Анна Григор’єва, жителька Кам’янця-Подільського, готує традиційну страву, яку готувала ще її бабуся, – вареники зі щукою. У кухні на столі у господині – чимала «ковбаска» з тіста, від якої господиня відрізує шматочки, які тут же починає розкачувати качалкою. Причому так, щоб тісто було якомога тоншим.
Про це йдеться у газеті "Твій вибір".
– Отоді і вареники будуть смачнішими, – усміхається вона. – До речі, до тіста я також додаю два яєчні жовтки, тоді воно буде мати гарний жовтий колір. Також інколи готую тісто, яке робила ще моя бабуся. Для цього потрібно просіяти борошно у миску, додати трішечки солі і ретельно перемішати. Тоді в кружку беру трохи сметани, кидаю трішечки соди і також гарненько усе це розмішую, а опісля цю сметанку кладу в борошно і, постійно розмішуючи, маленькими порціями ллю водичку. Тісто має бути середньої густоти – як на вареники. Тоді кладу його у кульок десь на пів години – сама тим часом готую начинку.
Жінка зізнається, що вареники – її улюблена страва, готувати яку пані Анну навчила ще бабуся. Вона ж і розповіла про різні начинки для вареників.
– На жаль, сьогодні люди забувають про такий вид начинки, як риба, – каже господиня, розмішуючи начинку. – І даремно, бо ж вареники з рибою – неймовірна смакота. Найбільше я люблю вареники зі щукою, які в нас готують на Різдво та багатий вечір. Ці вареники похресники традиційно носили для хрещених батьків. Для того, аби їх приготувати, знадобиться риба, величина якої залежить від того, на скількох варениколюбів готується ця страва. Зазвичай я намагаюся придбати свіжу щуку, бо якось спробувала використати для начинки ту, яка якийсь час пролежала у морозильній камері, однак смак і аромат виявилися вже не такими, якими вони є тоді, коли риба свіжа. Принісши її додому, ретельно очищую від луски, а тоді, поклавши до каструлі трішки солі, відварюю щуку. Однак варити потрібно лише до готовності, а не так, щоб риба відділилася від кісток: це господиня, зливши воду і дочекавшись, поки щука охолоне, повинна зробити сама.
Тоді додаю цибульку, сіль і перець, ретельно розмішую начинку. Тільки потрібно пам’ятати, що цибулька має бути нарізана дрібно-дрібно, і смажити її потрібно на маленькій кількості олії, інакше вареник буде надто жирним. Також бабуся колись говорила, що до такої начинки варто додати ложку сметанки, щоб начинка була масткою і смачнішою. Перемішавши, кладу невеличку кількість начинки на тісто і ліплю вареники. Їх здавна готували ще наші предки, і сьогодні усі, хто приходить до нас у гості, змітають їх насамперед – кажуть, що такої смакоти ніколи не куштували. Ба, навіть й не здогадувалися, що такі вареники можуть бути, бо ж усі чомусь звикли до традиційних начинок – картоплі, сиру.
Тим часом на плиті стоїть каструлька, у якій ось-ось почне кипіти вода. Господиня доліплює вареники і розповідає, що наші предки заліплювали їх по-різному – з «серйозною» начинкою, як-от картопля, сир, риба, вареники заліплювали традиційно, а «солодкі», тобто з маком, ягодами, солодким сиром, ревенем, – рубчиками, зубчиками, «ріжками» чи «віночком».
Господиня насипає вареники в глиняну тарілку, а я, ковтаючи слинку в передчутті чогось смачненького, думаю, скільки ще цікавого про, здавалося б, звичні страви ми не знаємо.
Ксенія Фірковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
