Навіть коли тобі здається, що маєш хорошу роботу і стабільний дохід, стаються в житті періоди, все може кардинально змінитися. Так сталося і з героями нашої публікації.
Бойові дії та пандемія позбавили заробітків
Олена Медкова, якій нині 29-ть, із дитинства любила майструвати щось із тканини. Мама навчила шити на машинці. Тож, коли дівчина підросла, мріяла відкрити сімейне ательє.
Втім усі плани зруйнувала війна. Втікаючи з рідного Краснодона на Луганщині, родина втратила фактично все. Благо, що із собою Олена прихопила свою швейну машинку.
– Спочатку ми думали: війна скоро мине, можна буде повернутися додому і таки втілити мрію про ательє, – розповідає жінка. – Однак бойові дії не вщухали. Тож я брали в людей замовлення на шиття та з ранку до ночі працювала вдома, точніше – на орендованій квартирі. Як вийти з цієї важкої ситуації – не знала. І так тривало, допоки мені не довелося оновити картку вимушеної переселенки…
Ще драматичніше склалося життя в 37-річного Олександра Сербіна (на фото), який із дитинства любив ремонтувати машини. Вісім років тому у центрі міста Хрестівці (це колишній Кіровськ Донецької області) чоловік купив просторий дім із великою територією поруч. Планував відкрити станцію техобслуговування. Втім із початком АТО довелося все покинути й переїхати на Полтавщину, де проживала бабуся дружини.
– Ми думали, за кілька місяців усе вляжеться, і ми повернемося додому. Але час минав, гроші закінчилися. Я влаштувався водієм на Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат, потім – механіком на СТО. А далі, діставши свій дрібний інструмент для ремонту автомобілів, вирішив розпочати власну справу, – згадує чоловік.
Щоб отримати капітал для старту, Олександр спробував узяти в банку кредит. Однак не мав заставного майна і отримав відмову. Хотів скористатися грантововою програмою для переселенців – неправильно склав бізнес-план. Словом, одна невдача за іншою…
Круто повернулося життя і в 42-річного Сергія Юрченка. Але не через війну, а через пандемію. Багатодітний батько заробляв фото- та відеозйомкою. Проте з початком пандемії люди почали втрачати роботу, берегти кожну копійку, і їм уже було не фотографій. В результаті багатодітний батько пішов до центру зайнятості і зі статусом «безробітний» став чекати бодай якоїсь вакансії.
Позичив гроші, розкрутився, ще й купив квартиру
Але всім цим, таким різним людям, розпочати новий етап життя допоміг проєкт Міністерства соціальної політики «Рука допомоги».
Сергій Юрченко, для якого пасіка була просто хобі, завдяки державним коштам докупив кілька десятків вуликів, рамки, велику медогонку та вже має сотню бджолосімей.
– За три роки, відколи взяв державну позику, я, як ФОП, сплатив близько 70 тисяч гривень податків і зборів – рівно стільки, скільки отримав безготівкової допомоги від держави на розвиток підприємництва. Ці гроші ввійшли мені в рахунок погашення позики. І тепер я не маю кредитних боргів, натомість маю прибутковий бізнес.
А що це справді так, Сергій підтверджує результатами за минулий рік. Так пасічникові вдалося накачати близько тонни акацієвого та липового меду, більше від трьох тонн соняшникового. Частину врожаю господар реалізував оптовикам. Пів тонни меду восени продав на базарі. А тонну притримав на Різдвяні свята. Бо саме в цей період найкращі торги.
– Якісну продукцію продавати вигідно, – усміхається Сергій. – Адже мед завжди у ціні, особливо травневий. Доходи від бізнесу дозоляють оплачувати навчання і проживання старшої доньки в Харкові, щоліта усім сімейством відпочивати на морі. А частину доходів, звісно, вкладаю, у розширення пасіки.
Купила п’ять швейних машинок, відкрила власне ательє
Проєктом Мінсоцполітики скористалася й Олена Медкова. Взявши позику як переселенка, жінка на 64 тисячі гривень купила п’ять швейних машинок, відкрила власне ательє, стала шити нижню білизну та продавати її через соціальні мережі. А потім почала через соцмережі ділитися з людьми секретами вдалого шиття, має нині більше 100 000 підписників, а ще отримала пропозицію від мережі «Тік-Ток» вести платні відеоуроки із шиття.
Тож за три роки жінка не просто повернула державі позику, а й розкрутилася як швачка та блогерка.
Пощастило започаткувати власну справу й Олександрові Сербіну. Він теж узяв участь у проєкті Мінсоцполітики, оформився ФОПом і за позику в 64 тисячі гривень придбав для своєї СТО підйомник, гідравлічну стійку, домкрат, кран для зняття моторів.
– Причому, я навіть не тримав цих грошей у руках: проєктом було передбачено безготівковий розрахунок з постачальниками, у яких закуповується обладнання, зазначене у бізнес-плані, – розповідає чоловік.
Так само Олександр не носив «живих» грошей до банку для погашення мікрокредиту. Позика списувалася автоматично при кожній сплаті податку на додану вартість та єдиного соціального внеску. За попередніми розрахунками, за три роки діяльності чоловік мав повністю погасити отриманий безвідсотковий кредит від держави. Так і вийшло.
– Це просто фантастика! – не приховує радості Олександр. Адже СТО «Механіка», що йому належить, стрімко розвивається. Спочатку це був невеликий орендований бокс для ремонту одного авто. Тепер же бізнесмен має приміщення на три машини, ще один бокс на два авто, планує зробити офісне приміщення.
– Справи йдуть настільки вдало, що ми вже взяли у кредит на житло, – додає Олександр Сербін, – і Новий рік зустрічали у своїй двокімнатні квартирі!
Із січня 2022 року скористатися підтримкою Мінсоцполітики можуть усі, хто належить до малозабезпечених і довготривалих безробітних. В рамках проєкту їм пропонувалася допомога в 15 мінімальних зарплат (на початок 2022 року – 97 500 грн) для оплати рахунків на придбання необхідного для заснування власної справи обладнання і матеріалів. Цю допомогу можна буде повертати за рахунок сплачених у процесі підприємницької діяльності ПДВ та ЄСВ. Тобто, сума до повернення зменшуватиметься з кожним податковим платежем. Крім того, якщо такий підприємець працевлаштує ще двох осіб за направленням центру зайнятості, повертати допомогу державі буде не потрібно.
Ніна Грицюк
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
