Життя

Лишила дитину дружині коханця, а, коли розкаялася, було пізно 

Лишила дитину дружині коханця, а, коли розкаялася, було пізно 

Маленька Лариса з’явилася на світ ну геть не вчасно. Але народилася здоровою і навіть з довгим чорнявим волоссячком, подивитися на яке приходили і медсестри, і лікарі. Більше того – немовля посміхалося, тому крихітці ще в пологовому будинку пророчили гарне життя. Якби ж хто знав, що дитина була не потрібною ні матері, ні батькові.

Про це йдеться у газеті "Твій вибір".

Ліля навчалася на третьому курсі. Степан – на п’ятому. Їхні стосунки розпочалися після університетської вечірки, де вони танцювали разом, багато спілкувалися, а опісля він провів юнку до гуртожитку. Вранці молоді люди прокинулися в ліжку дівчини. А через декілька тижнів стало відомо, що Ліля вагітна.

– Ну, що робити будемо? – підійшовши до хлопця, запитала вона. – Зробив, а тепер у кущі?

– Ти про що? – не зрозумів він її. – Ліля, що сталося?

– А те, що я вагітна.

– Ні! Тільки не це.

– Та якраз саме це.

– Послухай, – твердо сказав Степан і міцно взяв її за лікоть. – Якщо це такий спосіб циганити гроші на аборт, то…

– Що ти мелеш? – Ліля розплакалась. – Які гроші? Я дійсно вагітна і не знаю, що робити далі.

– Дійсно? Ну тоді народжуй.

– А виховувати ти будеш?

Того дня вони зі Степаном посварилися. А наступного дівчина була в лікаря. Гінеколог виніс вердикт – лише народжувати. Бо в Лілі були деякі проблеми зі здоров’ям, через які аборт був майже не можливим. Так на світ з’явилася дитина, яка нікому не була потрібна.

Степан на той час одружувався, і ні йому, ні тим більше його обраниці маля не було потрібне. Везти дитину до батьків Ліля не хотіла. Ба більше – вона страшенно боялася, щоб рідні не дізналися про те, що вона народила. Тож, коли їх виписали і вона з немовлям на руках вийшла з пологового будинку, то спершу бродила в парку неподалік. Коли ж немовля, яке поклала на лавку, змерзло і почало плакати, молода жінка стрепенулася. Якусь мить подумала, а тоді вхопила згорток і кинулася до зупинки. За пів години була в іншому мікрорайоні міста. Швидко пішла до нової багатоповерхівки.

– Ось, – мовила вона, протягуючи дитину жінці, яка відчинила двері на її стукіт. – Це дитина Степана. І моя. Мені не потрібна. Тому віддаю батькові.

– Зачекайте, – тільки й мовила здивована господиня, проте чудакуватої гості вже не було – тільки чутно було, як швидко-швидко, наче боїться, аби не наздогнали, біжить сходами на перший поверх.

Сказати, що Неля була здивована, – це значить не сказати нічого. Вона була просто вражена. Ще б пак! Буквально декілька тижнів, як вийшла заміж, і ось, виявляється, в її чоловіка є дитина. До такого повороту подій була не готова. Тож того вечора в них зі Степаном була дуже довга розмова. В результаті маленька Лариса залишилася в них.

Дівчинка росла і радувала і батьків, і бабусь, і дідусів. Була схожою на батька – такі ж карі очі, чорне кучеряве волосся. Та найбільше любила маму. Саме її малювала на картинках, допомагала їй на кухні, а вечорами просила, аби та прочитала їй на ніч казочку.

– Я такий щасливий, що вона тебе так любить, – прошепотів якось Степан. – Дякую тобі, Нелю.

– Вона й тебе любить не менше, – відповіла Неля. – Просто ти з ранку до пізнього вечора на роботі. Ти йдеш вона ще спить, ти повертаєшся, а вона зазвичай вже спить.

– Кохана, я підготував нам сюрприз – ми їдемо на два тижні в Туреччину.

Радості Нелі та маленької Лариси, коли вони приїхали на море, не було меж. І це зрозуміло, адже дитина вперше в житті побачила море. А Неля, яка весь час проводила з трирічною крихіткою, була рада мандрівці та зміні обстановки. Відтоді вони часто їздили на море, в гори. А, коли Лариса підросла і пішла до школи, стали відвідувати цікаві місця в Україні. Замки, водоспади, музеї, озера, підземні печери – вони хотіли, аби донька багато бачила, дізнавалася щось нове.

Коли Лариса перейшла в п’ятий клас, то в сім’ї з’явився маленький Семенко. Вона залюбки гралася з братиком, допомагала мамі в догляді за ним. Здавалося, в сім’ї Нелі та Степана панують любов, взаєморозуміння і бажання зробити все для того, аби тому, хто поруч, було ще краще. Так і було. Доти, поки одного дня в їхньому житті не з’явилася Ліля.

Цього разу, почувши дзвінок, двері пішов відчиняти Степан. На порозі стояла Ліля – він відразу її впізнав. Стильно і дорого одягнена, в руках – дорогий телефон. На мить чоловік втратив мову, а тоді відчув, як у серце вповзає неприємний холодок – не просто так вона прийшла до них.

– Впізнав? – мовила непрохана гостя. – А я до вас. Забрати свою дитину.

– Що? – від почутого Степан відчув, як всередині здіймається буря злості на Лілю. – Що ти сказала?

– Я прийшла забрати свою дитину.

– Свою? А ти думала про неї, коли залишала її? Була біля неї, коли вона плакала, хворіла? Ти не мати, а…

– Я – рідна мати і заберу свою доньку. Хочеш ти цього чи ні, але вона  моя дитина, і я заберу її.

Почувши, що чоловік з кимось розмовляє біля дверей, до них пішла Неля. Ліля і їй сказала про мету свого візиту.

– Геть! – мовила жінка. – Ти залишила дитя напризволяще, а тепер, через стільки років, згадала про неї і прийшла? Ти не мати, ти – виродок. І в тебе ще вистачило совісті прийти сюди?

– Віддай мою доньку, – Ліля раптом змінила тон і почала просити Нелю. – Коли я віддала тобі мою дитину, то спершу дуже раділа цьому. Позбавилася її і була переконана, що попереду все буде, як кажуть, «в шоколаді». Спершу так і було. Закінчила навчання, вийшла заміж за успішного, перспективного юриста. Придбали квартиру, заміський будинок. Все добре. От тільки завагітніти не вдається. Тому й вирішила забрати свою доньку у вас.

У відповідь Неля показала їй на двері. Ліля пішла, попередивши, що наступного дня прийдуть люди, які заберуть Ларису. Всю ніч подружжя радилося, а наступного дня з раннього ранку почали перевозити речі в будинок батьків Нелі. Тож до обіду квартиру виставили на продаж.

– Нехай навіть і не мріє, – твердо мовила Неля. – Лариса – наша дитина, і  крапка!

Ксенія Фірковська

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: Життя, кохання, діти
В тему