Про Мишка Лариса згадувала усі роки і десятиліття, відколи, вийшовши з РАЦСу, розійшлися в різні сторони. Дурна вона була тоді, ох дурна! Та, скільки потім не жаліла про те, однак виправити щось було годі.
Вони з Мишком познайомилися на першому курсі інституту. І закрутилася у них любов! Гуляли ночами, милуючись зорями, купалися вночі у Стиру. А ще – бігали в кіно, на морозиво, в гуртожитку разом вчилися смажити бараболю і варити супи, йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».
– Любов любов'ю, але ви й про навчання не забувайте, – сказав якось, ховаючи посмішку у пишних вусах, викладач історії. – Бо незабаром сесія.
Однак і про сесію вони тоді майже не думали, бо… готувалися до весілля. Їхні батьки, нарікаючи, що діти надто рано вирішили почали сімейне життя, все ж зробили гучне весілля, а тоді й ремонт в кімнаті гуртожитку, де мешкали молодята.
Проте після декількох місяців спільного життя у стосунках молодого подружжя з'явилася прохолода. Точніше, її спеціально роздмухувала їхня одногрупниця Маринка. Дівчина була родом з Мишкового села, вони разом вчилися в одному класі, і вона ще зі школи була у нього закохана. А коли він одружився з Ларисою, то вона місця собі не знаходила і все мріяла про те, як би їх розлучити.
– До речі, он Іван для своєї Галинки кожного дня такі букети носить! – мовила якось до Лариси. – А твій тобі давно не носить. Та й все більше часу проводить в кімнаті Зойки.
– Він з Зоїним чоловіком разом готують…
– В той час, коли Зоїн чоловік на підробітках, а вона вдома сама?
Маринка похитала головою. Мовляв, ти хоч сама розумієш, що кажеш?! Вона й уявити собі не могла, що саме в цю мить дівчина посіяла те зерно недовіри Лариси до Мишка, яке ж сама і плекатиме, розповідаючи молодій жінці нові нісенітниці про її чоловіка.
Поступово між Ларисою і Мишком почали з'являтися суперечки, недовіра. Коли молодий чоловік все намагався знайти спільну мову, відверто поспілкуватися з коханою і з'ясувати, що чи хто налаштовує її проти нього, то Лариса наче не чула його.
– Ти в усьому винен! – часто переходячи на крик, вигукувала Лариса. – Ти зраджуєш мені, ти… ти…ти… Ненавиджу!
– Ненавидиш? Ларисочко, що сталося? Давай про все поговоримо і знайдемо вихід із ситуації, яка склалася.
– Вихід лише один – розлучення, – мовила жінка, пригадавши, як дві години тому Маринка розповідала, що бачила, як Мишко обнімав і цілував Галю.
Тим часом Марина, бачачи, що Лариса вірить усім її нісенітницям, продовжувала розказувати небилиці, в яких Мишко то одну дівчину обнімав, то з іншою на перерві сміявся. А юність – час швидких рішень, необдуманих вчинків. Отак і Лариса, навіть не спробувавши з'ясувати у Мишка, що з почутого правда, а що – ні, вирішила просто розлучитися зі зрадником. Отож, із приміщення РАЦСу вони, вийшовши, пішли в різні сторони.
А далі Лариса переїхала в інше місто, і так втратила зв'язок із друзями. Згодом повернулася назад, вийшла заміж, народила двох синів, проте щасливою не стала. Чоловік все життя пиячив, гроші просиджував з друзями не відомо де. Тож все – побут, сім'ю, заробітки – на собі тягнула Лариса. І, вклавши дітей спати, йшла на кухню, аби наготувати їжі на наступний день.
Там і давала волю сльозам. Все життя жаліла, що втратила Мишка. Бо, коли її молодший син закінчував школу, її розшукала Маринка. І, ридаючи, розповіла, як наводила наклеп на Мишка, бо хотіла, аби він був з нею, а не з Ларисою.
– Коли ви розлучилися, то я все надіялася, що він таки буде зі мною, – плакала Марина. – А він ні на кого й не глянув. Чула, що все нарікав на себе: мовляв, не потрібно було тебе відпускати. По закінченні навчання наче виїхав за кордон. А я все ніяк не можу влаштувати своє життя. В кого лишень не була – і в ясновидців, і в астрологів. А недавно одна бабуся, ледве розклавши карти, сказала, що не буде мені прощення від Неба доти, поки не буде прощення від тебе. Тому благаю: прости мені!
Як же важко було слухати все це Ларисі! Здавалося, в цю мить усе кинула б і бігла б, летіла б до Мишка, якого кохала всі ці роки. Та ба! Ніхто не знав, де він. Казали, що за кордоном, там працює, має гарну посаду.
Так роки минали за роками. Настав час виходити на пенсію. Того дня Лариса, зібравши необхідні документи, пішла до Пенсійного фонду. Сиділа в черзі, слухала, як перемовляються між собою люди. Аж раптом помітила, що якийсь сивочолий, моложавий і стильно одягнений чоловік все не зводить з неї погляду. Тож поспішила відвернутися. Аж раптом здалося, що все це сон.
– Ларо, Ларисочко, це ти? – почула вона такий рідний голос Мишка. – Це ж таки ти!
І він, обійнявши її, міцно-міцно пригорнув до грудей. Вона ж, не маючи сили стримувати емоції, ридала. А він гладив її по голові, як тоді, в ті далекі часи, коли вони були чоловіком і дружиною.
З'ясувалося, що Мишко дійсно працював в Італії. Там придбав будинок поблизу моря.
– Часто уявляв тебе поруч, – тремтячим голосом розповідав він. – Пробував тебе розшукати, проте ніхто не знав, де ти. Усі ці роки я дуже шкодував, що отак просто відпустив тебе. Ох, не треба було мені йти тоді на повідку з розлученням! А ти? Як склалося твоє життя?
І Лариса розповіла йому про свої образи на нього, про всі підозри, про Маринку, яка лише згодом розказала усю правду. Про чоловіка, з яким все життя мучиться, про те, як шкодувала про розлучення з ним, Мишком.
– Бідна моя дівчинка, – важко зітхнувши, мовив чоловік. – Ти стільки всього пережила! Ларочко, я розумію, що життя, по суті, вже прожите, але розпочнімо усе спочатку. Ти згодна?
– Так, – мовила, плачучи, Лариса. – Мишку, я все життя мріяла про те, як одного дня ти прийдеш і…
– І ми будемо разом!
Ксенія Фірковська
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
