Про бабусю Юльки в селі говорили багато. Мовляв, вміє і приворожити, і дощ на сусідське сіно накликати, і молоко в корів забрати. Одне слово, чого тільки вона не вміє.
А тому, побоюючись, обминали її десятою стежкою. Однак коли потрібно було кинути на карти, вилікувати корову чи свиню або й вирішити якусь серйознішу справу, то все-таки, діждавшись вечора, йшли до її старенької хатини на околиці села, — йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».
– Бабусю, кинь мені на карти, – не раз просила онука, приїжджаючи в село. – Бо я з Андрієм зустрічаюся, то хочу знати, чи заміж покличе.
– Не буду, – вперто віднікувалася старенька. – Має покликати, то покличе. А не покличе, то він тебе не варт.
Проте така відповідь не влаштовувала Юльки, і вона все наполягала на своєму. І таки досягла, що одного разу баба Катря погодилася.
– Але тільки за однієї умови, – прошепотіла вона, пильно дивлячись в очі онуки.
– Ну, тільки не кажи, що я повинна дати тобі за це декілька гривень, – спробувала пожартувати Юлька і враз замовкла, побачивши, наскільки серйозна бабуся. – А яка це умова?
– Скоро я помру, – відповіла старенька. – І, коли я помиратиму, ти повинна послухати мене і зробити те, що я скажу.
Того і декілька наступних вечорів Юлька довго-довго слухала про усі секрети ворожіння, приворотів, здоювання сусідських корів, наслання порчі. Бабуся, наче відчуваючи свій швидкий відхід в інший світ, навчала онуку всьому, що вміла сама. Захоплена новими знаннями, дівчина й думати забулася про Андрія. Вона ходила з бабусею в ліс, вчилася заготовляти трави, опановувала вміння приготування різних диво-напоїв.
Натомість старенька з кожним днем слабшала. Здавалося, що життя тікає від неї – вона враз зігнулася, змарліла, майже не їла і все поспішала, аби якомога більше навчити онуку.
– Юлю, підійти до мене, – покликала її якось вночі. – Дай мені руку. Ось твій господар, який завжди допомагатиме тобі. Скажи, що ти згодна, аби він допомагав тобі. Юлю скажи, що згодна…
Цієї миті дівчина побачила тінь чоловіка, який стояв поруч бабусі.
– Так, згодна, – затинаючись, мовила вона, дивуючись про себе, звідки в оселі взявся незнайомий чоловік. – Бабусю, а хто це і чому я повинна…
Однак договорити вона не встигла – різкий крик болю вирвався з грудей старенької, а коли стих, Юлька побачила, що бабуся померла. Вона звернула увагу, що тінь чоловіка, який ось-ось був поруч цієї миті, раптово зник, однак думати про це не було часу. Похорон, біль від втрати – усе це потребувало і часу, і сили пережити те, що трапилося.
Опісля вона, усвідомивши, яку силу опанувала, почала робити різні речі: ворожила дівчатам-подругам, наводила привороти тощо. Вона відчувала, що поруч із нею є неймовірна сила, яка допомагає здійснити будь-які бажання. І залюбки користувалася нею. Саме оця сила допомогла їй за лічені роки отримати неабиякі статки, будинок, автомобіль.
– Куди тому Гаррі Поттеру до мене? – часто жартувала вона. – Я он маю віллу, авто і купу грошей. Причому, без бузинної чарівної палички.
Згодом вона відкрила в обласному центрі кабінет магії, куди почали йти дівчата, жінки, а подекуди – і чоловіки, які хотіли стрімкої кар’єри і успіху. Опісля – більше. Юля стала їздити обласними центрами України – і всюди її чекали дві-три сотні людей. Відтак одним передбачала майбутнє, іншим допомагала досягти успіхів у кар’єрі, ще іншим – вийти заміж чи здійснити якісь інші плани. Слава про неї, як про ясновидицю з неймовірними талантами, линула в різні куточки країни. Тож люди за декілька місяців наперед записувалися на прийом. Статки Юлі росли. Однак росли і видатки. Бо ж на відпочинок вже хотілося не в Туреччину чи Єгипет, а в Індію чи на Мальдіви. Автомобілі з кожним разом були все дорожчими. Причому, з автосалону.
Здавалося, все в її житті складалося якнайкраще. Юля часто з вдячністю згадувала свою бабусю, завдяки якій успадкувала цей неймовірний дар. «Тільки дивно, чому вона не використовувала його на повну силу? – не раз думала вона. – Могла ж бути багатою, переїхати з села, де на неї часто дивилися косо, і жити як королева в районному або й обласному центрі. Шкода, що бабуся не скористалася усіма можливостями цього дару».
Біда прийшла тоді, коли Юлька її не чекала. Хоча, звісно, біди ніхто не чекає. Того вечора була страшна буря. Юлі чомусь стало страшно, і вона з нетерпінням чекала, коли повернеться Андрій. Він поїхав забрати ящики з амулетами, які вона, Юля, заряджала на успіх, а тоді продавала за чималі гроші. Раптом рипнули вхідні двері, і вона знову побачила спершу тінь, а тоді – й самого чоловіка. Того самого – худого, з гострою борідкою і злими очима, якого бачила, коли помирала бабуся.
– Хто ти? – запитала і відчула, як всередині все похололо.
– Я – той, хто допомагає тобі в усьому, – відповів він, а тоді дико розреготався. – А тепер прийшов забрати своє…
Налякана, Юля метнулася в спальню. І все ніяк не могла заспокоїтися. Аж поки не почав дзвонити телефон. На екрані з’явилося фото Андрія.
– Алло, доброго вечора! – почула в слухавці чужий голос. – Вас турбує поліція. Ваш чоловік загинув і…
Виявилося, що в новенькому авто Андрія з невідомих причин відмовили гальма. Далі був похорон, який Юлька пам’ятала дуже погано. Єдине, що врізалося в пам’ять, – це отой чоловік, який зайшов до оселі перед тим, як їй повідомили про смерть Андрія. Він постійно був поруч, хоча складалося враження, що, окрім неї, Юлі, його більше ніхто не бачить.
Він зник лише тоді, коли до неї підійшов священник. І тоді Юля все зрозуміла. Усвідомила, що сила, яка так їй допомагала, була від лихого. Вона й раніше про це здогадувалася, однак воліла не думати про це, бо ж хотілося нове авто, полетіти на Балі, купити кухню з італійської черешні... Одне слово, брала від того дару, який їй передала бабуся, усе. Нині ж настав час розплати. Отоді, коли бабуся помирала, вона, Юлька, сама погодилася, аби він їй допомагав. Тож він й допомагав, робив усе, що їй було потрібно.
Приїхавши додому, жінка розридалася. Тієї ночі вона довго думала над тим, як складалося її життя після смерті бабусі. Пригадувала слова священника про те, що перш за все потрібно думати про спасіння душі. Опісля взяла до рук подаровану отцем Романом Біблію і почала читати. А ще через тиждень стало відомо, що вона продає автомобілі, віллу і квартири. Коли все було продано, вона зникла з міста. Довго-довго її шукали ті, кому жінка допомагала. І ніхто й уявити не міг, що Юля живе при монастирі, вимолюючи гріхи ворожіння. І просячи Господа за душу Андрія, який постійно сниться і ридає, охоплений язиками полум’я, і просить, аби вона допомогла йому вирватися з того пекла.
Ксенія Фірковська
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
