Життя

Закохані зустрілися на Старий Новий рік завдяки сережкам

Закохані зустрілися на Старий Новий рік завдяки сережкам

Потяг віз Марійку в інший кінець країни. Тут-тук, тук-тук, стукотіли колеса. За вікном крутилась завірюха. З кожною миттю все далі від рідної Волині і все ближче – до Полтави. Міста, в якому минули роки її юності. Міста, з яким пов’язано багато приємних спогадів. Міста, в якому її нині чекає важко хвора тітка.

Тітка Орися залишилась сама-одна після того, як донька вийшла заміж і полетіла жити до чоловіка в Америку. Згодом вони з Джоном і двома дітками – Лесею і Генрі – прилітали до України. Як виявилось згодом – для того, аби забрати батьків в далекі Сполучені Штати Америки.

– Ні, дитино, ми тут народилися і тут будемо помирати, – мовила тітка Орися, чудово розуміючи, що ця зустріч, найімовірніше, остання. – Правда, Іване?

– Ні, не правда, – чи не вперше за багато років спільного життя заперечив чоловік. – А чому б нам і не полетіти? Що нас тут тримає? А так будемо з донькою, бачитимемо, як ростуть наші онуки.

А далі була сварка. Велика. На високих тонах. І навіть з побитою тарілкою, яку тітка Орися випустила з рук, коли чоловік сказав, що вона, мовляв, як хоче, а він таки летить з донькою в Америку. Спершу думала, що жарт, однак через три тижні Іван таки полетів. Вона ж лишилась одна. А ще через пів року дізналась, що в неї рак крові.

– Марійко, приїдь, бо, чую, недовго мені лишилось, – подзвонила племінниці.

Так Марійка стала доглядати за хворою. Виконувала усі поради лікаря, купувала потрібні ліки, різні смаколики. Коли через два місяці в тітки закінчились гроші – хотіла подзвонити двоюрідній сестрі в Америку, розповісти про все і попросити фінансової допомоги.

– Не роби цього, – ображено прошепотіла тітка. – Вони мене кинули, я їм не потрібна. Тому й я не буду їх турбувати.

Через тиждень, коли в оселі не лишилось ні гривні, Марійка, довго вагаючись, пішла в ломбард. Понесла розкішні сережки з рубінами, які їй колись подарував коханий Олег. Виготовлені на замовлення, сережки були просто розкішними, і за інших обставин вона б нізащо з ними не розлучилась. Кожного разу, дивлячись на них, пригадувала, як Олег подарував їх їй на Новий рік. Як згодом через наклеп подруги вони розлучилися. Як вона намагалась розшукати його і розповісти правду, однак все було марно.

– Ви будете їх забирати? – запитав експерт-оцінювач у ломбарді.

– Так, сподіваюсь, – тихо відповіла вона. – Скільки за них дасте?

–Шістнадцять тисяч.

Вийшовши, Марійка раділа, що матиме за що купити тітці ліки, харчі і водночас мало не плакала від думки про те, що подарунок коханого залишився в ломбарді. В те, що вона забере сережки, вона практично не вірила. Хоча десь в глибині душі таки жевріла думка про те, що родичка з Америки надішле грошей.

– Вітаю! Вашій тітці стало значно легше, – порадував лікар, коли вона прийшла до лікарні відвідати тьотю. – Якщо хочете – можемо відпустити її додому на свята.

Марійка була щаслива. Розуміла, що, попри все, полегшення є тимчасовим. Так і лікар сказав. Однак раділа від думки, що забере тітку додому, порадує її різними смаколиками. І справді – Старий Новий рік зустріли чудово. Посмакували стравами, позгадували минуле, опісля телефонували батьки Марійки, інші родичі та друзі тітки. А наступного дня тітка захотіла піти до храму. Богослужіння проходило велично. Священник говорив проповідь, в храмі витав аромат ялинок, і на душі було відчуття неймовірного свята.

– Дякую тобі, дитино, – мовила тітка, коли вони спускались сходами з храму. – І вечерю приготувала, і піклуєшся про мене. І до церкви мене привезла. Я все молю Господа, аби послав тобі гарного чоловіка і багато-багато щастя.

– Тьотю, не треба про це, – відповіла Марійка. – Мені вже сорок років. Про якого чоловіка ви говорите? Чоловікам нині двадцятирічних юнок подавай.

– Не говори дурниць, – перебила її тітка. – Я вірю, що ти будеш дуже щасливою. По-іншому і бути не може.

Вони йшли невеличким сквером, милуючись красивими деревами, які були вкриті снігом, наче одягнені в білосніжні шати. Рип-рип, порипував під ногами сніжок. Йшли мовчки, кожна думала про своє.

– Добрий день! – мовив раптом гарно одягнений мужчина. – Марійко, кохана моя, невже це ти?

– Я, – прошепотіла вражена Марійка. Вона не вірила своїм очам – щойно знову згадувала Олежика і ось – він перед нею. Наче і не було тих п’ятнадцяти років, відколи вони розлучились. Хоча він трохи змінився – з’явилась сивина, а в очах – якась туга. – Очам не вірю. Як ти знайшов мене?

– Завдяки сережкам, – посміхнувся він. – Завдяки їм дізнався, що ти в Полтаві.

Виявилось, що Олег – регіональний керівник мережі ломбардів. Відтак, побачивши сережки, які на його ж замовлення виготовив знайомий ювелір, вирішив будь-що, але розшукати Марійку. Все думав, як це зробити, бо ж номер телефону, який вона залишила в ломбарді, виявився хибним – поспішаючи, вона помилилась з однією цифрою. І ось – йдучи парком, побачив її.

– Кохана моя, – прошепотів, міцно обнявши її. – Я так за тобою сумував усі ці роки!

Ксенія Фірковська

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Все про: Україна, кохання
В тему

Останні матеріали