Дедалі більше українців виїжджають до Канади в пошуку стабільної роботи з гарантованим високим прибутком. І зазвичай ті, хто поїхав туди, повертатися назад не поспішають. Кажуть, що хоч в Україні їх чекають рідні та друзі, проте в Канаді вони мають те, чого не матимуть на Батьківщині, – стабільність, можливість пристойно заробляти і здійснювати свої мрії.
– Саме там у мене з’явилось те, чого так не вистачало тут, – впевненість у завтрашньому дні, – розповідає Яна Мейкінін, яка нині мешкає у Монреалі. – Я спілкуюся з рідними, які живуть у Луцьку, і бачу, що у них немає впевненості у тому, яким буде життя через місяць чи через пів року. Вони то кидаються купувати про запас гречку та рибні консерви, то купують долари на чорний день, то вдаються ще в якісь крайнощі. В Канаді все по-іншому. В Країну кленів я потрапила у 2009 році після того, як втратила роботу. Спершу шукала іншу, однак то зарплати обіцяли мізерні, то пропонували пів ставки, одне слово, все було не те. Тож я вирішила спробувати знайти роботу в Канаді.
Звернулася в фірму, яка пропонувала за півтори тисячі доларів відправити мене на роботу в престижну клініку Канади. При цьому тисячу я мала заплатити наперед, а інші 500 доларів через три місяці роботи за кордоном. Однак, уважно прочитавши договір, виявила, що у ньому йдеться про те, що фірма бере на себе обов’язки з надання консультаційних послуг із працевлаштування за кордоном. При цьому там не було прописано ні строків виконання, ні відповідальності за невиконання обов’язків фірмою. Мені сказали, що всю роботу вони виконують протягом 10 – 14 днів. Згодом почула, що ця фірма таким чином ошукала дуже багатьох людей.
Тож звернулася до сусідки, племінниця якої вже декілька років працювала в Канаді. Вона розпитала про все у племінниці, і та сказала, аби я переклала диплом про закінчення медичного училища та ряд інших документів на англійську мову. І переслала їй. В медичній клініці моя кандидатура підійшла – і мені запропонували виклик на роботу. Зробивши візу, я вирушила за океан. Перше, що мене вразило, – це те, що у цій країні немає пішоходів, – тут усі їздять на автомобілях. А ще усі люди в Канаді привітні, щиро посміхаються навіть незнайомим людям. Не те, що у нас – усі похмурі, замкнені, всі в собі. Канада є однією з країн, у яких дуже велика українська діаспора, тож українців тут дуже люблять як добрих, щирих та працьовитих людей.
У клініці, яка зробила дівчині виклик на роботу, її прийняли привітно. Колектив молодий і дуже дружний.
– Працюємо по змінах, – розповідає вона, – з восьмої ранку до 16 години дня, з 16 до півночі, а тоді до ранку. Оплата погодинна. Робота практично та ж сама, яку я виконувала в лікарні вдома. Щоправда, тут більше сучасного обладнання, якого я не бачила в Україні. Загалом, для хворих робиться все, аби вони одужували і почувалися в лікарні добре. Це не те, що у нас – сірі стіни, лікарі, які постійно похмурі і завжди спішать та чекають, поки пацієнти покладуть їм у кишеню «знак вдячності», незадоволені медсестри. Окрім роботи, в лікарні я ходжу прибирати в «Макдональдс» – три години кожного дня – за це в місяць отримую ще 1300 доларів. До речі, можливостей заробити в Канаді безліч, тож частенько можна зустріти людину, яка, окрім основної роботи, має ще два, а то й три підробітки. Щоправда, це притаманно приїжджим – тим, хто хоче побільше заробити. Однак перед тим, як вирушати на роботу до Канади, слід дуже добре вивчити англійську, а коли місце працевлаштування у провінції Квебек, то не завадить і французька. Через три роки проживання в Канаді я отримала громадянство, тож тепер кожного року буваю на Батьківщині, а також запрошую рідних до себе. А в цьому році вирішила здійснити мамину мрію – подарувати їй на день народження автомобіль. Мама була неймовірно щасливою, коли отримала ключі від авто, а ще більше, коли побачила сам автомобіль. Тож вже їздила на відпочинок у Карпати.
Також у Канаді дівчина зустріла своє кохання. Аллан розповідає, що при першій зустрічі Яна йому неймовірно сподобалась. А коли під час відпочинку колективу в горах спробував смаколики, які вона, як виявилось, приготувала сама, то вирішив, не гаючи часу, зробити їй пропозицію руки і серця.
– Боявся, щоб мене не випередив хтось інший, – сміючись, каже чоловік. – Яна – неймовірна! Вона чудовий спеціаліст, прекрасна господиня і знає дуже-дуже багато.
Жінка ж пояснює, що в Канаді більшість харчуються в кафе, їдальнях на роботі або ж замовляють готову їжу додому.
– Тому жінок, які готують різні страви власноруч, тут дуже поважають, – каже пані Яна. – Звісно, йдеться не про банальні канапки, а, приміром, про фаршировану качку, рибу, двоярусний торт, ковбасу, яку і Аллан, і наш син Герберт неймовірно люблять. А ще ми залюбки їздимо на зустрічі, які організовує українська діаспора. Вони відбуваються у формі тематичних вечорів, приміром, присвячених Дню Незалежності, Різдву Христовому, Великодню тощо. Готуємо різні українські смаколики, співаємо пісні, розповідаємо про наші традиції, адже вони у різних регіонах України різні. Аллан і син залюбки їздять зі мною. Чоловік каже, що Україна – це його друга Батьківщина, яку він любить так само, як Канаду.
Ксенія Фірковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
