Життя

Послухалась коханого і залишилась з дитиною без житла

Послухалась коханого і залишилась з дитиною без житла

Ця історія розпочалася п’ять років тому. Саме тоді я закінчувала університет, і батьки подарували мені затишну, простору квартиру-студію в одній із новобудов у гарненькому, затишному мікрорайоні нашого міста.

Про це йдеться в газеті "Твій вибір".

– Ти вже доросла, розумна і маєш чудову нагоду розпочати самостійне життя, – з легким сумом у голосі сказала мама. – Зрештою, якщо захочеш, то можеш у будь-який час повернутися до нас, а це житло здати в оренду.

– Тоню, не кажи так, – мовив батько. – Даша вже доросла, і я переконаний, що їй час влаштовувати своє життя. До речі, доню, ми з мамою підготували тобі також ось це. Подумали, що ти сама захочеш облаштувати своє житло.

І батько простягнув їй доволі пухкий конверт, в якому виявилась чимала сума. За ці гроші Даша отримала консультацію дизайнера і почала облаштовувати свою квартиру. За лічені тижні відсвяткувала новосілля. А ще через пів року зустріла Даню. Так сталося, що того дня він приїхав до них на фірму у справах. І дівчина проводила його до свого шефа. Ще через день знову був у них.

– Ті самі люди в ту самі фірму, – мовив він, привітно усміхнувшись до дівчини.

– Ласкаво просимо, – відповіла Даша.

За якихось двадцять хвилин директор підприємства викликав дівчину і, представивши гостя, розповів про новий проєкт, який він запускає з фірмою, де працює Денис.

– Над цим проєктом від нашої фірми будете працювати ви, – сказав він Даші.

Відтоді вони з Денисом бачилися кожного дня. І скільки ж спільних поглядів на життя у них виявилось! Обоє люблять каву з корицею, сирники, походи в гори, фільми-фентезі. Одне слово, незабаром у дівчини було враження, наче вони знайомі ну дуже-дуже давно, просто стільки ж не бачились. Після роботи над проєктом вони часто гуляли парком, ласували всілякою смакотою в кав’ярнях, а інколи, коли були втомлені, купували різні продукти і їхали до Даші. Одягнуши фартух, Денис на очах перевтілювався на чудового повара і готував справжні шедеври.

А одного разу він приїхав до неї в неділю. З шикарним букетом троянд, коробкою з її улюбленим тортом, шампанським і… зізнанням у коханні.

– Ти згодна стати моєю дружиною? – дивлячись їй прямо в очі, запитав він. – Я зроблю все, аби ти була щасливою!

– Звісно, згодна, – прошепотіла щаслива дівчина.

Через два місяці вони одружилися – і розпочалася справжня казка в Дашиному житті. Мандрівки у вихідні, спільні перегляди кінострічок, повне взаєморозуміння, зізнання у коханні по надцять разів на добу, маленькі приємні сюрпризи – все це радувало подружжя, надихало і робило спільне життя чудовим і щасливим. Проте так тривало доти, аж поки одного дня в квартирі не поламався кран.

– Даню, що робити? – запитала Даша. – Можливо, ти його відремонтуєш?

– Ні, Дашуля, вибач, але я цього робити не буду, – відповів він і почав пояснювати. – Розумієш, це не моє житло і навіть не твоє. Тому навіщо я буду тут пахати?

– Але ж це наше житло, – спробувала заперечити Даша.

– На кого це житло оформлене, Даша? – вигукнув молодий чоловік. – На тебе? Ні! На мене? Також ні! То про яке «наше» ти говориш?

Відтоді Даша постійно викликала спеціалістів, допомоги яких потребувала, – сантехніка, електрика. А ще – сусіда дядю Васю, який забив цвях під нову картину, яку їй подарували на день народження, допоміг полагодити замок у вхідних дверях і ще виручав з іншими дрібними проблемами.

– Доню, ти не сердься на нас із батьком, – сказала якось мама до Даші. – Розумієш, нині і життя, і люди такі непередбачувані, що ми вирішили зробити так, аби вберегти тебе від різних ймовірних прикрощів. Тому записали житло на батька. Але ти ж сама розумієш, що ти в нас єдина донечка, і те житло, де мешкаєте ви, і те, в якому живемо ми з батьком, – це твої квартири.

Проте Денис із цим ніяк не хотів змиритися. Він намагався довести, що батьки, якщо дійсно хочуть добра для своєї дитини, просто зобов’язані переписати житло на неї.

– Я не почуваюсь тут господарем і не хочу нічого вкладати в це житло, – резюмував якось він.

Відтоді Денис усе частіше почав затримуватись на роботі. У вихідні або брав роботу додому, або ж їхав працювати в офіс. В їхніх стосунках настала прохолода. І Даша пішла до батьків зі сльозами.

– Доню, я послухаю тебе, – зітхнувши, мовив батько. – Але все це мені дуже не подобається.

Після того, як документи були оформлені на ім’я Даші, Денис на якийсь час притих. А тоді почав заговорювати про те, що власником оселі повинен бути чоловік.

– Тим більше ти вагітна, тобі потрібен спокій, – вмовляв він її. – А тут то за комуналку треба йти платити, то майстра викликати. Одне слово, купа клопотів, які тобі не потрібні. Давай ти напишеш дарчу на моє ім’я і…

– Даня, ну невже це так важливо чи ти за документами будеш власником, чи я?

– Звісно, важливо! Коли чоловік є власником житла, то він відчуває свою відповідальність за нього, за усілякі ремонти, придбання нових меблів чи побутової техніки. А коли ні, то чоловік почувається просто квартирантом.

І Даша махнула рукою. Зрештою, їй з дня на день народжувати, то хіба є бажання сперечатися з чоловіком?! Написала дарчу на його ім’я і через день потрапила до пологового. Народжувала дуже важко, тож з лікарні її з крихітною донечкою виписали лише через три тижні.

– Мамо, можливо, ви з татком заберете нас, бо вже другий день не можу додзвонитися до Дані.

– Звісно, донечко, – відповіла мати. – Ти тільки не хвилюйся. Ми скоро будемо. А Даня, мабуть, вдома все готує.

Коли ж усі разом приїхали до оселі Даші, то звідти вийшла незнайома жінка.

– Добрий день! Ви щось хотіли?

Виявилось, що два тижні тому вона придбала цю квартиру. Опісля були судові процеси, проте рішення суду було остаточним: житло продав його власник, і Даша не може пред’являти до нової господині ніяких претензій. Тим більше, що наступного дня після підписання акта дарчі її виписали з квартири.

Розповідь Дарини Шевчук записала Ксенія Фірковська

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: історія
В тему