«Люди добрі! Поможіть! Мій коханий помирає», – Ілона читала це повідомлення у фейсбуці, дивилася на фото куми та її нареченого і не знала, як же їм помогти.
Рука сама потягнулася до мобільного телефону. І хоча на годиннику була майже північ, Ілона набрала номер куми, щоб підтримати бодай морально, - йдеться у газеті «Твій вибір».
Донором стала багатодітна матір
За ті два роки, доки жінки не бачилися, Наталія, як виявилося, знайшла собі нареченого. Через місяць у них мало бути весілля. Але недавно лікарі шокували: якщо Руслану (так звали нареченого) не провести екстреної трансплантації нирки, він може померти.
– Я не знаю, що мені робити, – плакала в трубку Наталія. – Стояти в черзі на нирку – це може зайняти невідь-скільки часу. А в нас лік іде на тижні. Навіть дні. Ті Русланові родичі, які могли би стати донорами, не підійшли. Ілонко, я просто здурію!..
Ілона, як могла, заспокоювала куму. Адже з гіркого досвіду знала, що таке втратити близьку людину.
– Ілонко, вибач, що я тебе своїми проблемами «нагружаю», – спохватилася Наталія. – Ти ж, бідненька, після загибелі кума сама лишилася з трьома дітьми…
– Так, але не сама – з трьома дітьми. Тому й розумію, наскільки тобі зараз важко…
Після розмови з кумою Ілона всю ніч не могла заснути. А зранку відвела двох старших дітей до школи, молодшу – в дитсадок. І вирішила піти перевіритися, чи змогла би сама стати донором для Руслана.
Дізнавшись про це, кума Наталія була шокована:
– Ілоно, але ж у тебе троє дітей! Не дай Бог, щось із тобою станеться чи дітям колись знадобиться нирка?...
– Я вже все перевірила: в мене з дітьми різна група крові і я, навіть якби й захотіла, не змогла би стати для них донором. А от із твоїм Русланом у нас майже 98 процентів сумісності.
– Ти хочеш сказати, що?..
– Так, я готова віддати свою нирку, щоб урятувати і твого майбутнього чоловіка, і ваше з ним щастя.
Після того чимало знайомих упрошували Ілону не йти на таку самопожертву, подумати про власних дітей. Та жінка була непохитна.
Хоча чужі, але такі близькі
Ілона лежала із заплющеними очима. «Де я?» – подумки запитала себе. Ніс уловив запах медикаментів. «А, я ж у лікарні», – згадала. Ледве відкрила повіки, що здавалися такими важкими. І… побачила біля себе незнайомця.
Піймавши її погляд, чоловік усміхнувся:
– Добрий день.
– Добрий… – спробувала відповісти Ілона, але так і не змогла вимовити жодного звуку.
– Я Назар – рідний брат Руслана. Дякую вам. Ви врятували дуже дорогу мені людину. Скільки житиму, буду вашим боржником, – і в ту мить незнайомець узяв руку Ілони й легенько потиснув її, ніби дякуючи.
Після того коротенького знайомства Назар щодня провідував Ілону. І ці двоє, здавалось би, чужих людей почувалися так, наче знали одне одного сто років.
У них було спільне все: музика, яку слухали, страви, від яких кайфували. Навіть сім’ї в обох були чимось схожими. Бо як Ілона, так і Назар самотужки виховували дітей. Тільки в Ілони їх було троє і чоловік загинув, а в Назара – двоє, і дружина просто пішла до іншого. Єдине, що розділяло молодих людей, – відстань. Бо Ілона жила в західній області України, а Назар – у центральній.
На трьох дітей піде не кожен
Рік минув відтоді, як Ілона стала донором для Руслана. Нирка, дякувати Богу, прижилася. Сама жінка теж уже нормально почувалася. За цей час її кума Наталія не просто одружилася з Русланом, а й завагітніла і народила первістка. І за куму покликала, звісно ж, їхню рятівницю – Ілону.
– А в куми, може, давай Назара попросимо? – готуючись до хрестин, запропонував Руслан.
– Думаю, не варто, – усміхнулася Наталія.
– Це ж чому? – здивувався Руслан. – Кращої кандидатури нам не знайти – добрий, розумний і буде просто суперхресний.
– Бо я порадилася зі священником і він сказав, що чоловік та жінка, які стали кумами, не мають права потім одружуватися – гріх то великий.
– А що – Ілона з Назаром мають женитися? – не второпав Руслан.
– Поки не знаю. Кума теж «морозиться». Але є в мене «чуйка», що до того все йде…
Ось і день хрестин. Хоча запрошувати збиралися тільки найближчих, але в результаті вийшла ціла хата людей.
– А як ви хотіли, коли в нас із Ілоною на двох – іще п’ять гавриків! – сміявся Назар, дивлячись, як діти смачно уплітають страви зі святкового столу.
– О так, не гості – а орда, – і собі засміялася Ілона, вловила на собі погляд Назара та сором’язливо опустила очі.
Так, вона закохалася у цього високого бородатого красеня. Але зізнатися в почуттях не хотіла навіть сама перед собою.
– Ілонко, а що тут такого? – вже потім, коли лишилася з кумою на кухні, допитувалася Наталія. – Ти молода красива жінка. Розумна, інтелігентна. І це нормально – мати з кимось стосунки.
– Та мені стидно! І перед дітьми, і перед людьми. Називається: не встигла поховати чоловіка, а вже знайшла йому заміну, – картала себе Ілона.
– Та скоро буде два роки, як ти овдовіла. Хлопці підростають – їм батька треба. Ще рік-другий – і мама вже не буде для них авторитет. Подумай про це, – наполягала на своєму Наталія.
– А свекор зі свекрухою? Уявляєш, як їм буде боляче, що їхній син у могилі, а я з іншим?
– Так, смерть дитини – це рана, яка кровитиме батькам усе життя, – погодилася Наталія. – І ніхто не каже забувати тобі свого загиблого чоловіка. Але хіба ти маєш тепер поставити хрест на собі? Знаєш, що кажуть психологи: тільки та сім’я може бути щасливою, де жінка щаслива. От і подумай тепер якщо не про себе, то про синів і дочку. Тим паче, що не кожен чоловік погодиться піти на трьох чужих дітей. А Назар – глянь: аж світиться від щастя. І хлопці твої туляться до нього, як до рідного.
Розмова на могилі
Що робити? Як бути?! Терзання мучили Ілону. І врешті вона вирішила: поїде на могилу до чоловіка й поговорить із ним. Так, для когось це здалося б дивним. Але жінка часто розмовляла з небіжчиком і майже завжди отримувала від нього якусь пораду.
От і сьогодні разом із синами та донькою вона привезла квіти на могилу чоловіка. Він усміхався до рідних із фотографії. І здавалося, от-от зійде зі світлини й обійме. Сльози самі полилися з очей. «Пробач мені», – просила подумки Ілона. Саме в цю мить звідкілясь узялася синичка. Вона сіла на надгробний хрест. Крутилася, щось наче говорила. «Мамо, глянь, пташечка нам хоче щось розказати, – зауважила донька. – Може, вона прилетіла від тата з неба?» – «Може…» – витираючи сльози, промовила Ілона.
– Мам’, я знаю, чому ти плачеш, – раптом промовив старший із синів. – Через дядю Назара.
Ілона аж завмерла від несподіванки. А син говорив далі:
– Мам’, тато вже ніколи до нас не прийде. Ніколи… Але ми ніколи не перестанемо його любити. Просто дядя Назар… він такий класний… Я би хотів мати такого друга.
– І я… – додав молодший із синів.
– І я… – зізналася донька.
– Якщо ви хочете жити разом – ми не проти, – продовжив старший. – Ми навіть встигли подружитися з хлопцями дяді Назара. Вони теж прикольні…
…Звісно, ніякого весілля Назар із Ілоною не робили. Та й сама церемонія була незвичайною: наречений, наречена і… п’ятеро їхніх дітей. Але в те, що подарована нирка допоможе знайти кохання і створити сім’ю, попервах не вірилося навіть самим молодятам.
Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
