Нещодавно я розповідала вам, дорогі читачі, про першу українську лікарку-гінекологиню Софію Окуневську. Це та, яка, аби вступити на медичний факультет, поїхала аж до Швейцарії.
І тоді я згадувала, що такою ж прогресивною, як Софія, була її двоюрідна сестра, Наталія Кобринська. Саме про неї і піде сьогодні мова. Бо це також жінка неймовірної долі. Правда, тільки зараз можемо оцінити її вклад у наше з вами життя… Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
Вивчила вдома аж 4 мови!
У родині священників Озаркевичів, які мешкали в івано-франківському селі Белелуя, завжди любили книжку, театр, музику. Саме в такому середовищі й народилася друга дитина подружжя, дочка Наталія.
Її тато, Іван Озаркевич, був священником, депутатом Галицького сейму, поетом і перекладачем, та й загалом освіченою та прогресивною людиною. Мама – теж із поважного українського роду. Тож усі п’ятеро дітей подружжя виросли освіченими та діяльними.
Уявіть собі: Наталя, здобуваючи освіту вдома, вивчила польську, німецьку, російську, французьку. Чудово малювала й грала на фортепіано. Вона багато читала. І ще дитиною почала задумуватися: чому жінка повинна коритися чоловікові? Чому не має права здобувати вищу освіту? Професійно зростати? Взагалі – бути самодостатньою людиною?
Із такими прогресивними ідеями Наталія могла б ніколи не знайти собі пари. Але…
Чоловік захворів на будівництві церкви
У 19 років Наталя одружилася зі священником Теофілом Кобринським. Він був людиною доброю й шляхетною, записував народні пісні, заснував у Снятині (Коломийський р-н Івано-Франківщини) церковний хор і читальню.
Їхній шлюб дійсно був союзом споріднених душ, заснований на повазі й свободі. Теофіл не вимагав від дружини народити дітей, не примушував до хатньої праці. Він підтримував її мрію служити народові.
Але ця сімейна ідилія тривала недовго. Коли Теофіл для спорудження церкви у себе на парафії розбирав старі казарми в місті, то надихався з тої цегли багато пороху. До того додалася виснажлива праця. Молодий чоловік захворів і у 32 роки помер.
Це було непоправною втратою для 27-річної Наталії. У день похорону молода вдова відрізала свої коси й поклала їх у труну коханого. Потім замкнулася у своєму горі. Життя втратило для неї барви. І тільки коли батько відвіз Наталію до Відня, вона знайшла для себе новий сенс життя.
Видала перший у Європі (!) збірник творів жінок
У Відні Наталя познайомилася з Остапом Терлецьким – публіцистом, який переконав жінку взятися за творчу діяльність.
Уже перше оповідання Наталії Кобринської «Пані Шумінська» (пізніше – «Дух часу») викликало захоплення в читачів. А про повість «Задля кусника хліба» Іван Франко сказав: «Ви написали таку штуку, котрій рівної вся наша література галицька досі не видала». Бо у своїй повісті Кобринська вперше заявила вголос про право жінки бути самостійною, а не розглядатися лише, як обслуга для чоловіка і дітей.
Відтоді Наталія понесла свою ідею в світ. Заснувала «Товариство руських жінок», де згуртувала таких же прогресивних українок. Разом із мамою Лесі Українки, Оленою Пчілкою, видала перший у Європі (!) збірник творів, написаний жінками, – «Перший вінок». Там свої авторські доробки опублікували і Леся Українка, і перша жінка-гінекологиня Софія Окуневська. Але знаєте, що сказали на те літературні критики-чоловіки? Вони назвали збірку «небезпечною». Бо це, як ми з вами розуміємо, перший крок до того, аби жінка вийшла з-під влади чоловіка.
Але така критика тільки підштовхнула Кобринську до ще активнішої діяльності. Вона заснувала видавництво «Жіноча бібліотека». Надрукувала серію альманахів «Наша доля». Писала статті про право жінок на освіту, працю, участь у житті народу. Такі ідеї підтримували багато прогресивних українців, як-от Іван Франко, Леся Українка.
Кобринська не боялася сперечатися з відомими європейками. Коли Клара Цеткін стверджувала, що питання самостійності жінок вирішиться автоматично після перемоги соціалізму, Кобринська сказала: жінка стане вільною не через політичну систему, а через освіту, національну свідомість та економічну незалежність. І те, наскільки вона була права, ми бачимо сьогодні. Бо й справді: розумна жінка, яка має власну гідність і яка здатна сама себе забезпечити, не потребує подачок чоловіка та має повагу і вдома, й на роботі, і будь-де.
Але майже 100 років тому ці ідеї були надто сміливими. Кобринську не приймало тогочасне суспільство. І тому насправді вона була дуже самотньою. Львівська еліта вважала Наталію занадто різкою. Називала «чорною пані» (бо Кобринська зазвичай була мовчазна і ходила в чорному). Та насправді за тою різкістю і мовчазністю ховалося багато особистого болю і внутрішнього вогню…
Сучасники її, на жаль, не розуміли
Під час Першої світової війни австро-угорська поліція (бо Івано-Франківщина входила до складу Австро-Угорської імперії) Наталю заарештували за звинуваченням у шпигунстві. Бо хтось доніс, що до неї додому приходили січові стрільці – вояки, які боролися за незалежність України.
У Кобринської провели обшук. Вилучили книги, листи. Два тижні тримали під слідством. Їй загрожувало виселення в табори. Але українська інтелігенція таки випросила звільнити Наталію з-під арешту. І після того вона довгий час жила під наглядом поліції. Не мала права видавати свої твори. Бо вільнолюбство для імперії – найбільший ворог.
Після Першої світової війни Кобринська жила в Болехові. Її остання книжка – «Воєнні новели» (1918) – сповнена болю й туги за Україною.
Коли в січні 1920 року Наталія поверталася зі Львова додому, застудилася, захворіла на тиф і померла… У злиднях і самотності.
Через сильні морози ніхто кілька днів не міг дістатися до її дому. Похорон був майже безлюдним. А на могилі видатної діячки викарбували слова, які вона сама обрала: «Мені вже серце не болить».
Згодом згорів і будинок Кобринської – з листами, рукописами, документами. Та через 85 років у Болехові відкрили музей Наталії Кобринської. А ми, сучасні жінки, вже навіть не сумніваємося у правильності ідей цієї сміливої українки. Бо жінка гідна мати такі ж права, як і чоловік. І головне серед них – свобода1 обирати жити так, як хочеш ти сама…
Ніна Грицюк
Фото: bolekhiv-rada.gov.ua
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
