Старше покоління, мабуть, пам’ятає, як за Союзу в лютому влаштовувалися на центральних вулицях та в парках масові гуляння з шашликами, горілкою та млинцями. Таким чином радянська влада нібито підтримувала давні традиції і дозволяла населенню святкувати Масляну.
Втім насправді це було ніщо інше, як чергове зросійщення українців і бажання зробити все, аби наші традиції канули в Лету, всі ми наслідували звичаї «старшого брата» – Росії, а з часом узагалі зникла наша національна само ідентичність, йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».
Спалити Мару й розпочати нове календарне коло
Дослідники фольклору досі не можуть сказати, наскільки давно українці почали відзначати Сиропусний тиждень, який іще називають Масницею, Масляною, Бабським тижнем, Колодієм. Одні етнографи припускають, що цій традиції до чотирьох тисяч років. Інші ж називають більш скромні цифри – дві-три тисячі років. Проте всі сходяться на думці, що Масляна – то звичай іще дохристиянської доби.
За одним із трактувань, це свято мало на меті прогнати зиму, закликати весну й таким чином запустити новий цикл природи. Ось чому неодмінною умовою святкування було зробити із соломи опудало зими (Мару), причепити її до колеса (кола), підпалити й пустити котитися. Фактично, предки влаштовували драматичне дійство, де зображали знищення зими і запуск природного календарного кола (коло діє). Звідси й ще одна назва свята – Колодій.
Пили, їли і на кістках ворожили
Проте існує ще цікавіше трактування Сиропусного тижня. В його основі – матріархальний устрій, що його дотримувалися наші предки декілька тисяч років тому.
Відповідно до цієї теорії, Сиропусний тиждень правильніше називати «бабським». Оскільки всі сім днів центральною фігурою святкувань ставала жінка.
У понеділок, приміром, заміжні жінки з дозволу чоловіків влаштовували гулянки (щось на зразок сучасних «дєвішніків»). Якщо вірити етнографам, то ще під час весілля наречена просила свого обранця, аби в майбутньому відпускав її на понеділкування. Так-от, «бабського понеділка» жінки могли влаштовувати собі гулянки, їсти, пити, навіть пізно і в хорошому гуморі повертатися додому, а чоловіки не мали права жодним словом за це дорікнути.
У деяких регіонах жінки для ситого понеділкування варили холодець із ніжок курки, чи свині, чи барана. Страву з’їдали, а кістки використовували для ворожіння. Якщо кинута в бік воріт кістка перелітає через ворота – увесь рік жінка буде здоровою. Якщо кістка долітає якраз до воріт – бути в домі весіллю. Якщо ж під час польоту раптово падає серед дороги – чекай біди чи навіть смерті. Ось тому Сиропусний тиждень іще називали Ніжковими заговинами.
Зять особисто віз тещу в гості
У п’ятницю Сиропусного тижня центральною фігурою святкувань ставала теща – найповажніша жінка родини. Якщо саме цієї зими вона віддала заміж доньку, то вперше приїхати в гості до дочки мала саме в п’ятницю на Масляну. Причому не просто приїхати, а бути привезеною молодим зятем. Саме доньчин чоловік мав під’їхати до будинку тещі саньми чи возом і доставити маму до себе на гостину.
Якщо теща хороша та добра, їй зять підстеляв м’яке сінце та щедро пригощав. Вредній же тещі замість сіна могли покласти солому і провезти найгіршою дорогою, таким чином демонструючи їй ставлення молодого зятя.
А суботу й неділю Сиропусного тижня найбільше чекала молодь. Адже цього дня влаштовувалися гуляння, мета яких – знайомство тих хлопців та дівчат, яким уже пора одружуватися, а вони все ще не знайшли собі пари.
Оскільки Масниця – свято жіноче, то саме дівчата обирали собі потенційного жениха, чіпляли йому стрічку чи хустку. Цей знак називався «колодкою» (за назвою язичницького бога шлюбу Колодія), і він натякав, що невдовзі парубок може отримати сімейні пута, колодки (хоча деякі етнографи походження назви пов’язують із місцем збору молоді влітку на колодах, мовляв: «А пам’ятаєш наші побачення на колодах? Так-от, я не проти продовжити стосунки»).
У відповідь на отриману «колодку» хлопець мав віддячити дівчині або стрічкою, або могоричем та чекати Великодня. Бо саме тоді, якщо обраниця не передумала, вона мала підтвердити свою згоду на одруження, вручивши кавалерові писанку.
Зробив дівчину покриткою – неси могорич
На свято Колодія не минали увагою і тих батьків, чиї діти, досягнувши «весільного» віку, не знаходили пари. Батькам теж чіпляли «колодку», і, щоб зняти її, вони мали відкупитися могоричем.
А ще дуже цікавою була традиція на Сиропусний тиждень влаштовувати «виховання» тому парубку, який не хотів одружуватися з дівчиною навіть після того, як вона народила йому дитину.
У період Масляної такому безвідповідальному батькові чіпляли справжню колоду, водили всіма вулицями та давали можливість послухати, що про нього думають односельці. Після того чоловіка приводили до будинку, де мешкали його дитина та зваблена ним жінка. Якщо чоловік опирався, то приводили силоміць.
Безвідповідального батька змушували приносити могорич. Але не горілку, а компенсацію жінці моральних та матеріальних збитків та подарунок своїй поза шлюбом народженій дитині (це щось на зразок нинішньої сплати аліментів). І нерідко після такого обряду чоловік погоджувався одружитися та визнати себе батьком дитини.
Тож фактично завдяки традиціям на Колодія наші предки контролювали суспільний уклад у своєму селі чи місті, дбали про те, аби всі молоді люди знаходили пару й одружувалися, а всі діти жили в повноцінній сім’ї.
Місяць із тіста – символ жіночого начала
Ну, і насамкінець про те, з чого ми почали розмову, – російські «бліни» та українські вареники.
Млинець (тобто «блін») здавна символізував бога Сонця. Сонце вважалося покровителем чоловіків. А оскільки в росіян завжди панував патріархат, то тільки чоловіків там і шанували.
Натомість в українських сім’ях як тепер, так і колись, керувала жінка. Жіноче начало символізував Місяць. І позаяк Масляна вважалася «бабським тижнем», то в цей період жінки виготовляли з тіста вироби, що за формою нагадували Місяць, – тобто вареники. І лише зрідка на Масницю випікалися ще й гречані млинці.
Оскільки в українців завжди існував культ пошанування предків, то й на Масляну годилося в суботу (у поминальний день) поставити на вікно тарілку з гарячими варениками, аби духи померлих, вдихаючи пару з вареників, теж почастувалися цією ритуальною стравою.
А ще старожили розповідають цікаву традицію на Сиропусний тиждень. Останній, що залишився, вареник перед Великим постом не з’їдали: з нього виколупували сир, клали в рот і, не пережовуючи, тримали до ранку. Потім цей сир зашивали в одяг, носили до Великодня і в Пасхальну ніч заходили з таким сиром до церкви, аби побачити, хто з односельчанок є відьмою. Як тільки відьму «розкривали», вона втрачала своє відьмацьке нутро і ставала звичайною жінкою.
Ось така вона, українська історія.
Оксана Бубенщикова
УВАГА!
ПЕРЕДРУК ПУБЛІКАЦІЇ БЕЗ ДОЗВОЛУ РЕДАКЦІЇ ЗАБОРОНЕНО!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
