Попри поважний вік, Пелагія Козьменко, жителька села Печеніжин, що в Івано-Франківській області, і нині досить енергійна, дуже привітна і балакуча. А ще – працьовита.
Мешкає сама, то й виконує усю роботу по господарству самотужки: готує, прибирає, доглядає за садом, у якому росте понад пів сотні видів квітів, — йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».
– Мама квіти дуже любить, – розповідає Любомир Козьменко, син довгожительки Пелагії Козьменко. – Тому й вирощує і троянди, і півонії, чорнобривці, айстри та інші квіти. Вона з ними навіть розмовляє. Каже, щоб росли гарними і пишно цвіли. Їх мама носить у храм, а ще – дарує односельчанам. До речі, мамі виповнилося не 106, а 108 років. А все тому, що під час Другої світової війни оселя її батьків згоріла. Вогонь знищив усі документи. А коли їх почали відновлювати, то записали, що мама на два роки молодша.
Тим часом іменинниця розповідає про своїх батьків, які були простими селянами. Тримали господарство та все життя багато і важко працювали.
– Я любила допомагати батькам, а ще дуже любила вчитися, – каже Пелагія Олексіївна. – Тому на навчання завжди поспішала залюбки. І після закінчення школи польська управа дала мені скерування у Львів в медичне училище.
Однак через проблеми зі здоров’ям навчання не закінчила. Відтак допомагала вдома батькам. А ще – плела такі светри, що поляки везли їх на виставки до Кракова. Згодом вийшла заміж за юнака, якого щиро кохала. Через якийсь час народився синочок. А ще через трохи чоловіка забрали на фронт, лінія якого проходила дуже близько від села.
– Під час Другої світової війни радянські окупанти поранили мене в руку, – ділиться спогадами старенька. – Та так серйозно, що медики хотіли ампутувати руку. Я коли це почула, то почала дуже плакати і молитися. Дуже просила Господа, аби врятував мою руку. І рана почала заживати, що дуже дивувало лікарів. Через трохи стало відомо, що чоловік пропав безвісти. Хата згоріла… Одне слово, майже 20 років поневірялися по людях. То в одних винаймали кімнату, то в інших. Щоб заробити копійчину, я шила одяг. Зокрема і для українських партизанів. Тому була під постійним наглядом енкаведистів. Одного разу мене навіть забрали до в’язниці. І хтозна, чи й вийшла б звідти, якби не дружина начальника Коломийського НКВС. Вона в мене також замовляла собі одяг, і коли дізналася, що мене забрали до в’язниці, то просила свого чоловіка, аби відпустив мене.
Минули роки. Пройшли й біди жінки. З’явився власний дім. Син здобув гарну освіту і став інженером. Згодом одружився і порадував маму двома онуками. Нині у неї є й двоє правнуків.
– Мама навіть у такому віці не може без робити ані пів години посидіти, – каже пан Любомир. – То бур’яни у квітнику виполює, то в хаті якусь собі роботу знайде, то на кухні порається. До речі, вона дуже смачно готує. Пригадую, в ті важкі часи, коли чимало продуктів були дуже дефіцитними, мама завжди вміла із простого і доступного приготувати неймовірну смакоту. Нині вона фактично не споживає м’ясних страв. У раціоні переважно різноманітні каші: гречана, кукурудзяна, рисова, вівсяна та інші. Любить домашній сир зі сметаною, бараболю з овочевими салатами. А її улюблені страви – це кукурудзяна кулеша зі сметаною та овочевий борщ. У неділю може й десять грамів самогону випити. Як каже, для апетиту і кращої роботи шлунка.
Також бабуся починає і закінчує день молитвою. Просить у Господа здоров’я для рідних, друзів, а ще – аби захистив тих, хто нині боронить на Сході нашу Батьківщину.
– Мене часто запитують, у чому секрет довголіття, – усміхається старенька. – Мовляв, щось таки я знаю, коли стільки живу. Та насправді немає ніякого секрету. Бо все у Божих руках – одним дає менше років жити, іншим більше. А ще не можна сердитися, лінуватися, заздрити, бо все це забирає і здоров’я, і роки. Потрібно бути добрим до світу – і тоді світ буде добрим до людини.
Ксенія Фірковська
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
