29 Серпня 2020
Новини

«Нас розстрілювали, як у тирі. Літали ноги-руки, горіли люди»: боєць про Іловайську трагедію

«Нас розстрілювали, як у тирі. Літали  ноги-руки, горіли люди»:  боєць про Іловайську трагедію

В Україні, на Донеччині, 29 серпня 2014 року, під час виходу українських військ з Іловайська гарантованим противником «зеленим коридором», колону розстріляли з усіх видів озброєння війська РФ.

Обпалені тіла вилазили з люка і бездиханно падали 

Як розповів "Фактам" колишній боєць батальйону "Донбас" 40-річний Артур Хоменко (позивний Арт), в той день був справжній Армагеддон.

"Нас розстрілювали, як у тирі. Перші і найпотужніші обстріли припали по ЗСУшниках. У них було найбільше втрат. Ми знаходилися позаду ЗСУшників, тому бачили, як палають "Урали", як полум'я факелом виходить з-під вежі танка, як літають ноги-руки, горять люди", – згадує він.

Хоменко бачив потрапляння в БМП – обпалені тіла вилазили з люка і бездиханно падали біля коліс.

"Бачив, як прямо на мене летить протитанкова ракета. Все було як в сповільненій зйомці. При цьому ми не могли зупинитися. Або ти їдеш вперед, і будь що буде, або зупиняєшся, і це вірна загибель", – зазначив боєць.

За його словами, він їхав на броньованому мікроавтобусі Ford Transit "Ощадбанку", який забрали у бойовиків при першому штурмі Іловайська.

"Не знаю, як проскочили", – підкреслив Хоменко.

Нагадаємо, військова прокуратура офіційно заявила, що тоді в Іловайську загинули 366 осіб, 429 отримали поранення, 128 потрапили в полон, 158 пропали без вісті.

День, якого хочеться, щоб ніколи не було

Українська журналістка Михайлина Скорик, чоловік якої загинув в Іловайську у 2014 році, поділилася спогадами про особисту трагедію та звернулася із потужним посланням до українців.

На особистій сторінці у Facebook жінка відновила хронологію подій дня, коли обірвалося життя її коханого, та розповіла, як живе із цим болем вже шість років.

"Сьогодні – той самий день. День, якого хочеться, щоб ніколи не було. День, коли я розказую тут, яким чудовим був Сергій. Сьогодні буде майже офіціоз – про війну і смерть. Просто факти. Мій чоловік, Сергій Шкарівський, загинув 19 серпня 2014 року в Іловайську Донецької області під час операції зі звільнення міста. Він – під позивним "Шульц" – став командиром 1 роти 1 першого взводу добровольчого батальйону "Донбас", – написала вона 19 серпня.

За словами Скорик, за документами її чоловік був капітаном військової частини 3027 Національної гвардії України у Нових Петрівцях. Згодом він мав отримати звання майора, проте подання з фронту так і не дійшло, куди слід.

Герой, згадує журналістка, загинув до масового входу регулярних військ російської армії та до "Іловайського котла", в якому за тиждень опинилися його побратими. При цьому ні вони, ні дружина не знають справжніх причин того військового провалу в самому Іловайську та під час відступу "зеленим коридором".

"Попри численні обіцянки двох президентів, розслідування так і не відбулося. Але я точно знаю, що трапилося це між 17:20 і 17:45 вечора. Сергія двома кулями убив ворожий снайпер – навпроти супермаркета "АТБ", на одній з центральних вулиць українського міста. За кілька годин до цього він весело жартував мені в трубку про Тезку (Сергія Ружицького), його легко пораненого друга, а потім телефон просто перестав відповідати".

Дружина загиблого захисника зазначила, що останній день його життя частково відтворений у фільмі "Іловайськ-2014. Батальйон "Донбас". Втім сама вона досі не дивилася його і не хоче цього робити.

"Хоча досі знаю його телефон на пам‘ять й інколи перечитую наші особливі СМС-ки. Шість років я не можу дивитися жодних фільмів про російсько-українську війну, бо її все ще надто багато в мені всередині, щоб додавати емоції зовні. Увесь цей час я живу з внутрішньою травмою, як і інші понад 10 тисяч родин загиблих. А також 1,5 мільйона переселенців, які змушені були втікати, рятуючи родини та власне життя".

Скорик додала, що через 6 років особливо прикро усвідомлювати, що ця війна для більшості українського суспільства стала чимсь буденним, звичайним і непотрібним, наче вона скінчилася і у нас в кишені вже давно є чи то мир, чи то перемога.

"Звісно, інакше і не могло бути – люди втомилися чути про загиблих. Але правда полягає в тому, що удаваного миру немає. Навпаки, щотижня ми маємо нові втрати, в Україні триває справжня траншейна війна, Донбас і Крим досі окуповані росіянами", – нагадала жінка співвітчизникам та закликала справжніх патріотів вшанувати пам'ять її чоловіка на його могилі в Ірпені.

Наприкінці допису журналістка опублікувала своє останнє фото із коханим. Світлина була зроблена 30 червня 2014 року, коли батальйон "Донбас" проводив мітинг на Банковій у Києві перед відправкою на фронт – спочатку в Ізюм, а потім в Луганську область.

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Все про: Україна, оос, обстріли, смерть, донецьк
В тему