У квартирі Мілени Сташек – наче у виставковому залі: на поличках, тумбочках і навіть на столах примостилися справжні шедеври: невеличкі лялечки, одягнені у вишиті сорочечки, шаровари. У кожної – свій одяг та вираз обличчя. Тож одні красуні усміхнені, інші видаються сумними, ще інші замріяні. Цікаво, що усі вони виготовлені з солоного тіста, яке із води, солі та борошна замішує онука майстрині.
Про це йдеться у газеті "Твій вибір".
– Відверто кажучи, я ніколи навіть уявити собі не могла, що колись виготовлятиму таку красу, – розповідає жителька Києва. – Все життя працювала вчителем і ніколи було й вгору глянути: то навчальний рік, то походи з учнями, то сім’я. А коли вийшла на пенсію, то через пів року зрозуміла: якщо не почну новий період у житті, то просто збожеволію. Я ж не звикла нічого не робити! І коли онучка принесла ляльку з тіста, яку їй подарувала подруга, то я відразу собі сказала, що мушу навчитися й собі виготовляти такі ж. Тож на сьогодні створила 94 такі лялечки.
– Як готуєте тісто? – цікавлюся. – Чи допомагають вам рідні?
– З тістом багато експериментувала, а тепер готую за одним і тим же рецептом, – пояснює жінка. – Отож, потрібно в дві склянки просіяного борошна влити суміш із 240 міліграмів води, у якій попередньо розчиняю дві столові ложки кухонної солі і додаю дві столові ложки рослинної нерафінованої олії.
А також добавляю корицю або червоний перець і перемелені у порошок духмяні трави. Залежно від того, якої статі ляльку ліпитиму, – чоловічої чи жіночої. Завдяки добавкам лялечки мають тонкий приємний аромат, і їхнім новим власникам це подобається. Щодо допомоги, то спершу всю роботу виконувала сама, а останнім часом стала допомагати онука.
– Яким є сам процес виготовлення такої ляльки? – запитую. – І чому одягаєте своїх красунь і красенів лише в національний одяг?
– Замісивши тісто, ділю його на частини і формую тулуб, голову, руки ляльки, – розповідає пані Мілена. – До речі, аби виріб не розтріскувався в процесі роботи, його потрібно систематично змочувати. Тут найскладніше передати вираз обличчя – здивоване, усміхнене, щасливе, сумне. Ще раз змочивши вироби, відправляю їх у духовку, де вони сушаться при температурі 130 градусів. І тепер починається найприємніша частина роботи: висипавши з корзинки клаптики тканини, я придумую одяг для лялечки. Сорочечки шию я, а ось вишивати допомагає онука. Вона ж прикрашає очіпок квітами, робить коралі з намистинок. Весь одяг яскравий, часто на ньому прошита тасьма, нашиті намистинки.
Я хочу, аби кожна лялька була неповторною, яскравою і стала улюбленицею своїх власників. Мене часто запитують, чому всі мої ляльки – українки та українці. А тому, що слід популяризувати культуру та народні традиції нашої Батьківщини! До Майдану я ще могла пошити якийсь інший одяг, а тепер – лише національний. До речі, можливо, саме тому мої лялечки везуть в усі куточки світу: в Австралію, країни Європи, Канаду. І мене це радує, бо й десь там, за тисячі кілометрів, бачитимуть, що наша Україна багата на традиції, красивий національний одяг і привітних людей, бо всі ляльки усміхнені. Сумні лише тоді, коли створюю якусь певну композицію.
Ксенія Фірковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
