Арам Мнацаканов – особистість харизматична. Часто жорстка, завжди об'єктивна, іноді занадто прямолінійна.
Особливо у проекті «На ножах» він дійсно безкомпромісний, але лише в тому, що стосується смаку: не тільки їжі – смаку життя в цілому. З тими, у кого цей смак є, відомий ресторатор зовсім інший: легкий, добродушний і дотепний. Тож пропонуємо познайомитись з Арамом Мнацакановим ближче.
«Перший раз я спробував себе в ролі кухаря ще студентом. Ми всім курсом поїхали на картоплю. Я самовпевнено вважав, що вмію готувати, і зголосився чергувати на кухні. Мене вигнали звідти наступного дня! Потім рідко підходив до плити – життя закрутилося, треба було працювати, утримувати молоду сім'ю. Чим я тільки не займався: автогосподарством, спортивним менеджментом, винним бізнесом, із якого перейшов у ресторанний. І тільки коли відкрив свій перший винний бар, потрапив на справжню професійну кухню, набрався досвіду і сказав: «Ну, давайте, і я спробую».
«Я ж не кухар, у мене немає спеціальної освіти – просто люблю готувати і добре знаю ресторанний бізнес. Я присвячую йому двадцять чотири години на добу – це моє основне заняття. Усе інше – проекти, телешоу – для того, щоб розвивати ресторанну культуру. «Пекельна кухня» допомагала мені донести до молоді, що робота кухарем – це круто. Завдяки проекту «На ножах» багато рестораторів, сподіваюся, зрозуміють, що годувати людей – це відповідально, що в таку справу треба вкладати душу, а не тільки гроші. Інакше цим не варто займатися».
«Їжа – абсолютне задоволення. Його треба отримувати з тими, кого любиш. Не пам'ятаю, щоб за останні два десятки років я снідав, обідав або вечеряв із тими, хто мені не цікавий, або тому, що так треба. Дай Боже, щоб усім так пощастило, як мені. Я вважаю за краще сідати за стіл у камерній компанії – двоє, троє, шестеро чоловік максимум – з рідними за духом людьми. З ними я можу зустрічатися хоч кожен день – на щастя, їх багато в моєму житті».
«Свою людину я визначаю відразу. Вона навіть не встигла заговорити, а вже бачиш – за тим, як тримається, яка на вигляд, як вихована. Для мене важливо, чи перебуває людина у злагоді із собою, чи має почуття власної гідності».
«У жінці головне – розум. І спритність. У жінці взагалі все головне. Я от щоразу ставлю собі запитання: погодиться чи відмовить? Повірте, яким би сильним і впевненим не був чоловік, він усе одно хвилюється. Якщо він не ідіот, звичайно».
«Можливо, іноді я занадто жорсткий. Але якби ви бачили, чим годують відвідувачів, ви б теж скипіли. Інакше до деяких рестораторів не достукаєшся. Ви ж не клієнтів обманюєте, ви себе обманюєте! Так не можна працювати!
За великим рахунком, ми вчимо рестораторів не годувати людей, а робити їх щасливими, приносити їм задоволення».
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
