Попри поважний вік, а Кулина Радченко відсвяткувала 100 років, вона і нині залишається привітною та енергійною. А ще – дуже доброю та комунікабельною. Тож в день народження привітати жительку міста Сновськ, що на Чернігівщині, зібралося чимало родичів, друзів, сусідів.
Про це йдеться на шпальтах газети "Твій вибір".
– Сім’я, в якій я народилася, була багатодітною, – розповідає іменинниця. – В рідному селі Забарівка нас змалечку привчали до роботи. Причому, вчили працювати і в хаті, і в городі, саду, біля худоби, птиці. Мама вчила готувати їжу, пекти хліб, шити одяг. Батьки знали, що згодом всі ці навички пригодяться в дорослому житті. А нині трапляється, що молода дружина не вміє навіть їсти приготувати чи щось пошити. До речі, мій батько шив чоботи, тож в нашій сім’ї усі мали і зимове, і літнє взуття, яке в той час було далеко не в кожного. Батько казав, що хвороби починаються від ніг, які промерзли чи намокли, тому стежив за тим, щоб ми були взуті по погоді. Також я залюбки ходила до школи, однак закінчила лише чотири класи, після чого пішла працювати в колгосп імені Юрія Гагаріна.
Згодом Кулина Радченко влаштувалася на роботу на цукровий завод в сусідньому населеному пункті, куди кожного дня ходила пішки. Важко було дуже, та ще важче стало, коли розпочалася Друга світова війна.
– Мені тоді саме виповнилось 20 років, – ділиться спогадами Кулина Єлизарівна. – Сама і косила, і орала, і волів запрягала. Бувало, вони спраглі, звертають з дороги і йдуть до річки. А мені ж орати треба! І просила я їх, і плакала, а вони, поки не нап’ються, назад не вертаються. Тоді жінки працювали на рівні з чоловіками. Ми все мріяли про той день, коли закінчиться війна…
Однак після дня перемоги потрібно було відбудовувати країну, тож перші повоєнні роки життя також були непростими. Кулина вийшла заміж, народила двох доньок і сина. Тримали з чоловіком чимале господарство, працювали з ранку до ночі.
– Бабуся має статус ветерана праці, адже її трудовий стаж налічує 70 років, – розповідає Юля, онука ювілярки. – Також вона є учасницею Другої світової війни і має багато відзнак різних рівнів. Вона у нас молодець! Бо і нині, попри вік, завжди вислухає, дасть слушну пораду, розкаже щось цікаве. Тому і онуки, і правнуки залюбки приходять до неї в гості. В бабусі неймовірна пам'ять. Вона завжди пам’ятає, що куди поклала чи поставила, нагадає, коли і куди хтось з родини має піти, що вимкнути тощо. Я завжди цьому дивуюся і кажу, що в молодих такої пам'яті, як у неї, нема.
З сумом згадує бабуся свого чоловіка Григорія. Мовляв, дуже добрим і працьовитим був. Жила вона з ним, як кажуть, душа в душу. Дітей на ноги поставили. Бог відміряв цій парі 50 років.
– Відсвяткували ми з Гришею золоте весілля, – розповідає іменинниця. – А через трохи він помер. Я ж переїхала жити до молодшої доньки у Сновськ. Відчуваю, що й мене сили покидають. Ще два роки тому допомагала город просапувати, а нині здоров’я вже не те. Та нині мене часто запитують, в чому секрет довголіття. Мабуть, у тому, що я ніколи в житті не сиділа склавши руки. Завжди багато працювала, а рух – то здоров’я. Ні на кого зла не тримала, бо мама виховувала нас в добрі і наказувала за будь-яких обставин в жодному разі не озлоблюватися. Харчами не перебирала ніколи. Що Бог посилав – те і їла. І нині все – і супи, і каші, запиваю холодною водою – кажуть, що така проста вода дає людині енергію.
Попри вік, старенька з сучасною технікою на «ти». Зокрема – з планшетом, за допомогою якого розмовляє зі старшими дітьми, які мешкають у Санкт-Петербурзі.
– Дуже вже хочу їх побачити, – каже вона. – На жаль, на день народження до мене вони не змогли приїхати. Тож онучка Юля вела для них онлайн-трансляцію. Тепер же чекаю, коли приїдуть.
Ксенія Фірковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
