білій сорочці, почистила щіткою плечі в костюмі.
– Ну, що, моя наречена, йдемо до РАЦСу? – усміхнувся Юрій.
– Йдемо, – і Надя хвацько взяла Юру під руку й повела, як вона жартувала, під вінець.
Ця немолода пара викликала у РАЦСі справжній фурор. Бо ж хто не любить історії про «осіннє кохання». Молодятам провели урочисту церемонію. І коли вони, вже офіційно ставши подружжям, вийшли із РАЦСу , Юрій промовив:
– Я хочу зробити тобі один сюрприз. Але перед тим запрошую до ресторану – відсвяткувати наше, можна сказати, весілля.
– О, подарунки я люблю, – ледь не запищала Надя від радості. Бо останній раз вона була в ресторані років десять тому. А тут такого грошовитого чоловічка собі завоювала.
…Вечір видався на славу. Поки Юра дзьобав якісь салатики, Надя наминала курячі стегна, свинячі крученики, все те підпихала картопляним пюре, на десерт закинула два шматки торта. Добряче хильнувши коньячку, реготала на весь ресторан. А щойно для молодят заграла музика, жінка потягнула новоспеченого чоловіка до вальсу. Хоча він, бідолаха, так захекався, що думав, аби тільки той танець швидше закінчився.
Коли офіціанти попередили, що ресторан скоро зачиняється, Юра з Надею ледве волокли одне одного на вулицю.
– А ти гроші на таксі маєш? – п’яним голосом забелькотіла Надя.
– Вчора пенсія прийшла. То ще маю, – відповів Юра. І так вони опівночі дісталися до Юриного дому.
Але не встигла Надя переступити поріг квартири, як тут же завмерла.
– Добрий вечір! – вийшов їм назустріч молодий чоловік у військовий формі. – Тату, Надю, вітаю вас із одруженням. Вибачайте, що не встиг на церемонію. Але подарунок за мною.
– Хто це? – повернулася Надя до Юри.
– Я ж казав, що ввечері тебе чекає сюрприз. Це він і є – мій син, Віталик, – гордо промовив Юра.
– Але ж… ти казав… що ніколи не був жонатим… – не могла второпати жінка.
– Не був, але сина маю. Сам тільки недавно взнав. А нікому не казав, бо в сина така служба, що йому зайвого розголосу не треба. Та й зрештою, яка тобі, Надю, різниця? Він два дні у нас погостює і знову поїде на службу.
Шахрайку «розкусив» позашлюбний син
Після знайомства з Віталиком Надя чомусь різко змінила свій настрій. Сиділа зла, майже не балакала. Стала навіщось розпитувати, де Віталикова мама, хто у нього в свідоцтві записаний як батько.
– Надійко, що ти так переживаєш? Віталик – точно мій син. Ми з ним обоє здали аналізи ДНК, щоб переконатися, що та давня історія – це правда. Так що тепер я маю спадкоємця, маю продовжувача роду. А завдяки тобі, – і поцілував Надю, – моє серце ще й співає від кохання!..
– Тільки ти, тату, дивись. Бо, що серце співає – то добре, але не забувай приймати таблетки, які лікар приписав. До речі, може, я їх ще завтра докуплю? – і Віталик потягнув руку до шухляди, де батько зберігав усі свої ліки.
В ту мить Надя, як обпечена, схопилася з місця.
– Я всі ліки контролюю, не переживайте, – і побігла до шухляди.
Але Віталик уже встиг побачити, що зверху над усіма медикаментами лежала коробка з віагрою.
– Тату, а нащо це тобі? – запитав здивовано.
– Ну, ти ж не маленький… – став м’ятися Юрій. – Жінка молода. А я вже підтоптаний. От ми й подумали…
– Тату, але ж тобі такі препарати протипоказані!
– Хто таке сказав? Надя сьогодні дзвонила до лікарки, то та попередила: якщо не часто, то можна.
– Вибач, але в твоєму віці навіть сексу не можна, не те, що віагри! Надю, ви до якої лікарки дзвонили? Дайте-но мені її номер телефону.
– Ой, де ж я тобі його візьму?
– Як де? У своїй мобілці!
– А я, мабуть, його стерла випадково.
– Дивно, – підняв брови Віталик. – Тоді скажіть, до якої саме лікарки ви дзвонили.
– Та, знайшла якусь в інтернеті. Хіба згадаю?
– Але ж ти казала, що дзвонила до моєї сімейної? – і собі почав дивуватися Юрій.
– Не до твоєї, а до іншої, яку знайшла в інтернеті.
– А яким чином незнайома лікарка могла незнайомому пацієнту рекомендувати ліки, тим більше – для потенції? – далі допитувався Віталик.
– Та що ви до мене вчепилися? Дайте мені ті таблетки сюди, – і Надя пішла, щоб забрати медикаменти.
Але Віталик не дозволив їй цього зробити. Бо зрозумів: щось у цій справі нечисте.
Буквально кількох днів вистачило Віталику, аби з’ясувати, що Надія – то така собі чорна вдова. За останні десять років вона встигла тричі одружитися і тричі овдовіти. Всі її офіційні чоловіки не мали спадкоємців, тому їхнє житло переходило Наді. Відтак своїх дітей (а їх справді було троє) жінка забезпечила квартирами. А житло собі планувала отримати у спадок від Юрія. Аби пришвидшити процес, мала підсунути препарат, від якого пенсіонер-сердечник міг ґеґнути в першу ж шлюбну ніч. Але на заваді став «сюрприз» у вигляді позашлюбного сина.
Поліна Костюк
Іще більше неймовірних історій ви знайдете в газеті «Твоє життя». Видання можна придбати в місцях продажу преси або передплатити на пошті за індексом 76 305. Ціна – 10 грн на міс.
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
