Життя

Знайти грабіжників онуці допомогла покійна бабуся

Знайти грабіжників онуці допомогла покійна бабуся

Цього дня Альбіна прокинулася раненько і, помившись та навівши марафет, випила традиційну ранкову каву та помчала на роботу. На нову роботу, яку вона шукала декілька останніх тижнів після того, як власниця бутика продала його і виїхала за кордон до свого бойфренда. А новий власник розпочав з того, що звільнив усіх продавців та бабу Дусю, яка з першого дня роботи бутика працювала там прибиральницею.

Козел! – ледве не плакала Альбіна, йдучи додому того дня. Дівчина винаймала на околиці столиці ліжко-місце в бабусі і знала, що якщо вчасно не розрахується з нею за житло, то господиня виставить її речі за поріг. – Потрібно негайно щось шукати.

І кинулася на пошуки нової роботи. Однак дівчині все не щастило. То робота була надто далеко, то заробітну плату обіцяли маленьку. Тож, коли натрапила на оголошення про те, що неподалік будинку, де вона мешкала, у маленький магазинчик потрібен продавець, то відразу кинулася телефонувати.

Того ранку вона поспішала на нову роботу. В цей продуктовий магазин ходили мешканці навколишніх будинків, бо ціни були не вищими, а подекуди навіть і значно нижчими, аніж у дорогезних супермаркетах, що для пенсіонерів та малозабезпечених сімей має неабияке значення.

– Молодець! – похвалив її Микола Андрійович, власник магазину. – Сьогодні я ще побуду тут, попрацюю з бухгалтерією, а завтра вже будеш сама. А післязавтра тебе змінить Віталіна, твоя напарниця. До речі, з нею і домовишся про графік роботи. Хочете – працюйте тиждень через тиждень, хочете – по два-три дні.

У кінці роботи магазину він показав їй, як ставити заклад на сигналізацію, зачиняти його. А тоді ще й підвіз додому.

– До речі, коли така ситуація з господинею, то я можу поговорити зі своєю сусідкою, – сказав Микола Андрійович. – Вона після смерті чоловіка живе одна, квартира трикімнатна, тож, думаю, що погодиться взяти тебе до себе. Зрештою, життя в кімнаті, де мешкають ще шестеро дівчат, а через стіну є господиня-мегера – це не діло. Ну, до завтра!

Вже засинаючи, дівчина подякувала Богу за нову роботу, такого доброго власника магазину і подумала про те, що було б чудово переїхати у нове помешкання. Бо сім дівчат в одній кімнаті – це дійсно забагато. З такими думками вона заснула, а вранці поспішила на роботу. Спершу все було гаразд, покупці купляли хліб, молоко, ковбаси та інші смаколики, тож не було коли навіть приготувати і випити горнятко чаю. Тільки-но зібралася, як привезли товар, який вона приймала дуже ретельно, боячись припуститись якоїсь помилки. Опісля потрібно було його розставити на полицях, тож про чай Альбіна згадала під вечір. Увімкнувши електрочайник, зібралася приготувати його, коли у магазин зайшло двоє чоловіків.

– Дайте-но нам чотири пляшки он тієї горілки, – звернувся до неї один з них. – Три пляшки коньяку.

Покупці взяли дорогий сир, ковбасу, солодощі, елітні цигарки. Загальна сума покупок становила майже чотири тисячі гривень, і про себе Альбіна відзначила, що за одягом чоловіків аж ніяк не подумала б, що вони можуть купувати такі дорогі продукти, і ще й на таку суму.

– Ой, тут в нас така ситуація, – мовив один із них, дістаючи з барсетки чимало різнобарвних купюр. – Щойно продали автомобіль і не встигли поміняти євро на гривні. Чи не можна у вас розрахуватися євро?

– Ой, навіть не знаю, – відповіла Альбіна. – Ні, мабуть, не можна. Хоча зараз я зателефоную і запитаю власника.

Однак Микола Андрійович на дзвінок не відповів, і, піддавшись умовлянням покупців, дівчина за декілька хвилин віддала покупки відвідувачам. Натомість вони дали купюри євро, частина з яких була платою за продукти, а ще 20 євро за те, що пішла назустріч.

– Пів року продавали і лиш тепер продали авто, – мовив один з чоловіків. – На радощах вирішили посвяткувати, а до обмінників далеко. Дякую вам...

…Коли до закриття магазину залишалося пів години, приїхав Микола Андрійович. «Ну, як справи? – запитав. – Товар отримала?»

– Так, отримала, – відповіла дівчина. – І виторг сьогодні хороший. Ось – в гривнях і євро.

– В євро? – власник магазину уважно подивився їй в очі. – Альбіно, ми працюємо з національною валютою. Зрештою, буквально за двадцять хвилин ходьби звідси є обмінник валют. Чи якійсь бабусі так закортіло купити хлібину, що вона до нього не дійшла?

– Ні, купувала не бабуся, а двоє чоловіків, – відповіла дівчина. – І взяли вони товару майже на чотири тисячі гривень. От якби усі покупці робили такі покупки…

– Що? – перепитав чоловік і враз спохмурнів. – Продуктів на чотири тисячі? Дай-но мені ці євро… Альбіно, так це ж фальшивка!

Далі все закрутилося наче в вирі. За викликом Миколи Андрійовича приїхала слідчо-оперативна група. Поліцейські розпитали про все Альбіну і склали протокол. А тоді – взяли запис відеокамери і попросили чоловіка приїхати наступного дня у відділення внутрішніх справ.

– До речі, чи не пов’язуєте ви цей злочин з новою працівницею? – запитав Миколу Андрійовича майор міліції. – Самі казали, що дівчина працює лише другий день. Цілком можливо, що ці покупці – її спільники.

– Та ні, – відповів чоловік, подивившись на Альбіну. – Не думаю. Точніше не хочу так думати.

Коли вони поїхали, дівчина, плачучи, почала переконувати його у тому, що не має ніякого відношення до того, що сталося.

– Поліція розбереться, – сухо мовив власник. – Наразі до побачення.

Додому дівчина поверталася плачучи. Розуміла, що якщо власник магазину повірить поліції щодо її причетності до тих двох, то вона не лише залишиться без роботи, але і матиме купу проблем.

– Боже, допоможи мені! – благала вона, а тоді, присівши на лавочку у парку, вийняла фотографію померлої бабусі і почала цілувати її. – Бабусю, якщо ти там, на небі, мене бачиш, допоможи мені! Допоможи, бо ж, сама знаєш, я нікому в цьому житті не потрібна, мама хвора і сама потребує моєї допомоги, тож я без роботи пропаду.

– Он які справи! – тільки й мовила господиня, почувши про причину плачу Альбіни. – Знаєш що, дівчино, мені проблеми зайві не потрібні, так що доживаєш до кінця місяця, і будемо прощатися. Хто його знає, що там у тебе в голові і з ким ти зв’язалася.

Ту ніч бідолашна майже не спала – молилася, щоб поліцейські знайшли злодіїв, аби господиня дозволила і далі залишатися на квартирі. Тієї ночі їй приснилася покійна бабуся.

– Доню, все буде добре, – мовила старенька. – Не хвилюйся. Все буде добре.

А наступного дня стало відомо, що крадіжку скоїли бандити-рецидивісти, які нещодавно повернулися з тюрми і вирішили зайнятися виготовленням фальшивих грошей.

– Вони й не сподівалися, що у вашому магазині ведеться відеоспостереження, – розповідав майор поліції. – Тож були щиро здивовані, коли ми до них зайшли. А відтак і побачили усе обладнання для штампування євро. Кримінальне провадження стосовно них уже відкрите.

– Альбіно, вибач мені, – мовив Микола Андрійович, коли вони вийшли з поліції. – Вибач, що не повірив у твою невинність відразу. І, до речі, маю гарну новину. Моя бабуся сказала, що залюбки прийме на квартиру порядну, добру дівчину. Так що – їдемо, я вас познайомлю.

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: робота, Життя
В тему