Життя

Бо колядка – то не просто пісня, а зв’язок із предками

Бо колядка – то не просто пісня, а зв’язок із предками

Від Карпат до Херсонщини, від Поділля до Харківщини щороку лунають українські колядки. Більше про традиції села Криворівні, що на Івано-Франківщині, проєкт «Сад вертепів» і гурт «Ладовиці» – у нашій розповіді.

Про це йдеться у газеті «Твій вибір».

Гуцульські традиції

«У Криворівні різдвяний цикл починається зі свята Введення в храм Пресвятої Богородиці. Відтоді люди готуються до святкувань: проводять репетиції, складають маршрути, щоб після різдвяної служби й до самого Водохреща обійти всі хати у своєму присілку.

У кожному селі на Гуцульщині є свої колядницькі партії, що називаються «табори». Їх формують залежно від того, хто де живе. У Криворівні є 11 різних присілків, відповідно й 11 партій.

Сама коляда перед хатою триває до 25 хвилин. Вона починається з гри в трембіту та роги, після цього вже лунає пісня. Дехто запрошує колядників до хати, і тоді дійство затягується на декілька годин.

У хаті колядники оспівують народження Христа, згадують господаря, господиню, дітей, родичів, які є в хаті, загалом ґаздівку та маржину, тобто худобу. Є навіть окрема коляда до бджіл (це для пасічників). Також співають у хатах, в яких не живуть люди, щоб туди повернулося життя.

Святкування на Галичині

«У моєму селі Волиця, що на Тернопільщині, традиція вертепу живе досі. Коли я був малий, то сам збирав вертеп зі своїх однолітків, і ми ходили колядувати протягом п’яти років. Пізніше хлопці сказали: «Ми вже дорослі. Нам по 15 років», тож на деякий час вертеп зник.

Три роки тому, під час навчання в університеті в Києві, я подумав: «Шкода, що в селі вже немає вертепів». Тож захотів зібрати своїх друзів і поїхати на Галичину. Потім вирішив, що більш пріоритетно буде розділити радісну звістку про народження Христа з людьми на деокупованих територіях. Мої київські друзі погодилися.

Коли ми вперше їхали на Харківщину, то хвилювалися за те, що різдвяні традиції там майже забуті, боялися, що буде неприйняття коляди, але люди співали разом з нами й тепло приймали, наче ми виросли в їхньому селі. У тамтешніх селах раніше теж ходили колядувати від хати до хати, тому для них це не щось нове. Ми виконуємо колядки, які існували саме в тому регіоні, куди їдемо.

Українцями нас роблять наші національні риси та народні традиції. Якщо ми зовсім не будемо їх берегти, то вони зникнуть. Тоді чим ми будемо відрізнятися від інших?» – наголошує Віктор Перфецький, засновник проєкту «Сад вертепів».

Спів Поділля

«Я співаю в гурті «Ладовиці» з першого класу. Виконуємо пісні так, як записали від бабусь-дідусів у експедиціях. Ми зберігаємо та відтворюємо традиційний спів.

У зимовий період колядуємо та віншуємо. Найдавніші з колядок – до господарів і до хлопця та дівчини. Фольклор передавали усно з покоління в покоління. Цим пісням понад 100 років, а деякі ще давніші, бо розповідають про княжу добу чи про напади татар. Тобто з колядок дізнаємося історію краю.

Серед дуже давніх – колядка села Песець «Гой, дай Боже», де розповідається про пана Василя, який їхав на війну. Важливо зберігати автентичні колядки, бо свої традиції треба знати, і це неабияк доводить теперішня ситуація в країні. Під час виконання колядок та пісень відчуваю силу, що живе в них. У колядках є глибина та дух предків», – каже Дар’я Цвігунова, учасниця гурту «Ладовиці».

Підготувала

Ірина Світляковська

На фото: колядники

у Криворівні та гурт «Ладовиці» під час Різдвяних свят

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Все про: Україна, традиції
В тему