Колись люди кепкували із родини Карацюбів, бо ті дозволили своїм полям зарости бур’янами, а корів роздали односельцям. Але тепер на їхню ферму з усіх-усюд їдуть вчитися збивати живе масло.
Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
Василь і Світлана Карацюби – фермери з селища Короп, що на Чернігівщині. У 90-ті Василь відновлював господарство на базі занедбаного колгоспу, запросив до себе колегу-фермера зі США, аби втілити нові ідеї.
«За пів року він зробив аналізи ґрунтів, води, біорізноманіття і сказав займатися органічним виробництвом. А для того – повністю відмовитися від хімічних засобів для рослин, закрити та законсервувати ферму на три роки, – розповіла Світлана Карацюба. – Тож ми роздали людям корів з умовою, щоби за три роки вони повернули нам і корів, і телят, які народилися. Ну а з полями… Коли ми перестали вносити міндобрива, гербіциди, то урожайність різко впала, поля заросли бур’янами», – ділиться Світлана.
Пара створила чи не першу в Україні органічну ферму «Золота ложка», але майже 10 років ніхто не цікавився органічним зерном та молоком. Люди не розуміли, чому мають платити дорожче. І лише у 2008 році прийшло визнання, бо держава взялася сертифікувати органічні продукти. А з початком вторгнення селище через підірвані мости опинилося в ізоляції.
«У магазинах не було хліба навіть. Тож наше молоко ми почали розвозити людям, особливо для мамочок з дітками», – згадує жінка.
Родина облаштувала школу-майстерню для перероблення молока у старій кузні. Коли звільнили Чернігівщину, Світлана вирішила не лише переробляти молоко, а й чавити власну олію, сушити овочі.
«Нині в нас широка лінійка молочної продукції: вершки, сметана, живі йогурти, ряжанка, понад 10 видів розсільних і плавлених сирів. Маємо «живе» вершкове масло – аж 15 видів: з додаванням насіння льону, конопель, часнику і зелені, в’ялених томатів, базиліку, паприки, шоколаду, меду, кориці. «Монастирське» масло виготовляємо за старовинним рецептом монахів Рихлівського монастиря, а «сметану-паруху» робимо тільки в печі, – перелічує господиня. – Маємо й різні соління, соки, джеми, приправи, «сухе варення» (теж за рецептами монастиря), яблучний і виноградний оцти; солодощі для діток – зефір з ягід і фруктів, пастилу, вершкову карамель, льодяники, мармелад».
Вже під час великої війни господарі виграли декілька грантів. Закупили мініобладнання для перероблення молока, сушильну камеру, прес для олії. Виробництво зробили відкритим – «за склом», щоб кожен охочий міг побачити умови виготовлення продукції.
«Як тільки закінчиться війна, в Україну будуть їхати люди з усього світу, щоб своїми очима побачити, що це за країна така і що це за особливі люди, які змогли перебороти таку страшну навалу, – каже пані Світлана. – Я у це вірю! І свято вірю в нашу Перемогу!»
Підготувала Ірина Світляковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
