Люда завжди була метикуватою, як часто казав їй дідусь, спостерігаючи за жвавою, хитрою і розумною онучкою.
– Вона доб’ється всього, чого захоче, – мовив якось старенький, пригортаючи улюблену онуку до грудей і навіть не підозрюючи, що оті його слова вона запам’ятала на все життя.
Про це йдеться на шпальтах газети "Твій вибір".
Тож на останньому курсі інституту таки зметикувала, як отримати червоний диплом. Вона навчалась добре, однак одна четвірка могла перекреслити всі сподівання. Люда добре знала, що більше як «чотири» викладач їй не поставить. Відтак швидко дізналась, де він мешкає, і наче ненароком опинилась біля будинку, коли чоловік поспішав додому. Пустила сльозу, мовляв, підвернула ногу і не може йти. Одне слово, спокусила вона тоді професора і, отримавши бажаний диплом із відзнакою, кинулась в пошуках роботи.
– Людо, а мене на роботу запрошують, – похвалилась Неля, сусідка по кімнаті. – І заробітну плату обіцяють велику.
– І куди ж це тебе запрошують? – поцікавилась Людмила, в якої миттю визрів план.
Через день, навівши наклеп на сусідку, Люда отримала ту роботу, про яку мріяла Неля. Заробітна плата дійсно була солідною, і дівчина щиро раділа, що змогла отримати таке хлібне місце.
– Людо, як ти могла? – запитала якось Неля, коли вони випадково зустрілись. – Ми ж стільки років дружимо. Я завжди вважала тебе найкращою подругою, а ти…
– Тепер таке життя, що кожен сам за себе, – відповіла Людмила. – І за те, що хочеш треба боротися.
Вона й боролась. Не гребуючи при цьому жодними методами, вважаючи, що задля досягнення мети вони всі хороші. А після того, як за нею почав упадати заступник директора, який за віком їй в батьки годився, то на роботі почали Люду минати стороною. Вона й не приховувала, що прихильність керівника здобула за допомогою чарів і користалась з того, як лише могла.
– Чули, Людка на курси біоенерготерапевтів почала ходити? – мовила якось Анна Сергіївна, головний бухгалтер. – От як то зле до злого тягнеться.
– То це я по-вашому зло? – ніхто й не помітив, як у кабінет увійшла Люда і накинулась на бухгалтерку.
Скандал тоді був великий. І закінчилось все тим, що Анна Сергіївна, якій до пенсії лишалось два роки, написала заяву на звільнення за власним бажанням. Відтоді при Людмилі всі замовкали. Нишком, правда, обговорили її лямур із директором, дружина якого добряче потягала її за руді патли і погрожувала облити кислотою. Пліткували і про розпач заступника директора, який, дізнавшись з ким його пасія крутить любов, при всіх став на коліна і просив не кидати його.
Після того скандалу Мирослава Андріївна, дружина директора, енергійна жіночка, якій не було й сорока п’яти, враз швидко почала здавати і через декілька місяців пішла зі світу. Люда переселилась в просторий будинок директора. А через пів року його донька повісилась на балконі, а син-відмінник, який у десятому класі вільно володів п’ятьма мовами, після смерті сестри зник.
– То все вона, Людка, наробила, – були переконані співробітники. – І Мирославу Андріївну зі світу звела і доньку їхню до смерті довела. Їхня домогосподарка казала, що вона постійно до тої дівчини чіплялась. Все якісь претензії мала. Вона ж і сина кудись запроторила.
Та Людка на все те не зважала. Точніше вона бачила, як при її появі враз замовкають усі співробітники і відводять погляд. Бачила, що директор, за якого все ж вийшла заміж, навіть вдома намагається піти в якусь кімнату і зачинитися зсередини. Якось на її запитання відповів, що переконаний: в смерті його доньки і зникненні сина винна вона.
Через тиждень його авто потрапило в ДТП. Виявилось, що хтось перерізав гальма. Так Люда стала вдовою. Новий директор побоявся її звільнити, хоча на роботу вона ходила, запізнюючись на годину до початку і йдучи з роботи за годину до її закінчення. Вона ж займалась вивченням магії, міняла чоловіків, кожен з яких її суттєво збагачував, багато мандрувала світом, купувала собі дорогі прикраси, автомобілі, шубки з натурального хутра.
– Я отримала черговий орден магічних справ, – розповідала вона якось рідній сестрі, яка мешкала в невеликому селі. – Тому тепер для мене немає неможливого.
– Людо, схаменися і покайся, – вмовляла Лариса, сестра. – Ти ж граєшся з темними силами, а це до добра не призводить.
– Не вір бабським забобонам, – відповіла Людмила. – До речі, а хто це до тебе приїхав?
– Зять, чоловік найстаршої доньки.
– Ого, який красень! – захоплено мовила гостя. – Такому місце явно не в селі.
Чи то хитрощами, чи то знову за допомогою магії вона переконала Романа їхати з нею в місто. Мовляв, там гарні можливості для заробітків. Та й вона допоможе. Через пів року вони стали коханцями. І Лариса, в доньки якої після цієї новини трапився викидень, прокляла сестру. Потім, щоправда, каялась, просила в Бога прощення.
Однак чи то спрацювало прокляття сестри, чи то була кара за вбитих дітей директора заводу, чи за інші, скоєні Людмилою злі справи, однак життя в неї різко змінилось. Вночі до неї простягав руки то директор заводу, то його дружина, то донька. З-під паркету доносились схлипування його сина, якого вона залила бетоном в оглядовій ямі гаража. Далі – більше. Людмилі почали ввижатися страшні істоти, які вимагали нових жертв. Вона не мала спокою ні вдень, ні вночі. І якось, не витримавши, кинула все і поїхала в монастир, сподіваючись, що примари минулого і злі сили хоч там дадуть їй спокій.
Ксенія Фірковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
