Ще 150 років назад у освіченої жінки було лише два варіанти розвитку кар'єри: викладати в жіночій гімназії або допомагати чоловікові в веденні бізнесу. У XX столітті, щоб зайняти пристойну посаду в офісі і скласти конкуренцію колегам-чоловікам, їй доводилося одягати блузку з глибоким декольте і високі підбори. Образ службовця жінки сексуалізувався як в радянському, так і в зарубіжному кіно, і довгий час це явище вважалося нормою в суспільстві. Однак сучасний стиль успішної кар'єристки перевернули феміністичні рухи і пандемія коронавірусу: її одяг став максимально простим і стриманим.
Як змінювався дрес-код ділової жінки – читайте в цьому матеріалі.
Культ пристойності
Станове європейське суспільство допускало роботу виключно для жінок «із низів»: селянки займалися сільським господарством, дружини ремісників допомагали чоловікам, благовірні торговців продавали товари в їх крамницях. Освіта таких дівчат обмежувалася потребами господарства. Наприклад, дочки багатих купців навчалися письму та рахувати, щоб вести бухгалтерські книги і відповідати на листи постачальників, допомагаючи батькові або чоловікові.
В аристократичних колах жінки не працювали в принципі, але отримували більш різнобічну домашню освіту. У сім'ях вважалося хорошим тоном наймати гувернанток, які вчили дівчат іноземним мовам, малюванню, музиці, вишиванню, основам етикету.
В окремих випадках освічені батьки наймали домашніх вчителів, щоб їхня дочка могла отримати хоча б найзагальніші відомості про історію, географію, літературу, а священик давав молодій парафіянці уроки Закону Божого. Передбачалося, що всі ці знання потрібні дворянці для вдалого заміжжя і виховання власних дітей. У випадку, якщо дівчина з аристократичної сім'ї не виходила заміж, вона могла стати компаньйонкою своєї заміжньої родички і допомагати їй у вихованні її потомства.
Якщо батьки молодих дворянок з тих чи інших причин не могли виховувати дочок вдома, їх віддавали в закриті монастирські пансіони, де курс наук обмежувався приблизно тими ж дисциплінами. Згодом монастирські пансіони трансформувалися в інститути шляхетних дівчат: такі навчальні заклади були як в Західній Європі, так і в Східній Європі (починаючи з XVIII століття). Але спочатку вчилися там тільки обрані представниці аристократичного стану.
Ситуація змінилася у ХІХ столітті. Освіта почала котируватися на шлюбному ринку як своєрідна «частина посагу», і багатша буржуазія захотіла навчати своїх дочок не тільки грамоті та малюванню, але й іншим дисциплінам
У Європі почали відкриватися жіночі гімназії, де дівчаткам викладали курс точних і природничих наук — хоча і не такий глибокий, як хлопчикам. Після закінчення гімназії дівчині вручали атестат, з яким вона могла працювати гувернанткою, вчителькою «народної школи» або, якщо дуже пощастить, отримувала місце викладачки чи класної дами в гімназії чи інституті.
У другій половині XIX століття європейським дівчатам стала доступна університетська освіта, тоді як молоді мешканки Російської імперії могли навчатися тільки на приватних Бестужевських курсах. Потім, якщо дозволяли кошти і не заперечувала сім'я, курсистка могла скласти іспити і отримати диплом в одному з європейських університетів. Однак такі випадки були вкрай рідкісними.
Жінки-службовиці кінця XIX - початку ХХ століття (як вчительки або гувернантки, так і телефоністки, друкарки і стенографістки) були зобов'язані одягатися на службі відповідно до свого жіночого статусу – одяг з довгими рукавами та закритим коміром. Допускалися також закриті блузи в поєднанні з довгими спідницями.
Трудовий дрескод
Процес залучення жінок у продуктивну працю і службу в конторах посилився в XX столітті. Як і на багато іншого в суспільному житті початку минулого століття, на це вплинула Перша світова війна. Чоловіків поменшало, а роботи — побільшало. Крім того, суфражистки активно боролися за права жінок жити і заробляти самостійно, не залежати від влади чоловіків та інших родичів-чоловіків.
Змінився і стиль одягу жінок-службовиць. Викликаний військовою кризою дефіцит тканин і фурнітури назавжди поставив крапку на пишних сукнях з нижніми спідницями, на які йшли метри тканини, а також на тугих корсетах. Після Першої світової і працюючі, і непрацюючі жінки стали носити більш короткі сукні та спідниці без безлічі нижніх шарів одягу, а також вільні топи та блузки — не тільки з тканини, але і з об'ємного трикотажу.
Жіночий офісний одяг залишався скромним — передбачалося, що жінки ходять у свої контори трудитися, а не відволікати від роботи чоловіків. У США до кінця 1950-х років основною діяльністю жінки середнього класу було забезпечення побуту сім'ї та виховання дітей. Дівчата закінчували коледж, могли кілька років попрацювати на незначній посаді, а потім виходили заміж, народжували дітей і залишали всі думки про кар'єру.
Винятки, зрозуміло, були: з кожним роком все більше молодих жінок мріяли про незалежність і власний гідний заробіток. Але їхня участь у роботі промисловості, у фундаментальній і академічній науці, в бізнесі та управлінні була дуже обмеженою принаймні до 1960-х років. У СРСР, який пишався проголошеним на законодавчому рівні рівноправністю статей, перша жінка-міністерка Катерина Фурцева з'явилася лише за Хрущова.
Сексуальна революція в офісі
У 1950-1960-х роках радянські жінки ходили на службу виключно в спідницях або суворих сукнях: це було неофіційним, але абсолютно незаперечним правилом. Примітно, що практично та ж картина спостерігалася на Заході. Досить яскраве уявлення про офісний дрескод середини минулого століття дає популярний серіал Mad Men (в українському прокаті — «Божевільні») про роботу американського рекламного агентства.
«Я думаю, що жінки в офісі в той час розглядалися як прикраси», - розповідала в одному з інтерв'ю дизайнерка костюмів Mad Men Джейні Байрант. Головна героїня серіалу Джоан, яку Байрант іменує «офісним матріархом», діє в повній відповідності з цим постулатом: ненав'язливо вона підкреслює талію і груди, вибирає некричущі, але привабливі речі. Одягаючи Джоан, дизайнерка надихалася великими актрисами 1950-х: Мерилін Монро, Софі Лорен, Джейн Менсфілд, які зовсім не були схожі на «сірих офісних мишок».
«Шлях нагору» американської ділової жінки наочно простежується в серіалі на прикладі юної підлеглої Джоан — Пеггі Олсон. У зав'язці сюжету — це секретарка, яка одягається як школярка. Джоан дає їй уроки: «Хочеш, щоб тебе сприймали всерйоз? Перестань одягатися як маленька дівчинка!» Пеггі слухається поради, починає носити сексуальніші топи і спідниці, приміряє спокусливий брючний костюм і робить кар'єру.
Простіше кажучи, непомітний одяг, що не відволікає від роботи, десятиліттями не дозволяв жінці стрімко підніматися кар'єрними сходами. Шанс пробити «скляну стелю» з'являвся лише у тих, хто володів достатньою сексуальною привабливістю, щоб сподобатися керівникам та клієнтам-чоловікам. У досягненні цієї мети всі засоби були хороші: декольте, шпильки, спідниці-олівець з високим розрізом. Сексуальна революція кінця 1960-х тільки посилила цей тренд.
«Неформальна жіноча сутність»
Те, як виглядали радянські службовці в середині 1970-х, жителі Росії добре собі уявляють за фільмом «Службовий роман». Тоді в конторах вже можна було з'являтися в брюках (чим активно користується, зокрема, модна секретарка Вірочка). «Статистичні красуні», як відкликається про них головний герой фільму Новосельцев, роблять модні зачіски, прямо на службі фарбують очі, губи і нігті, носять облягаючий трикотаж, міні-спідниці, брюки і взуття на високому каблу.
Головна героїня, начальниця Калугіна, все ще одягається так, як було прийнято у партактиву часів Фурцевої: мішкуватий піджак, така ж мішкувата спідниця, практично чоловіча сорочка, моторошні окуляри в масивній оправі. Специфіка радянського управління та кар'єрного зростання дозволила їй зайняти своє місце незважаючи на зовнішній вигляд («знає справу, якою керує», коментує Новосельцев), але досягти особистого щастя їй вдається, тільки змінивши імідж ще кардинальніше, ніж Пеггі.
З ростом кількості та загальної ролі жінок у бізнесі та промисловості вони стали вимагати більшої свободи в просуванні кар'єрними сходами. Але навіть у 1980-ті роки про це не можна було подумати, якщо службовиця або навіть менеджерка середньої ланки разом з діловою хваткою не демонструвала зовнішність «жінки-вамп».
Ця концепція практично без заперечень приймалася суспільством і активно просувалася в маскультурі — від глянцевих журналів до кінематографа. Приклад - популярні серіали 1980-х на кшталт «Династії», фільм Working Girl і подібні до нього, де режисери і дизайнери по костюмах вміло використовують жіночі тригери, які, по сюжету, дозволяють героїням обігнати конкурентів.
«Американські фільми про бізнес створили цілу культуру сексуалізації ділового стилю: приталені костюми з тканини стретч, жакети з агресивним акцентом на плечі, сукні-футляри, що не залишають вільного простору між тілом і одягом, трикотаж — класика в офісі, не говорячи про агресивний макіяж і великі прикрас», — зазначає Лариса Булгакова.
«Рожевий податок»
Однак будь-яка жінка, якій доводилося будувати кар'єру в таких умовах, знає, наскільки це непросто. При тому, що за рівну працю жінкам платять на 30 відсотків менше, ніж чоловікам, їм доводиться витрачати значну частину заробітку на «конкурентоспроможний» зовнішній вигляд (послуги перукаря та майстра манікюру, засоби декору, догляду).
Крім того, ще кілька років назад економісти оголосили, що «рожевий податок» (націнка на товари, спеціально марковані як «жіночі») – не міф, а реальність. Податок становить сім відсотків, а в окремих категоріях товарів він ще вище: так, жіночий одяг дорожчий за чоловічий у середньому на вісім відсотків, засоби догляду — на 13.
Ще 15 років назад складно було уявити успішну кар'єристку на роботі без укладки, ретельного макіяжу, регулярно оновлюваного манікюру, облягаючої сукні і туфель на високому підборі. Жінкам доводилося вставати в середньому на годину раніше чоловіків, щоб привести себе в «бойову готовність». Наявність сім'ї та дітей ще більш ускладнювала ситуацію.
Однак жінки робили спроби полегшити своє становище — наприклад, на початку 1980-х, під час багатоденного страйку транспортників у Нью-Йорку, офісні працівниці демонстративно перевзулися в кросівки: йти на службу на шпильках виявилося не під силу. Але тоді вільний стиль не прижився — він не дозволяв витримувати конкуренцію.
Одним із факторів кар'єрного росту жінок — при однакових рівнях освіти і навичок — залишалася сексуальна привабливість і вміння фліртувати. Харрасмент нікого не обурював, а сприймався як правила гри.
«Типовий набір для офісу десять років назад: напівприлягаючий короткий піджак і спідниця, що обтягує, довжиною біля коліна з високою шліцею ззаду; блузка з напівпрозорого жоржету, що просвічує так, що видно мереживний бюстгальтер; човники на високому підборі», — так описує діловий гардероб успішної кар'єристки модельєрка Вікторія Андреянова.
«Поняття сексуальності вийшло на новий рівень»
«У наші дні ситуація змінилася. «Сексі» на роботі перестало бути пристойним з початку руху #metoo. Заговорили про пригнічення, нерівність зарплат і порушення прав працюючих жінок. Стиль відреагував на нові реалії негайно»,— зазначає Лариса Булгакова.
Рух #meetoo, спрямований проти об'єктивації жінок і характеру на роботі, дійсно змінив і продовжує змінювати життя мільйонів офісних службовиць, менеджерок і підприємиць. Слідом за масовим #meetoo в різних країнах почалися локальні рухи, що вимагають більшої свободи для жінок у виборі свого іміджу. Так, у 2019 році японки виступили проти обов'язкової вимоги про носіння в офісі туфель на високому каблуці після того, як роком раніше кінозірка Крістен Стюарт продемонструвала відповідний нонконформізм, скинувши шпильки на червоній доріжці Канн.
Ще один потужний удар офісній сексуальності завдала пандемія коронавірусу: віддалення зі спілкуванням в Zoom і месенджерах похитнула переконаність безлічі людей, що на роботу потрібно неодмінно одягатися з підкресленою ретельністю і сексуальним. «Ми вступили в епоху зручного одягу — завдяки віддаленій роботі, унісексу, нашій внутрішній свободі, що виросла, і розумінню власної цінності», — констатує Олександра Калошина.
У новій естетиці дрескоду немає навіть віддаленого натяку на відкриту сексуальність, а флірт на робочому місці в США чи Західній Європі тепер також непристойний, як куріння. Офісний стиль трансформувався: став більш складним, інтелектуальним, зібраним і ґендерно нейтральним, зазначають фахівці модної індустрії.
«Поняття сексуальності вийшло на новий рівень, правила гри еволюціонують, — коментує Вікторія Андреянова. — З поступовим гендерним вирівнюванням рівня зарплат питання «хто кого спокушає?» вже не настільки очевидне, а кар'єрне зростання назад пропорційне рівню вульгарності. Бути об'єктом сексуальної чи іншої уваги для жінки перестало бути метою: вона не об'єкт, а суб'єкт. У її гардеробі тепер півдюжини білих футболок, а прозора блузка залишилася там на випадок, коли є романтичний привід і настрій її надіти».
На думку модельєрки, «пора перестати намагатися і завойовувати— треба дружити і співпрацювати». Вже немає проблем в тому, щоб носити закриті толстовки або застебнуті на всі ґудзики сорочки, не зафарбовувати сивину або коротко стригтися.
Гендерні відмінності стираються як в офісі, так і поза ним. У робочому просторі нікого не бентежать оверсайз, чоловічі сорочки і трикотажні толстовки на економістках або юристках — ні їхніх колег-чоловіків, ні самих жінок. Стилі smart-casual і напівспортивний athleisure дозволяються не тільки в п'ятницю, як це було п'ятнадцять років назад.
Дорогий годинник і прикраси, аксесуари і взуття тепер припустимі, але не обов'язкові: надмірне прагнення до розкоші багато співробітників, особливо молодих, вважають недостатньо екологічним. Пару шкіряних туфель або люксову сумку it-bag стало нормальним замінити однотонними кросівками з інноваційних перероблених матеріалів і рюкзаком з текстилю. Часи змінюються, і офісний стиль змінюється разом з ними.
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
