Того дня до оселі Анни Візинської завітали чимало гостей. Ще б пак! Адже жінка святкувала поважний ювілей – 100 років. На її долю випало чимало лиха: голод, втрата коханого чоловіка, війна, нелегкі повоєнні роки.
Однак повірити в те, що бабусі стільки років, важко – енергійна, моторна, вона ніколи не байдикує. І навіть у 100 років порається по господарству, готує різні смаколики рідним. А ще – охоче читає церковні книги і багато молиться за наших захисників, які сьогодні боронять Україну на Сході.
– Я народилася в одній із найзаможніших родин нашого села, – розповідає іменинниця, жителька села Ясенів Пільний, що в Івано-Франківській області. – Нас у батьків було дев’ятеро дітей. Я була наймолодшою. Батьки дуже багато працювали, бо тримали чималу господарку, мали корів, коней. Батько був війтом. Він хотів, щоб ми були грамотними. Тож я закінчила 7 класів школи, що на той час було дуже серйозною освітою. Згодом мені запропонував вийти за нього заміж Василь. Хлопець розумний, господарський. Він мені дуже подобався. Тож ми побралися, однак радянська влада не дала нам бути щасливими. Річ у тім, що мій Василечко знайшов зброю і приніс додому. За неї його й вислали до Сибіру. Ніхто й слухати не хотів, що він її знайшов. Не зглянулися ні на його молоді роки, ні на мене, ні на дитя, яке мало з’явитися на світ.
Молода жінка на той час була вагітною. Проте їхній син ніколи не побачив батька, бо той загинув в тюрмі. А Анна важко працювала, бо ж доводилося виконувати і жіночу, і чоловічу роботу. Коли розпочалася війна, то молода жінка переховувала двох єврейських дівчат. Знала, що цим вчинком ризикувала і своїм життям, і життям маленького синочка. Проте, каже, по-іншому просто не могла. І щиро раділа, коли дівчата змогли виїхати до Ізраїлю.
– Згодом спробувала ще раз влаштувати особисте життя, – каже бабуся і зітхає: – Проте не склалося. Тож нині радію сину, двом онукам, трьом правнукам і чотирьом праправнукам. А ще маю 50 племінників і племінниць. Тож родина у нас дуже велика.
Ще три роки тому бабуся жила одна, а нині мешкає в сім’ї онуки Ольги. Рідні розповідають, що усіх онуків та правнуків бабуся навчила молитися. І сама кожного дня молиться за наших захисників. Дуже просить Бога, щоб в Україні нарешті настав мир. І коли чує, що загинув хтось із наших захисників, – то їй аж погано робиться, так переживає через це. Раніше вона постійно ходила на прощу до Зарваниці.
Кожного дня встає о 6 ранку. Порається по господарству – то квасолю полущить, то в хаті підмете. А ще готує картопляники на сметані, які дуже люблять її рідні. Сама ж харчами не перебирає і часто говорить, що ми сьогодні живемо заможно і маємо достаток. Вечір бабуся закінчує молитвою – дякує Богу за прожитий день, просить здоров’я і радості рідним та знайомим.
– Мене часто запитують, в чому секрет довголіття, – каже бабуся. – Відверто кажучи, я не знаю. Але думаю, що Господь дає багато років життя тим, хто ні з ким не свариться, до всіх ставиться з любов’ю, співчуває тим, хто потрапив у біду. І обов’язково молиться Господу.
БІЛЬШЕ ПРО ВІДОМИХ ТА ЦІКАВИХ ЛЮДЕЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Ксенія Фірковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
