Саша дуже любив свою дружину. Часом навіть сам собі заздрив, що така красуня пішла з ним під вінець.
Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
Коли у 18 років він тільки почав залицятися до Люди, хлопці у дворі казали: «Не по зубах тобі ця краля». Бо Люда була студенткою престижного вишу, а Саша вчився на слюсаря в ПТУ. Люда вже каталася на таксі з кавалерами, а Саша їздив тролейбусом за студентським квитком. На літніх канікулах Люда ніжилася на морі, а Саша сапав у селі буряки й копав картоплю. Проте щоразу, коли він із хлопцями сидів у дворі гуртожитку, а повз них проходила Люда, Саша вловлював аромат її парфумів, заплющував очі і казав: «А все-таки вона буде моєю…» Друзі у відповідь тільки реготали: «Мріяти корисно». Але…
Порятунок на мосту
Люда була вже на п’ятому курсі, коли в її житті сталося це потрясіння. Спочатку Саша помітив, що дівчина ходила пригнічена: ні звичного для неї яскравого макіяжу, ні відвертих суконь і високих каблуків. А одного вечора хлопець повертався із заводу, де працював у другу зміну, і на мосту помітив знайомий силует. «Люда?!» – здивувався. Бо не очікував, що серед ночі вона стоятиме тут і вдивлятиметься в повноводу річку. Дівчина аж здригнулася від несподіванки: «Ти? Звідки тут узявся?» – запитала. «З роботи йду, – усміхнувся Саша. – А от ти що тут робиш?»
Секунду помовчавши, Люда розридалася: «Усе скінчено… В моєму житті все скінчено…» Саша геть розгубився. Але руки якось самі потягнулися, щоб обійняти дівчину. Він притулив її до своїх грудей. Гладив по голові. Шепотів: «Я з тобою. Чуєш?» А вона все плакала.
Коли врешті емоції стихнули, Саша запитав: «Провести тебе додому? Чи хочеш – підемо до мене?» Люда кивнула головою. І вони пішли нічним містом. Дивлячись у зоряне небо, хлопець розповідав дівчині про сузір’я, Місяць, знаки зодіаку. Почувши Людину дату народження, почав називати її риси характеру. В якусь мить дівчина аж усміхнулася: «Не думала, що слюсар на заводі може бути таким інтелектуалом».
Ту ніч вони провели у Саші, в його гуртожитській кімнаті. Люда зауважила, що всюди у хлопця чистота й порядок. «Пощастить же комусь із таким чоловіком», – зробила Саші комплімент. «Так що май на увазі!» – додав він жартома. Але Люда у відповідь гірко усміхнулася. Бо так, Саша був славним хлопцем, та не про такого чоловіка вона мріяла.
– Сашо, ти дуже хороший. Тому я не хочу тебе обманювати. Станом до сьогодні я була заручена. А станом на тепер – вагітна. Просто той козел (ну, мій колишній) передумав женитися, дав мені гроші і сказав зробити аборт. І на мосту я стояла не просто так…
– Ти хочеш сказати, що?...
– …так, я хотіла з нього зістрибнути. І якби не ти, вже досі була би мертва. Та, видно, зорі були сприятливі до мене. Тому зараз я ляжу спати. А завтра побачу, що робитиму. Може, і піду на аборт.
– Людо, не роби цього! – кинувся до неї Саша. – Уявляєш, якою гарною буде дитина, яку ти народиш? А, по-друге, після аборту ти можеш стати бездітною. Моя двоюрідна сестра колись таке зробила, а тепер із чоловіком гризуть себе, що не можуть мати дітей.
– Дякую за пораду. Але я сама вирішу, що мені робити, – різко обрубала Люда. – А зараз дай мені поспати.
Несподіваний шлюб
– Добрий день, – промовила Люда, зайшовши до кабінету гінеколога. – Я хочу перервати вагітність.
Уже старшого віку лікар глянув поверх окулярів на молоду відвідувачку:
– Спочатку давайте я вас огляну, вислухаю, а тоді будемо приймати рішення, – сказав спокійним тоном. А по завершенні всіх протокольних процедур промовив:
– Зважаючи на те, що це ваша перша вагітність і термін доволі пізній, я б не радив робити аборт. Надто багато ризиків.
– Якось переживу. Гірше вже точно не буде.
– Голубонько, спочатку всі так кажуть. А потім роками лікуються, плачуть і дуже жалкують, що прийняли необдумане рішення.
– Я давно все обдумала. Претензій до вас не буде. Просто скажіть, коли це можна буде зробити, – крижаним голосом промовила Люда.
Лікар іще раз глянув поверх окулярів на пацієнтку. Погортав свій блокнот і сказав:
– Наразі всі дні розписані. Приходьте через два тижні. Може, знайду для вас якесь «вікно».
– Два тижні? Ви серйозно? Та в мене вже плід ворушитися почне!
Втім лікар у відповідь лише вдавано розвів руками.
Звісно, через два тижні Люда не прийшла робити аборт. Бо за цей час Саша переконав її поговорити з батьками. Ті, оговтавшись від шоку, теж наполягли, щоб Люда народжувала. Пообіцяли допомагати з вихованням дитини. А потім якось так само собою вийшло, що Люда із Сашком вирішили розписатися. Дівчина на це пішла, щоб насолити своєму колишньому. Її батьки погодилися на шлюб, щоб ніхто не сказав, що Люда нагуляла дитину. І тільки Саша вів наречену під вінець, бо сильно кохав і її, і майбутню дитину.
Її забаганки були не по його кишені
Два роки минуло відтоді, як Саша та Люда одружилися. Саша ще більше кохав свою дружину. Часом навіть сам собі заздрив, що така красуня пішла з ним під вінець. Наче рідну, полюбив і Софійку, яку Люда народила красивою і здоровенькою.
Єдине, що не давало спокою Саші, – фінансове питання. Бо хоча на заводі він і непогано заробляв, але тих грошей явно не вистачало для Людиних забаганок. Звикла до розкішного життя, вона і зараз любила піти з подружками до ресторану, одяг купувала в дорогих магазинах, а по місту їздила виключно на таксі.
– Слухай. Сашо, ти не образишся, якщо я із Софійкою буду час від часу жити в моїх батьків? – запитала якось. – Бо в цьому гуртожитку ні ванни, ні власної кухні. А той спільний туалет – це взагалі кошмар!
Звичайно, Саші було прикро таке чути. Він почувався невдахою, який не може забезпечити сім’ю нормальними умовами.
– Людо, я все розумію. Просто винаймати житло – це трохи дорого. Плюс нам же треба збирати гроші на ремонт. Бо на заводі мені обіцяють за років пару дати службову квартиру, – почав виправдовуватися Саша. – Але якщо в гуртожитку тобі настільки тяжко, можемо всі троє переїхати до твоїх батьків.
– О, ні! Трьом у моїй кімнаті буде явно затісно, – сказала Люда. – Краще ти будеш у гуртожитку. А я із Софійкою – то тут, то там.
І так вони й жили: Люда більшість часу проводила у своїх батьків. Тільки на вихідні приїжджала з дочкою до Саші. Але навіть не завжди ночувала. Бо, як пояснювала, не в таких умовах вона звикла жити.
Нічне викриття
Саші це все дуже не подобалося. Тож щомісяця ходив до керівництва заводу й просив виділити службову квартиру – хоча б однокімнатну, але з власними кухнею та санвузлом. А крім того, потайки від усіх улаштувався таксистом, аби швидше назбирати гроші на модний ремонт і дорогі меблі для своєї коханої Людочки.
От і сьогодні, відпрацювавши на заводі зміну, пішов додому, помився, трохи перекусив. Передзвонив до Люди, чи прийде до нього із Софійкою. Бо ж субота, як-не-як.
– Слухай, Сашо, Софійка трохи прихворіла, температурить. Так що сьогодні-завтра ми точно не прийдемо, – пояснила Люда.
– То, може, я вас провідаю? Малій якихось фруктів привезу? – запропонував Саша.
– Ой, ні! В тебе там на заводі стільки всяких бацильних може ходити. Краще зустріньмося, коли Софійка одужає. Я скажу, коли. Ну, все, бувай. Бо мала щось плаче, – промовила й тут же поклала трубку.
Холодний тон дружини вкотре підтвердив Сашині підозри: Люда його не любить, всіма способами уникає, навіть із дитиною не дає побачитися.
«Ну, нічого, – втішав сам себе. – От отримаю квартиру, зроблю там шикарний ремонт, приведу Люду і скажу: «Це все тобі!» Ото вона зрадіє! І вже точно переїде від батьків до мене», – усміхнувся Саша, уявляючи своє майбутнє щастя.
Аж тут пілімкнув телефон: надійшла адреса на нове замовлення. «Почув. Прийняв», – відповів Саша диспетчерці служби таксі та завів мотор. «Якісь багатенькі клієнти», – подумав, прямуючи до найдорожчого в місті ресторану. Під’їхав, зупинився і став чекати. Невдовзі на вулицю вийшла парочка. В темряві годі було розгледіти їхні обличчя. «Ото любов!» – усміхнувся Саша, дивлячись, як парочка щоп’ять хвилин пристрасно цілується на вулиці. Здавалося, ще мить, і вони займуться коханням прямо на порозі ресторану. Націлувавшись, чоловік узяв жінку на руки й поніс до таксі. А вона дзвінкими переливами стала на всю вулицю сміятися.
В ту мить Сашу наче хто окропом облив. Він глянув на жінку, яку ніс на руках незнайомець, і не хотів у це вірити. Тим часом чоловік доніс жінку до авто, поставив на ноги, відчинив перед нею задні двері і галантно запросив: «Людочко, таксі подано». – «О-о-о! А чому сьогодні не лімузи-и-ин?..» – закопилила Люда губу. «Бо ти надто довго збиралася і лімузинчик утік», – п’яним голосом белькотів кавалер. «Але з готелю, я надіюся, мене забере лімузинчик?» – далі копилила жінка губу. «Ну, звича-а-айно», – поцілував кавалер Люду в пухкенькі губи, хлопнув по дупчині і скомандував сідати у таксі.
Та в цю мить таксі раптово рвонуло з місця й помчало. «Цей таксист якийсь скажений», – дивлячись услід машині, промовила Люда. А про те, що за кермом був її офіційний чоловік, дізналася, коли Саша подав заяву на розлучення.
…Шлюб вони розірвали без будь-яких скандалів. Саша жалкував тільки за Софійкою. Бо справді любив її, як рідну дитину. «Усе скінчено…» – сказав він сам до себе, коли вийшов із зали суду. Але саме тоді почалося його нове життя. Життя, в якому з’явилася Настя.
Вона теж працювала на заводі, у відділі кадрів, і давно вже поклала око на Сашу. Проте скромна і порядна, Настя нізащо б не полізла в чужу сім’ю. А коли побачила, як тяжко переживав Саша зраду дружини, вирішила його підтримати. Спочатку просто по-сусідськи (бо також жила в гуртожитку) стала приносити чогось смачненького. Потім виручила, зашивши єдину Сашину куртку, бо не мав у чому йти на роботу. А коли він отримав службову квартиру, то робити ремонт і купувати меблі Настя допомагала як повноправна господиня. Адже вони розписалися та вже чекали дитину…
Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
