Сьогодні нам складно повірити, але якихось 100 років тому жінки були повністю безправними істотами.
Їм заборонили ходити на вибори, здобувати вищу освіту, розлучатися чи брати опіку над своїми дітьми. Це все було привілеєм виключно чоловіків, - йдеться у газеті «Твій вибір».
Коли в ті часи на виборчу дільницю в США прийшла жінка і взяла бюлетень, щоб проголосувати, її… заарештували за порушення порядку. І добитися свого виборчого права американкам вдалося аж 1920 року. Причому шляхом мітингів, акцій протесту, навіть голодування! У Британії жінок на виборчі дільниці допустили аж 1928 року. А в Україні жінкам довелося боротися відразу у двох напрямках. Адже їх утискали і через статеву приналежність, і через національну, позаяк Україна тоді була поділена між двома імперіями – російською та Австро-Угорською.
У Києві, який окупувала царська росія, боротьбу за права жінок очолила Олена Доброграєва. А в Івано-Франківську (тоді – Станіславі, що входив до складу Австро-Угорщини) – Наталія Кобринська.
Вони обидві закликали жінок здобувати вищу освіту, організовували заняття, що діяли на благодійні внески. Наталія Кобринська разом із Оленою Пчілкою (мамою Лесі Українки) видали власним коштом перший у світі збірник жіночої творчості «Перший вінок».
Наталія Кобринська вимагала від австрійського уряду дозволити жінкам вступати до закладів вищої освіти. Вона агітувала громади відкривати дитсадки, щоб полегшити життя жінкам і дати їм можливість навчатися та працювати.
Справжнім проривом у жіночому русі стала діяльність «Союзу українок» – найчисельнішої організації Європи періоду 1930-х років, де згуртувалися 100 000 (!) жінок. І то був не «клуб за інтересами», а потужна сила!
Коли москва влаштувала в Україні голодомор 1932 – 33 років, то саме керівниця «Союзу українок» Мілена Рудницька зробила те, чого не вдалося жодному чоловікові: домоглася, аби про геноцид українського народу, влаштований кремлем, заявили під час засідання Ліги націй, у якому брали участь 14 країн.
Використали жіночий рух, щоб дорватися до влади
«А до чого ж тут 8 Березня?» – запитаєте ви. А до того, що із самого початку ця дата якраз і встановлювалася для нагадування про боротьбу жінок за те, щоб мати однакові з чоловіками права.
Правда, спершу це свято не мало чіткої дати. 1911 року демонстрації жінок у Німеччині, Австрії, Данії, Швейцарії та Голландії пройшли 19 березня. Наступного року – 12 травня. А ще через рік – 8 березня. Причому мітинги активісток були часом шокуючі. Німецькі соціалістки Клара Цеткін (велика подруга Леніна) і Роза Люксембург, із яких радянська пропаганда зробила ледь не ідолів, 8 Березня вивели на вулиці німецьких міст повій із вимогою зупинити безчинства поліції. А коли Німеччина випускала зброю для Польщі, яка протистояла радянській окупації, то та ж таки Клара Цеткін на догоду москві виступила в німецькому парламенті й закликала жінок пропонувати секс усім робітникам, які відмовляться йти на завод і виготовляти зброю для Польщі.
Тобто вже тоді москва вела потужну пропаганду і цинічно використовувала для того жіночі рухи. Наталія Кобринська не раз говорила про лицемірність соціалісток, використання ними статевих принад у політичних цілях та зауважувала, що ті соціалістки насправді й не знаються на реальних потребах жінок.
Черговим способом використати жінок із політичною метою був організований у Петрограді страйк робітниць на ткацьких фабриках. Він відбувся 8 березня 1917 року і став тою іскрою, яка запалила в росії сплеск демонстрації, що призвели до повалення царя та прихід до влади більшовиків.
Щоб і надалі використовувати жінок для радянської пропаганди, в СРСР прийняли рішення щороку проводити 8 березня демонстрації жінок. А залежно від ситуації в країні, свято відбувалося під різними гаслами. Після голодомору та смертей мільйонів українців 8 Березня відбувалося під лозунгом піднімати народжуваність. Коли для важкої роботи на заводах і фабриках не вистачало чоловіків, то 8 Березня проходило з плакатами «Долой кухонне рабство!» Хоча насправді жінок таким чином заганяли у подвійне рабство: і на кухні постій, і на заводі біля станка.
Святкувати, мітингувати чи просто відкинути?
Лише 1965-го в СРСР вирішили зробити 8 Березня вихідним, а святкувати з квітами й тортами. Тут же пропаганда запустила в друк листівки з тюльпанами, мімозами, усміхненими дітками. В садочках та школах почалися «утрєнікі» для мам.
А Міжнародним днем боротьби за права жінок і міжнародний мир 8 березня стало 1977-го. Саме тоді ООН прийняла таке рішення.
Коли в Україні зі здобуттям незалежності почали відзначати День матері у першу неділю травня, то 8 Березня трансформувалося у «свято весни та краси». Хоча настрій у цей день найбільше піднімається у працівників торгівлі та закладів харчування. Дотепер між самими українцями точаться дискусії, лишати вихідним цей рудимент радянської пропаганди, зробити його святковим, але не вихідним, чи взагалі викинути у смітник історії, як це було з «октябрською» чи днем армії 23 лютого.
А поки українці думають, Німеччина, «батьківщина» 8 Березня, не має в цей день ні офіційного свята, ні тим паче – вихідного. Хіба що відбуваються мітинги і транслюються фільми, як тяжко жінки добивалися своїх прав у суспільстві, де верховодили чоловіки.
Демонстрації як нагадування про солідарність жінок відбуваються 8 березня в Італії. В цей день жінки тримають у руках символ своєї солідарності – гілочку мімози. Без вихідного, але з мітингами за рівність із чоловіками відзначають 8 Березня у Франції.
Протягом березня розповідають про боротьбу жінок за свої права й у Сполучених Штатах. Із акціями проти насильства та приниження жінок відзначають 8 Березня в Туреччині.
А от вихідний 8 березня мають росія, білорусь, Північна Корея, африканські країни Конго, Лаос, Камбоджа, Уганда, Буркіна-Фасо і т. д.
Так що маємо тепер подумати, до чийого табору нам примкнути. Бо і мова, і віра, і свята, і назви вулиць, і фільми та пісні – все воно має значення. І російські пропагандисти чудово це розуміють…
Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
