Ольга була першою красунею. В дитсадку. В школі. В інституті. Відтак звикла до статусу найкрасивішої, тож крутила хлопцями, як тільки могла.
Про це йдеться на шпальтах газети "Твій вибір".
– Ой, дівчата, що я вам розкажу! – коли подруги чули цю фразу, то розуміли, що зараз буде щось цікаве. Це означало, що Ольгу знову кликали заміж. Вона, звісно, відмовилась. Однак, розповідаючи про чергового кавалера, вміла так його описати, що без сміху слухати це було неможливо.
– Ото вчора підходить до мене Мишко. І дивиться такими собачими очима що я відразу зрозуміла: буде кликати заміж. Леле, та він ледве слини не пускав, коли дивився на мене. А я наче випадково два ґудзики блузки розстебнула. А він…
Сміялися тоді усі. Особливо коли почули, як гарно Ольга відфутболила чергового кандидата в чоловіки. Хоча чого й було сподіватися? Ольга – перша красуня факультету, а Мишко – хай і відмінник, проте зовнішність посередня. А хіба може поруч з красунею бути хлопець з носом з горбинкою, надмірною худобою і світлим густим волоссям, яке на голові було наче шапка з овечої вовни?! Ото-то й воно, що ні!
Мишко, з якого посміялась та, за яку був готовий віддати власну душу, був розбитий. Звісно, він чудово розумів, що на Алена Делона ну ніяк не схожий! Але ж він, Мишко, мав і сильні сторони. Відмінник! Займається спортом! А ще спеціально заради неї, Ольги, почав розвивати власну справу. Бо ж чудово розумів, що такому діаманту, як вона, потрібна гідна оправа. Як-от норкова шубка, авто з автосалону, дорогі прикраси тощо.
– Не дрейф, Мишко! – заспокоював його найкращий друг. – От побачиш, вона ще пошкодує про своє рішення! Відмовитися від такого розумахи, як ти. – це ж якою дурепою потрібно бути!
– Ігорю, вона ж яка красуня, а я так собі, мало не опудало з горбатим носом!
– Не мели дурниць! – не вгавав друг, відкриваючи пляшку коньяку. – От побачиш, Мишко, пройдуть роки, і вона сама прийде до тебе.
Звісно, Ігор і сам не вірив у те, що говорив. Однак, бачачи, в якому стані найкращий друг, розумів, що тому потрібна підтримка. І, звісно ж, коньяк.
Наступні двадцять років показали, що хлопці старалися недаремно. Невеличке швейне підприємство, яке займалось пошиттям спецівки для працівників різноманітних професій, почало виготовляти вишитий одяг, який після Революції гідності опинився на піку популярності. Згодом вийшли на ринки Європи, а тоді – й США, і гроші потекли рікою. Конкуренції тоді не було, а вишиті сорочки, плаття та спідниці хапали, як гарячі пиріжки. Ну і, звісно, за кордоном платили чимало.
Тож Ігор та Мишко, які тепер вже були Ігорем Івановичем та Михайлом Степановичем, стали директорами. Купили житло, кожні два-три роки міняли автівки. В Ігоря, який одружився з артисткою місцевого драмтеатру, підростало двоє синів-школярів. Мишко ж довго парубкував.
– Сину, час й про сім'ю подумати, – не раз казала йому мати. – Роки ж біжать!
– Встигну, – відмахувався той у відповідь. – Моя мене дочекається.
Мати й подумати не могла, що син усі ці роки сумує за першим коханням. Не раз хотів Мишко розшукати Ольгу. Однак, згадуючи ту неприємну розмову, коли вона його висміяла і відшила, вагався.
А якось на відкритті чергового магазину вишитого одягу побачив милу дівчину з веселим поглядом. Виявилось, що вона директор торгового центру, в якому вони орендували приміщення. Отак, слово за словом, розговорилися і почали спілкуватися. І не помітили, як закохалися. В 37 років Мишко одружився. Катюша стала його коханою, другом, коханкою, господинею в їхній просторій квартирі.
– І як я раніше без тебе жив? – часто запитував Мишко, пригортаючи до грудей кохану. – Ти моє сонечко!
– А ти – моє! – розсміялась у відповідь молода дружина.
Через рік в подружжя народилась донечка. А ще через рік Катюша дізналась, що знову вагітна. Радості подружжя не було меж!
Того дня Мишко та Катя вирішили поїхати в магазин дитячих речей. Планували вибрати дещо для майбутньої крихітки.
– Давай візьмемо ось той блакитний набір для ліжечка, – запропонував чоловік. – Думаю, нашому сину він точно сподобається!
– А якщо буде дівчинка? – посміхнулась Катя. – Раптом у нас буде дві донечки?
– Гаразд, – погодився Мишко. – Дві донечки і третій синочок!
У відповідь дружина обняла його. Мишко поцілував її, і вони пішли до стійки з наборами для білизни. Раптом чоловік відчув, як хтось тягне його за лікоть.
– Мишко! Це ж ти? – якась жінка була настирливою. – Я впізнала тебе. Якось бачила тебе по телебаченні. А вчора напарниця принесла газету, і в ній – стаття про тебе і твою з Ігорем фірму.
– Оля? – чоловік був щиро здивований. В незнайомці, яка все тараторила і тараторила, він все ж впізнав її – своє перше кохання. Першу красуню факультету. Ту, якою марив стільки років. – Не впізнав.
– Життя йде, і ми міняємось, – сумно мовила Ольга. В ній таки важко було впізнати ту красуню, за якою оберталися не лише студенти, але й молоді викладачі їхнього факультету. Поповніла, з сивиною, яка чітко виднілася посеред чорного волосся. Лице наче набрякле. Від густих вій не лишилося й сліду.
– Не так склалося моє життя як я хотіла. Але я вірила, що ми зустрінемось і все в нас буде добре.
– Мишко, – торкнула його за лікоть Катя.
– Хто це? – верескнула Ольга. – Твоя колега?
– Ні, Олю, це моя кохана дружина, – відповів Мишко, пригорнувши до себе Катю. – Бувай, Олю.
– Мишко, ти ж хотів зі мною одружитися – закричала Ольга. –Я згідна!
–Пізно, голубонько, пізно, – сміючись, мовив Ігор, який, як виявилось, приїхав купити подарунок похресниці. – От коли кликав, тоді й потрібно було погоджуватися. Що, Мишко, скажеш? Хіба я не казав, що Оля ще сама проситиметься тобі в дружини? До речі, Катю, Мишко, запрошую вас до нас на обід. Моя теща нині запекла фарширований перчик. А дружина спекла торт!
Вони пішли. Ольга, дивлячись, як стильно одягнені чоловіки ішли геть, один з яких хотів стати її чоловіком, розридалась.
Ксенія Фірковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
